У нашому суспільстві давно вкоренилася думка, що неповносправна людина не може бути повноцінним членом суспільства. Й багато родин, де є такі діти чи вже дорослі люди, не наважуються вивести їх у суспільство, а тримають у закритому просторі, вважаючи, що таким чином зможуть уберегти від жорстокості зовнішнього світу. Та ізоляція не завжди оберігає людину, а навпаки, робить відірваною від світу, й тому ще більше скривдженою. Спільнота Лярш-Ковчег, яка діє у Львові, вже десять років ламає ці стереотипи.

Ламати стереотипи завжди важко

 "Лярш-Ковчег - це мережа спільнот, яка діє у всьому світі. Заснував її далекого 1964 року Жан Ваньє у Франції. Він винайняв будинок і поселився там з кількома неповносправними людьми, з якими разом жив, працював, молився. Звідти такі осередки поширилися по всьому світу. Зараз вони є у мусульманських, азійських країнах, й між ними не виникає ніяких релігійних протистоянь", - розповідає Анд­рій Іщик, асистент Ляршу.

До України ідею Ляршу принесла пані Зеня Кушпета (батьки жінки з України, виїхали в Канаду, де  вона народилася). Та на початку незалежності України запровадити таку спільноту в нас було дуже складно, тож вирі­шили йти іншим шляхом. Заснували спільноту "Віра і світло", яка стала частиною міжнародного християнського руху спільнот, який об'­єд­нує осіб розумово неповносправних, їхніх батьків та приятелів. Члени спільнот зустрічаються, організовують спільні табори, реколекції, прощі, діляться проблемами, допомагають один одному.

Заснувати перші майстерні, де неповносправні (тут їх називають друзями) могли б збиратися й спільно працювати, вдалося тільки наприкінці 90-х років. Хоча це не є праця у звиклому розумінні. Ці люди не заробляють собі на життя, радше - це спосіб спілкування, приналежності до суспільства. Сьогодні у Львові є п'ять таких майстерень, де люди з обмеженими можливостями виготовляють свічки, плетені торбинки, ікони, речі з бісеру, глини. Ці речі не йдуть на продаж, хоча якщо знаходяться жертводавці, готові матеріально допомогти, то вони купують такі прикраси та інші вироби.

Спільна праця
та молитва

В одну з таких майстерень завітала "Пошта". Тут збираються 12 людей, працюють щодня, з 10.00 до 15.30, окрім вихідних. Як наголошує асистент Ірина, вони намагаються привчати молодих людей приходити сюди щодня, адже це допомагає виховувати відповідальність і сум­лінність. Під час нашого візиту всі активно працювали. Один з вихованців мив під­логу, кілька хлопців шлі­фу­вали рамки для ікон. Як розповіла нам Ірина, матеріал для іконок переважно приносять самі. Це можуть бути кусочки непотрібних дощок, паркету тощо. Його ріжуть на потрібні частини на верстаті, шліфують. Тоді клеять образок, а насамкінець покривають лаком, щоб виріб мав належний вигляд.  Хлопці дуже стараються, аби дощечки були добре прошліфовані, й гордяться, коли все виходить. Допомагає їм працювати асистент.

В іншій кімнаті хлопці та дівчата плетуть прикраси з бісеру. Аби створити затишну атмосферу і налаштувати людей на роботу, вмикають спокійну музику, яка допомагає зосередитися на роботі. Ще одна жінка (їй уже минуло 50) разом з асистентом виготовляє листівки. Асистент робить складніші елементи, а жінка їх розмальовує чи робить якусь простішу роботу. "Наші  вихованці можуть сидіти за роботою кілька годин. Дівчата також багато плетуть вдома, - розповідає асистент Ірина. - Окрім того, щодня чергують на кухні й разом із асистентами готують обід. Частину продуктів для обіду закуповують, а дещо (картоплю, моркву, буряки) приносять з дому".  Обов'язковою складовою робочого дня є молитва, також гуляють на вулиці, виділяють час для зарядки-руханки.

Кожен асистент, який приходить до майстерні, намагається навчити інших того, що вміє сам: хто плести прикраси з бісеру, хто малювати, ткати торбинки.

У найближчому майбутньому члени майстерні планують урізноманітнити свої  будні - відновити роботу театру для неповносправних "Сміх і сльози", з яким члени  спільноти брали участь в різноманітних конкурсах в Україні та за кордоном.

Молодь, яка займається у майстерні, завжди радо зустрічає гостей, вони готові віддавати свої тепло і любов іншим, а натомість їм пот­рібні підтримка та розуміння. "Спільна робота, перебування в колективі допомагають таким людям відкритися. Люди, які приходили сюди замкнутими, за короткий час змінювалися, вікривалися. Це дуже добрі, від­криті, щирі люди, з великим серцем", - розповідає Андрій Іщик. Саме підтримання та відстоювання ідеї, що кожна людина є унікальною, здатна розвивати свої таланти та ділитися ними задля свого власного добра та добра всього суспільства, посприяли тому, що Міжнародна родина Ляршу офіційно визнала львівську спільноту однією із спільнот міжнародної федерації.

Окрім роботи майстерень, ентузіасти львівського Ляршу планують заснувати у Львові будинок, у якому дру­зі житимуть та працюватимуть, адже саме так і функціонує спільнота в інших кра­їнах світу. В такому будинку спільно зможе працювати не більше як десять осіб, й насамперед обиратимуть тих, хто залишився без опіки. Асистенти та друзі щиро вірять у реалізацію такого задуму й щодня моляться за це.