Хоч Різдво вже минуло, свята ще не закінчилися. Тож цієї неділі, 14 січня, матимемо одразу три свята, ба навіть чотири, з огляду на те, що кожної неділі ми святкуємо воскресіння Христове. 

Обрізання Господнє, або як ще його називають Найменування Господнє, християни святкують на восьмий день після Різдва. Подія обрізання Ісуса описана в Євангелії від Луки (2, 21): “Як сповнились вісім днів, коли мали обрізати хлоп’ятко, назвали Його Ісус – ім’я, що надав був ангел, перше ніж він почався в лоні”.

У Старому Завіті обрізання обов’язковим для всіх юдеїв чоловічої статі на знак союзу Бога з Авраамом і його нащадками. Цей обряд мав дуже велике значення, оскільки символізував зарахування до членів релігії і народу. Обрізання було не просто зовнішньою ознакою Ізраїля, але й символом Союзу, за яким стояли певні зобов’язання, покликання народу до святості, які й мали насамперед відрізняти народ Божий від сусідніх язичницьких народів. Слово “необрізаний” мало презирливий відтінок. Пророки вказували на справжнє – духовне значення обрізання. Вони говорили про необрізані уста, вуха, необрізане серце, які символізували гріховність людини. Тому пророки наголошували, що всі наші органи потребують обрізання та що вся людина потребує внутрішнього навернення.  

Новий Завіт, розповідаючи про те, що Ісус прийняв обрізання, а за ним Церква наголошує, що Ісус через обрізання сам стає підзаконним для того, щоби сповнити те, що не вдалося народу Ізраїля – бути вірним Богові, а вірність ця полягала у виконанні заповідей.

Церква у своєму літургійному році згадує цей факт також тому, що у подальшій перспективі обрізання є прообразом нашої єдності з Богом, яку ми отримуємо через хрещення.

Також цього дня Церква звершує пам’ять святителя Василія Великого. Він народився близько 330 року в Кесарії і походив зі знатного роду. Батько був адвокатом і викладачем риторики. У сім’ї було десятеро дітей, з яких п’ятеро і мати Емілія зачислені до святих.

Першу освіту Василій здобув коло батька. Після його смерті святий вирушив на навчання до Константинополя, а потім до Афін, де здобуває знання і навики з риторики і філософії, астрономії і математики, фізики і медицини. Повернувшись в Кесарію, викладає риторику. Близько 362 року він був висвячений у сан диякона, а через два роки – у сан пресвітера. Виконуючи своє служіння, святитель Василій ревно проповідував і невпинно дбав про потреби своєї пастви, завдяки чому здобув велику любов і повагу. А у 370 році святитель Василій був обраний Собором єпископів на Кесарійську кафедру. У тяжкий для Церкви час він проявив себе як палкий захисник правдивої віри, боронячи її від єресей та перекручень.  

Святий написав багато праць, залишивши по собі велику духовну спадщину – це догматичні, моральні, аскетичні, полемічні твори, пояснення Святого Письма, 366 листів. Він уклав текст Божественної Літургії, яку звершують у храмах в цього дня. Долучився до формування вчення про Пресвяту Трійцю. Його визнають Великим Вчителем Церкви.

Святий Теодор Студит називає св. Василія “батьком грецького чернецтва й найпершим з усіх отців”.

Новий рік – це одне з найстаріших свят на території України. Його святкували задовго до прийняття християнства. Щоправда, спершу навесні, оскільки для землеробських культур саме з весною починався новий цикл. Звідси і засівання, побажання щедрого врожаю, саме тому у всесвітньо відомому “Щедрику” співається про ластівочку. Згодом з прийняттям християнства та юліанського календаря це свято пересунулося на 1 січня. Однак саме свято зберегло свою символіку та чимало звичаїв. Зокрема і водіння кози чи ведмедя. А напередодні ввечері ходять з Маланкою. Це також християнізований давній звичай, адже саме цього дня Церква вшановує пам’ять преподоб­ної Меланії Римлянки. І хоч нині водіння Кози і Маланка сприймаються більше як розвага, вони зберегли свій первісний зміст –  оновлення, побажання доброго врожаю, достатку. 

А вранці хлопці бігають від хати до хати засівати на добро в новому році та привітати господарів. Здавна спершу треба було засіяти та повіншувати в себе вдома, а тоді вже бігти далі. За повір’ям, аби все в наступному році велося, першим до домівки мав зайти чоловік або хлопець.

Оскільки для землеробів, та й зрештою всіх людей, у давніші часи найбільшим нещастям були пошесті та голод, тож передусім цього дня бажали здоров’я і щед­рого врожаю, а також за прикметами намагалися передбачити, якою буде погода та для яких культур рік буде найсприятливішим.