Якими етичними цінностями живуть сьогодні австрійці, що є визначальним у структурі їхнього життя? І що є важливим у людському житті загалом? Чи визначається воно лише частотою ударів серця, чи смерть може настати незалежно від функціонування нашого тіла? До розмови на ці теми ми запросили Пітера Кампіца, відомого австрійського професора Віденського університету, головними науковими інтересами якого є прикладна етика та екзистенціалізм XX століття.

Пітер Кампіц є також учасником австрійського ПЕН-клубу, членом правління австрійського товариства Людвіга Віт­ген­штайна. Гостьовий професор університетів Стамбула (Туреччина), Аляски (США), Загреба (Хорватія), а також почесний доктор Київського національного університету імені Т.Шевченка. До Львова професор завітав на запрошення науковців факультету філософії Франкового університету, за сприяння Українсько-австрій­ського бюро кооперації в науці, освіті та культурі у Льво­ві. Темою його лекцій стали філософія  Гайдеґґера і Сартра.

Клонування -
дуже небезпечна річ

- Професоре, чим, на Вашу думку, є людський страх перед смертю? Чи можна його позбутися в собі шляхом аскези та внутрішнього вдосконалення? Чи цей страх є невід'ємним у нашій природі і переступити через нього людина не здатна?  

- Існує думка, що остаточно страху перед смертю позбутися неможливо, але його можна пом'якшити. Роздумуючи над цим питанням, я хотів би послатися на Гайдеґґера, який казав, що ми, крім усього іншого, мусимо мати мужність перед смертю. А можна взяти до уваги і погляд Епікура, який вважав, що це велика дурниця - мати страх перед смертю. Бо коли ми є -  її немає, коли вона є - нас немає. Але цей яскравий  філософський  вислів є, проте, досить  поверхневим. 

Коли ми кажемо про страх перед смертю, то нам важливо осмислити смерть також і з погляду соціального. Для самотньої людини наближення смерті є дуже драматичним, але в оточенні близьких людей вона почуває себе значно краще, і страх цей тоді  переживає м'якше.

- Можемо однозначно сказати, що людина померла, якщо вона у стані коми і не здатна на жоден зв'язок зі світом через власну пам'ять, свідомість, чуття?

- Я б відповів так: життя ще є, але чи людське життя? 

- Тоді що є смертю для людини?

- Може, дещо патетично, але смертю, на мою думку, є розлука з тим, що ми любимо.

- Чи після смерті можлива реінкарнація?

- Я філософ, а не теолог, але це дуже цікава тема. Бо коли думаємо про проблему клонування, то це цікавить нас передусім з етичного боку. Звичайно, тут треба розрізняти між випадком, коли клонуємо окремі органи, і повноцінним клонуванням, що є дуже небезпечно. Якщо хтось вірить у реінкарнацію, то має на це право.  Принаймні це значно приємніше, ніж прийти у цей світ як копія якоїсь істоти.

Від чесності
до матеріалізму 

- На яких цінностях сьогодні тримається сучасне австрійське  суспільство?

- Ми перебуваємо якраз у складному процесі переоцінки цінностей. Власне, зараз існують діаметрально протилежні прагнення. З одного боку, традиціоналістський, що має стосунок до релігії, адже Австрія є католицькою країною. Для тих громадян, які сповідують його, на перші позиції виступають такі цінності, як сім'я, а серед традиційних чеснот - порядок та чесність. 

Але з іншого боку, маємо в суспільстві багато матеріалізму та егоїзму, де все вирішує фінансовий успіх. А особистим щастям називається постійна жага отримати задоволення. Щоправда, останнім часом ця тенденція послабилася через велику фінансову  кризу, а відтак на перший план виступили цінності етичного плану.

І все ж, незважаючи на те, що сім'я є великою цінністю для багатьох австрійців, розлучень в Австрії є дуже багато. Зникають великі родини. Середньостатистична австрійська сім'я - це чоловік, жінка і одна дитина. За той час, коли існує капіталізм,  він натворив багато лиха. Тільки не подумайте, що я великий прихильник соціа­лізму...

- У такі процеси переоцінки цінностей втягнена тільки інтелігенція чи над цим розважає усе суспільство?

- Ні, це властиво не лише інтелектуалам, а справді біль­шості австрійців.

- Як почуває себе сучасна австрійська жінка в цьому процесі?

- В академічній сфері жінці тепер дуже важко зробити кар'єру. Посилилася конкуренція стосунків, з'явилася велика брутальність у міжлюдському спілкуванні. Жінці в Австрії зараз досить важко. 

- Коли саме почалися ці негативні тенденції?

- Вони тривають приблизно останні двадцять років. На це було кілька причин. По-перше, велика хвиля імміграції, сильне безробіття серед молоді. Маємо проблему з тими жінками, які іммігрували з мусульманських країн. Окрім того, не можна недооцінювати впливу комп'ютерів та Інтернету на психіку людей. Маємо в Австрії дискусію щодо небезпеки ігор з елементами насильства, яких дуже багато в Інтернет-мережі. Адже в таких умовах нівелюється соціальна структура, страждають діти, бо не отримують достатнього виховання і уваги від батьків. Зрозуміло, що не можна перекласти всю відповідальність за виховання дитини на школу, бо вчителі просто не впораються з цим.

Є багато втрат і у сфері соці­альної безпеки. І хоча в австрій­ському суспільстві добре роз­ви­нуті соціальні мережі та сис­тема охорони здоров'я, але держава дедалі більше відсторонюється від цих сфер.

Певний прорив маємо, проте, в системі освіти. Зокрема, жваві дискусії щодо статусу вчителя і таких змін у системі навчання, які б передбачали не тільки вишкіл людей, але і формування особистості.

- Чи означає це що авст­рійські жінки мають менше можливостей для самореалізації, що стало особливо помітним в останні кілька "фемі­ністичних" десятиліть?

- Я думаю, це питання в австрійському суспільстві досить  збалансовано. До прикладу, зараз у нашому парламенті маємо спеціальну програму врегулювання квот, які адресовані саме жінкам. Проте, особисто я не вважаю це чимось позитивним, бо тим самим жінка опиняється у якомусь гетто, де на перше місце виходять не  професійний досвід і знання, а стать. Людина не може отримати щось тільки тому, що вона є жінкою. Це не фаховий підхід.

- Починаючи зі Стародавньої Греції, про розвиток певної суспільної групи чи нації можна було судити з того, які професії та заняття вважалися  в цьому суспільстві най­престижнішими. Представники яких професій в особливій пошані у сучасній Австрії?

- Мушу визнати, що існують професії, які за своєю природою повинні бути престижними, але насправді такими не є. Так, як це з професією вчителя, до прикладу. Погану славу мають у нас політики і журна­лісти, а останнім часом ще й менеджери.

Багато хто не довіряє полі­тичним інституціям. Соціальні мережі у нас більше поважають, зокрема і систему охорони здоров'я. Певним чином це пояснюється тим, що в Австрії є серйозна проблема - старіння нації, що тягне за собою необхідність опіки старих людей. Австрійська нація стає здоровішою, тому межа вмирання відсувається 

- Що для Вас особисто означала наша Помаранчева революція? Чи була наділена ця подія якоюсь особливою символікою у Вашій свідомості?

- Ми спостерігали за нею збоку, бо розуміли, що насправ­ді це  дорога до демократії. Нам надзвичайно подобалося те, що  ця революція минула без будь-якого насильства. Те, що відбувається в Україні останнім часом, нам важко зрозуміти. Ми не можемо збагнути достеменно, що, зокрема, відбувається між Ющенком і Тимошенко. 

- Як Ви оцінюєте теорію про те, що деякі нації, схильні до романтизму і не здатні на самостійне управління, обов'язково потребують владної "міцної руки"?

- В історії маємо не один ви­падок, коли, сподіваючись на "міцну руку", піднімалися фашистські режими. Хоч по­тім, правда, все поверталося на демократичну дорогу. Думаю, що рецидиви до сильної руки можуть бути і сьогодні. Зауважте, що західні європейські демократії свого часу пройшли дуже довгий шлях, щоб вийти на сьогоднішній управлінській рівень.

Ми, австрійці, будуємо демократичне суспільство, починаючи з 1945 року, і бачимо, як це важко, бо вже пройшли численну  кількість випробовувань. А ви будуєте свою державу тільки  неповних 20 ро­ків, тому нічого дивного немає, що на різних етапах маєте проблеми. Важливо тільки робити правильні висновки з власних помилок. Звичайно, все це має поєднуватися з такими цінностями, як непідкупність, чес­ність, прогнозованість. Але все це не допоможе, якщо програма, на яку спирається полі­тик, є хибною. Демократія є  важ­ко досяжною річчю. І в кожній демократичній країні є свої небезпеки, тому спокуса повернутися до сильної руки час від часу знову активізується.

- Пане професоре, знаю, Ви вже вдруге у Львові. Як сприймаєте наше місто? Як музику, слово, виступ на конференції? Як текст? Як побачення?

- Це дуже красиве місто і, я б сказав, дуже австрійське, в сенсі архітектури, звичайно. Львів - місто сильного духу, і здається мені також містом любові. Але, може, тому що зараз  весна...

Редакція вдячна Андрієві Дахнію, доцентові кафедри історії філософії ЛНУ імені Івана Франка, за допомогу в перекладі з німецької мови