Часто у вихованні дітей ми керуємося страхами, щоб наші син чи донька не зв’язалися з поганою компанією, щоб не робили того чи того. Та зазвичай стається саме те, чого ми найбільше боїмося. Про те, як передати дітям віру та цінності, як у світі, умовно кажучи, зі знаком “мінус” виховати дитину зі знаком “плюс”, не лише в значенні позитивного виховання, а передусім “плюс” як знак хреста, християнських цінностей, говорили на зустрічі в “Школі сім’ї” з духівником Українського католицького університету отцем Ігорем Пецюхом “І що з них виросте? Кілька думок про християнське виховання в родині”. Пропонуємо читачам “Львівської Пошти” головні тези цієї зустрічі.

Позитивне виховання, добре і християнське зі знаком “плюс”, починається з позитивних та чітких цілей. Перестаньмо дивитися з перспективи страху передовсім на підлітків. Поставмо собі запитання: а яка ціль мого виховання? Намалюймо умовну мішень. Що в ній є “десяткою”? Бо якщо я цілюся в “нікуди”, то в “нікуди” й попаду.

Перший принцип виховання – цілеспрямованість. Виховання повинне мати ціль. Наше суспільство переконує нас, що ми є добрими татом чи мамою, коли наша дитина щаслива. Ми повинні допомогти дитині реалізувати її потенціал, дати добрий старт. Дитина повинна бути усміхненою, не повинна переживати якихось труднощів, інакше, як мама чи тато, ми почуватимемося винними. Що найбільше продається у “Макдональдсі”? Дитячий набір “Хепі міл”, бо батьки хочуть ощасливити дитину, розуміючи, що це недобре, нездорово. Але ж дитина плакатиме…

У Бога є інша ціль: він хоче, щоб ваша дитина була святою. Це не означає, що Бог хоче, щоб ця дитина була нещаслива. Але якщо ваша ціль – тільки щастя ваших дітей, то ваші діти того щастя не отримають, того щастя, яке триває і не закінчується разом із емоціями. Якщо ж шукатимете святості ваших дітей, то побічним ефектом такого виховання буде їхнє щастя. Навіть якщо до нього треба буде йти через якісь труднощі, обмеження.

Кожна дитина покликана бути подібною до Ісуса. Це головна ціль життя! Звісно, що ця подібність полягає не в тому, щоби вдягатися чи мати зачіску як він. А щоб думати як Ісус, любити як Ісус, прощати як Ісус. До цього покликані ми всі, і наші діти також. Якщо ми так ставимо перед собою ціль, то незалежно від того, чи це дитина з геніальними здібностями, чи із синдромом Дауна, вона буде щасливою. Якщо ж мріятимете, щоб вона була успішною в розумінні цього світу, то, приміром, коли вона вступить до вишу, це буде добре, а не вступить – трагедією.

Непросто синхронізувати очікування тата і мами з очікуваннями Господа Бога. Але коли ми починаємо працювати в тандемі, то маємо когось, здатного допомогти значно більшими ресурсами, аніж маємо ми. Не тільки ви несете тягар відповідальності, що буде з вашим сином чи донькою. Бог переживає більше! Він хоче щастя ваших дітей більше, аніж ви.

Хочемо ми того чи ні, наші діти будуть подібні до нас. Робитимуть те, що робимо ми, і не робитимуть того, чого не робимо ми, що б ми їм не казали. Найбільшого вчителя своїх дітей можна побачити у дзеркалі.

Я кажу батькам: не вчіть своїх дітей молитися в значенні “ставай, склади три пальці”. Просто моліться із дітьми – дитина навчиться сама. Якщо дитина ніколи не бачить, як моляться батьки, то заучування молитви нічого не дасть.

Уявіть, що ви посадили своїх дітей на диван у вітальні і кажете: робіть все як я, ставтеся до інших як я, прощайте як я, моліться як я і т.д. А тепер реалістично подумайте, чи ви дійсно хочете, аби ваші діти все робили як ви? Що у вашому житті, повсякденні треба змінити, щоб ваші діти були святими. Виховання завжди є самовихованням. Якщо хочете, аби ваші діти були святі, святими маєте бути ви.

Ми робимо багато помилок, ми не є бездоганні. Але Бог не вимагає нашої бездоганності, він хоче нашої щирості. І якщо ми будемо щирими перед дітьми, якщо вони бачитимуть не лише, як батьки конфліктують, а й як миряться, як перепрошують одне одного, то вчитимуться, що є вихід із конфліктів, з образ, що можна і треба перепрошувати. Як Бог нам прощає, то і ми можемо прощати іншим.

Батьки покликані не лише створювати дітям сприятливий температурно-харчовий режим, одягати їх і годувати, а передусім “передати власну душу”.

Що міцніші взаємини, то більша ймовірність, що діти засвоять ваші принципи та переконання. Чи засвоять діти християнські цінності, залежить не від катехитки, а від того, чи дружите ви зі своїми дітьми, чи маєте з ними міцні взаємини, які передбачають щирість, відкритість. Що міцніший міст, то більший вантаж можна по ньому перенести.

1. Безумовна любов. Ми не навчимо дітей любити, якщо даватимемо меседжі, що любимо їх за щось – за добрі оцінки, за вчинки чи за гарну поведінку. Зазвичай ніхто не каже дитині, що не буде її любити. Натомість дитина нерідко чує: “Будеш нечемний – висаджу тебе з машини (відведу до лісу, віддам циганам, здам у інтернат)”. І тоді в дитини закрадається сумнів, чи люблять її за всіх обставин. Але коли доросла дитина випробовує батьківське терпіння, шукає слабке місце, краще змовчати, закритись у кімнаті, перечекати, поки стихнуть гнів, злість, і знову почати розмову, твердо стоячи на позиції “я не приймаю твоєї поведінки, але не перестаю тебе любити, не знаю, що діється в твоєму серці, але попри те, що все в твоїй поведінці дратує мене, хочу сприймати тебе глибше, хочу дивитися на тебе Божими очима”.

2. Спеціальний час на спілкування з дитиною. Його обов’язково повинні знайти у своєму розпорядку дня і мама, і тато. В телефоні чи у щоденнику, де розписані зустрічі, справи, варто визначити час і записати “бавлюся (спілкуюся) із сином/донькою”. Цього часу не мусить бути багато, але він має бути присвячений саме дитині.

Буває, що ви запланували час для дитини, але вам задзвонили з роботи, і все скасувалося. Нам здається, що справи з дорослими важливіші, аніж із дітьми. Спробуйте так: мушу глянути в календар, у мене на цей час важлива зустріч, чи можна зустрітися на годину пізніше (завтра). Переважно вдається все владнати.

Якщо є кілька дітей, то потрібно спеціально знаходити час для кожної дитини. Знаю із власного досвіду, що це дає надзвичайні плоди, коли тато йде з донькою на піцу, боулінг чи ще кудись. Просто мати час на конкретну дитину. Не в міжчассі, коли забираєш її від репетитора чи вирішуєш інші справи.

3. Вся увага – дитині. Скільки уваги ви приділяєте дитині, коли проводите з нею час. Психологи кажуть, що коли я з кимось спілкуюся, то маю бути поверненим до нього, дивитися йому в очі. Скільки татів розмовляють із дітьми, дивлячись у телефон, комп’ютер чи телевізор? Дитина тоді лише відповідає, бо  не має бажання розмовляти, коли наша увага не є виключно для неї.

4. Спілкування повинне бути регулярним. Навіть якщо важко знайти час, варто хоча б раз на місяць робити щось виняткове, чого діти нетерпляче чекатимуть. Як розповідав один чоловік, він щомісяця з дітьми вибирався на риболовлю. То був їхній час.

Але не треба чекати місяць, щовечора є час на спільну молитву, час поцілувати дитину перед сном. Це ж така банальна сентиментальна річ. Але якщо це буде регулярним, дитина чекатиме на той поцілунок, потребуватиме його: не можу заснути, поки мене не поцілуєш. Такі ритуали додадуть взаєминам ніжності, тепла.

5. Використовуйте дотик. Малі діти люблять “боротися” з батьками або ж просто посидіти між мамою і татом. Бавтеся зі своїми дітьми, мудро використовуючи дотик. Особливо це стосується татів. Дуже важливо, щоби тато вмів пригорнути доньку. Від того, наскільки донька почувається любленою татом, залежить її майбутнє: наскільки вона буде впевненою у собі, як зможе будувати стосунки з хлопцями, свою сім’ю. Особливо важлива делікатність, чистота і ніжність у стосунках із донькою, яка дорослішає. Це є запорукою того, що вона почуватиметься любленою і не піде з першим-ліпшим, який їй усміхнеться. Дуже часто ранні статеві стосунки є наслідком браку відчуття ніжності від тата. Дівчатка потребують ніжності. І якщо не отримують її в чистоті та святості від батька, то починають шукати деінде.

6. Часта спільна молитва. Християнське виховання полягає не в тому, скільки кілометрів прощ ми здолали. Важливо переживати життя в радості: бавитися разом із дітьми, грати в настільні ігри, ходити на лижах чи просто спільно проводити дозвілля, використовувати такі моменти, щоб навчитися сприймати радість як Божий дар, а не просто розрядку від буденності. Приймати все як нагоду спільно помолитися. Наприклад, набавившись із дітьми, впасти на диван і сказати: “Дякуємо, Господи, що було так весело!” або, навпаки, коли йдемо вулицею і чуємо сирену “швидкої”, запропонувати: “Давай помолимося за того, хто потребує допомоги”. Щоби дитина розуміла, що можна молитися не тільки в церкві чи перед іконою, а будь-де і будь-коли в радості, смутку, стресі, своїми словами.

7. Не піддавайтеся труднощам. У позитивному вихованні потрібно постійно виправляти помилки і не піддаватися труднощам. До прикладу, ми виписали правила, склали графік, хто, що і коли робить. Два-три дні це працювало, а тоді щось пішло не так –  і все попливло. Не варто занепадати духом, відмовлятися, а знову і знову відновлювати добрі починання, практики, традиції.

Бог більший від наших помилок! І коли ми вміємо визнати їх, сказати п’ять чарівних слів: “Я винен, прошу простити мені” чи до дитини, чи до дружини, чи до когось іншого, чи до Господа Бога, то ми на добрій дорозі.