Нерідко можна чути, що нинішні діти розпещені, нечемні, неконтрольовані. Натомість батьки часто губляться в інформаційному потоці новомодних методик, намагаючись відповідати духові часу. Багато з них вважають, що їхні батьки були надміру строгими з ними, і бачать у цьому причини своїх проблем, інші ж, навпаки, вважають, що саме брак батьківської уваги та твердості завадив їм у житті. Тож намагаються бути “кращими” і змалечку вчать дитину дисципліни. 

Та чи потрібна дітям строгість у вихованні і як знайти ту золоту середину, щоб не заохочувати вседозволеність, але й не стати домашнім деспотом?

“Невдовзі після того, як наша донька почала ходити в садок, у групі змінилася одна з виховательок. Спершу Наталочка сприйняла її насторожено, бо вона була значно строгішою за попередню, іноді навіть не хотіла йти зранку до садочка, хоча на початках проблем не було. Я вже навіть була готова йти на “розбірки”. Але досить швидко ця вихователька стала улюбленою. Донька, побачивши її, радо біжить у групу. І коли я приходжу в садочок, діти з нею зазвичай спокійно бавляться чи займаються. А в іншої виховательки нерідко в групі гармидер”, – розповідає Оксана, мама п’ятирічної Яринки. Жінка переконана, що все забороняти і контролювати кожен крок дитини не варто – вона має почуватися вільно, тоді зможе гармонійно розвиватися. Та все ж мають бути встановлені певні межі, аби дитина не зростала з відчуттям вседозволеності.

Як розповів “Львівській Пошті” психолог Андрій Козіброда, дитина найперше потребує любові та відчуття безпеки. Дисципліна не повинна бути самоціллю – вона є лише засобом створення якнайкращих умови для розвитку і зростання, дає відчуття впевненості, захищеності. Це гра, в яку має включитися вся родина! Тому насамперед потрібно встановити “правила гри”. Їх потрібно обговорити і пояснити як дітям, так і дорослим. Не може бути так, що мама не дозволяє їсти солодощі перед їдою, а тато чи бабуся цією забороною нехтують і часто роблять поблажки.

“Дайте дітям багато іграшок і нічого не кажіть. Коли перший інтерес до них згасне, діти покинуть забавки і почнуть сваритися, часом навіть битися за якусь одну з них. Або ж інший приклад. Психологи провели такий експеримент: привели дві групи дітей на два майданчики і дали їм можливість бавитися як завгодно. На одному через годину малюки згуртувалися в центрі майданчика, тоді як на іншому розбрелися і знайшли заняття до душі. В чому полягала різниця – перший майданчик не був обгороджений, тож діти не почувалися на ньому в безпеці. Цей приклад показує, що малюки потребують встановлення чітких і зрозумілих правил”, – каже психолог.

На його переконання, без таких правил дитина не знає, що робити із запропонованою свободою. Вона випробовуватиме межі цієї свободи, як далеко вона може зайти у вседозволеності. 

“Найбільше мені імпонує така думка, що педагог, вихователь має бути люблячим, як мама, але твердим, як діамант. Бо встановлені правила не матимуть жодного значення, якщо їх не дотримуватимуться чи часто порушуватимуть самі дорослі або ж ітимуть на значні поступки дітям. Звичайно, винятки є в кожному правилі, але на це мають бути дуже поважні причини. І ці причини також треба дитині пояснити”, – веде далі Андрій Козіброда.

І наголошує, що передусім батьки повинні самі дотримуватися встановлених правил, бо дитина сприймає не так те, що їй кажуть, як те, що бачить. Тож якщо батьки самі не вміють дотримуватися встановленого порядку, то не можуть вимагати цього від дітей!

Та водночас треба пам’ятати, що правила та обмеження мають бути дозованими. Не можна регламентувати кожен крок дитини. Адже в цьому випадку вже мовиться про несвободу, пригнічення. Важливо, аби батьки не намагалися виховати чемну дитину для себе, бо це може її зламати. Надмірна строгість може мати дуже важкі наслідки, адже це може призвести як до бунту, так і до пригнічення волі, коли дитина не здатна чинити належного спротиву волі інших.

“Покараннями можна залякати дитину, змусити її замкнутися в собі або ж спричинити відвертий бунт. Принцип батога і пряника давно пора списати з рахунку і виключити з ужитку. Він належить до методів дресури, а не виховання! Тому якщо дитина зробила щось не так, то має відчути наслідки. Наприклад, ми не дивимося мультиків, поки не прибрали іграшок чи не виконали домашнього завдання. Саме наслідки, а не покарання! Покарання, навпаки, веде до страху, замикання в собі або відвертої непокори. Якщо ж доступно пояснити дитині, що кожна дія має наслідки, то це вчить її відповідальності за свої вчинки. І пояснювати все це треба спокійно, навіть якщо ви дуже знервовані чи дитина відверто провокує вас на конфлікт. Якщо не можете говорити спокійно й логічно або бачите, що в цей момент дитина не здатна сприймати вашу точку зору, дайте собі і їй час заспокоїтися. Якщо зірветеся на крик – будете в програші!” – наголошує психолог.

На думку пані Валентини, виховательки дитсадка з більш ніж тридцятилітнім стажем, кожна дитина потребує особливого підходу і розуміння. Треба передусім відкритися на дитину, зрозуміти її почуття та відчути потреби. 

“Хтось потребує похвали, заохочення, лагідності, а хтось справді хоче твердості. Але ніхто з діток, як і з нас, дорослих, не любить критики, тому треба знайти такі слова, які пояснять дитині її помилку, або те, чому її вчинок є поганим, неправильним. Також треба враховувати вікові особ­ливості, наприклад, діти п’ятирічного віку дуже вразливі, болісно реагують на зауваження. Але в жодному разі не можна дати дитині відчути, що вона сама через це стала гіршою чи що її менше люблять. Звичайно, повинні бути встановлені правила, яких потрібно неухильно дотримуватися, бо діти дуже легко відчувають так звані слабкі місця батьків. І якщо те чи те заняття не вдалося провести, то найперше тому, що дітям це дозволили. Вони мають розуміти, що є час на гру, а є час збирати іграшки чи займатися іншими справами”, – пояснює вихователька.