Кажуть, до Іспанії всі порядні люди мандрують улітку: поніжитися на сонечку, яке обдаровує середземноморські пляжі значно щедріше, ніж навіть Кримський півострів.

Саме тому впродовж останніх років іспанським, а не кримським курортам надають перевагу й "нові" українці. Взимку ж вони перелітними птицями через Барселону осідають на гірськолижних маршрутах крихітної держави Андорра.

Забудьте про кориду

Перше, що вам одразу слід залишити глибоко на дні валізи після прибуття до Барселони, - це іспансько-український розмовник. Попри те, що мій, придбаний у Львові з великим труднощами, прикрашало на обкладинці зображення відомої Саграда Фамілія, вже перші комунікативні спроби за його допомогою не увінчалися помітними успіхами. А в метро впала у вічі реклама, написана дивною мовою, немов змішанням іспанської та французької. Після цього остаточно усвідомила те, що теоретично завжди пам'ятала з історії та географії: це - Каталонія.

Усі наступні дні в Барселоні лише закріпили перші уроки каталонського сепаратизму (галичани засвоювали їх на диво швидко). Тут своя мова (на території Каталонського автономного співтовариства як частини Іспанського королівства каталонську вважають офі­ційною разом з іспанською), свої звичаї і навіть свій президент. Тому в Барселоні не радять просити нових знайомих завести вас на кориду чи голосно захоплюватися Хуліо Ігле­сіасом. Краще прикрасити себе футбольною "барселонською" атрибутикою - її тут продають на кожному кроці, та виявити захоплення тим, що саме на сцені знаного барселонського оперного театру "Лісео" відбулися зіркові дебюти Хосе Каррераса та Монтсеррат Кабальє.

"Іспанський Париж"

Та все ж саме Барселона невипадково є не лише другим за величиною (населення міста разом із передмістями сягає чотирьох мільйонів) та економічним значенням містом Іспанії, а й її другою культурною столицею. За кількістю знаменитостей і шедеврів на квадратний кілометр вона сміливо може конкурувати з Парижем чи Віднем. Власне, значно більше ріднить її з першим - не тільки  схожість архітектури окремих вулиць чи кварталів, а ще, наприклад, постать Пікассо, адже саме Барселона стала його "корінням", а вже Париж - "кроною".

Музей Пікассо ви відразу знайдете за довжелезними чергами на півтротуару. Й справді - лише тут є нагода доторкнутися до найпотаємнішого у творчій біографії митця: побачити його зовсім ранні роботи, позначені технічною досконалістю, академічною зрілістю, а також пізні твори. А поміж тим - тільки легкі натяки на хрестоматійні "блакитний", "рожевий", "кубістичний" періоди.

Барселона пишається тісними зв'язками з іще двома "ге­ніальними каталонцями" - Хуаном Міро та Сальвадором Далі. Проте, безперечно, найпомітнішою постаттю не тільки Каталонії, а й усієї Європи залишається Антоніо Гауді. Тут він утілив свої шедеври, тут його називають "архітектором Бога" й досі розповідають легенди про неуважного генія, котрий вважав символом досконалості куряче яйце, а безглузду смерть знайшов під колесами трамвая. 

Собор Святого Сімейства (Саграда Фамілія) виринає зовсім несподівано, відразу після виходу з однойменної станції метро, і своєю величчю змушує тебе завмерти на хвилину, дві, десять... Час зупиняється: схоже, твоє враження передається й сотням, тисячам туристів, що оце позадирали голови, вражені творінням людським. А можливо, й мав рацію архітектор, коли простодушно відповідав на запитання, хто побачить усю ту філігранну пластику, яка прикрашала його майже утопічний собор, - "Янголи".

Можна приїхати в Барселону на день чи на тиждень і весь час провести лише біля, довкола й усередині цієї дивовижної споруди. На ній і досі немає даху. Вже понад століття ведуть будівництво, але, схоже, саме в незавершеності Сагради Фамілії її найбільша досконалість.

Та не забудьте й про інші, давно знайомі з путівників шедеври Гауді. Наприклад, житлові будинки Каса Міла та Каса Баттльо. Вам, імовірно, навіть пощастить потрапити всередину, принаймні першого, де розташовано банк. А ще щонайменше півдня присвятіть парку Гуель. Зал "ста колон" (насправді їх "тільки" 86) і будиночок самого архітектора, який найбільше асоціюється з марципановим, - лише окремі частини цього великого дива. А ще обов'язково погладьте відому керамічну ящірку. Кажуть, це приносить щастя. Щоправда, за ним вам знову доведеться стати в довжелезну чергу.

Місто над морем

Барселона - це ще й один із найдавніших і найколоритніших європейських портів. Можливо, саме з цим пов'язана її особлива відкритість, розмаїтість, бурхливе життя, яке не припиняється ні на мить. Про давню портову славу нагадує й колона Колумба на самісінькому березі моря. Свого часу цей пам'ятник заввишки 87 метрів вважали найвищим у Європі. На верхівці колони є оглядовий майданчик, звідки, як і з дзвіниць собору Святої Родини, відкривається надзвичайний краєвид. Поступово стає зрозумілим, чому саме з Барселони Колумб вирушив відкривати свою Індію.

Неподалік пам'ятника - дуже колоритна споруда старого порту, трохи далі височіє модерний "Акваріум" - справжній рай для юннатів і всіх, хто любить рибок та інших морських мешканців. Нікого не залишать байдужими кумедні пінгвіни в спеціальному вольєрі або 80-метровий скляний тунель, у якому просто над відвідувачами пропливають велетенські акули та скати. Тривалий час барселонський океанічний акваріум був найбільшим у світі.

Сміливо Діагоналлю

Від пам'ятника Колумбу здіймається вгору й найбільш пожвавлена магістраль Барселони - Рамбла. Хто міг подумати, що висохле річкове русло (саме так перекладається назва проспекту) колись перетвориться на вулицю вічного свята. Тут розташовано найпопулярніші кав'ярні та ресторани, оперний театр, міністерство культури та деякі інші адміністративні споруди. Тут вирує життя в ярмаркових ятках та імпро­візованих міні-виставах. Вільям Сомерсет Моем справедливо величав Рамблу "найгарнішою вулицею світу". Трохи обабіч можна зайти до церкви Мерседес - Милосердя Божої Матері, на честь якої щороку влаштовують яскраві святкування.

Та справжньою перлиною готичної Барселони є, безперечно, кафедральний собор - серце унікального Готичного Кварталу, Barrio Gotico. Поряд із собором св. Еулалії (саме їй присвячено катедру) - палац Архієпископа та бароковий храм Сант Север. Перетинає майже півміста вулиця Діагональ: нею, схоже, можна потрапити в будь-який квартал.

Щоправда, не кожен із них вартий вашої уваги: в захопленні нескладно забрести й туди, куди "чужі не ходять". Про це вам швидко просигналізують вузенькі та не надто прибрані вулички, обшарпані будинки та непривітні обличчя їхніх мешканців.

Ще щонайменше день вам знадобиться для подорожі "малою Іспанією". Для цього доведеться зійти на гору Монтжуїк, яку видно майже звідусіль. Сміливці можуть проїхатися "канаткою". На її схилах розташовано не лише такий собі барселонський "Шевченківський гай" у мініатюрі (іспанське селище), а й олімпійське кільце - комплекс, створений до Олімпійських ігор 1992 року. Хуан Антоніо Самаранч, тогочасний президент міжнародного Олімпійського комітету, схоже, неабияк постарався для свого рідного міста. З іншого боку біля підніжжя гори - площа Іспанії, більшість будівель якої пов'язані з не менш важливою для Барселони подією - Всесвітньою виставкою 1929 р. Відвідувачів і досі зустрічають дві величаві "венеційські башти" - символічний вхід на виставку. А ще обов'язково постарайтеся затриматися на площі до сутінків, коли оживе всіма барвами та звуками Чарівний фонтан. Першим, що він "заспіває", буде, звісно, невмируща "Барселона" у виконанні Фредді Меркурі та Монтсеррат Кабальє.

Про шипучу каву
та сумних кальмарів

Якщо сангрія - єдиний з іспанських напоїв, про який ви досі чули, то... насправді, ще не все втрачено. Сангрію тут і справді п'ють залюбки та великими порціями, як у нас компот. І подають відповідно - в широких посудинах, на дві третини заповнених фруктами. Проте на справжніх гурманів чекає шипуча... кава. І це не екзотичний різновид культового львівського напою, а вино, яке за ігристістю перемагають лише вироби провінції Шампань. Ці вина з провінції Пенедес є однією з візитівок каталонської кухні.

Назагал у ресторанах Барселони, розрахованих на будь-який смак і гаманець, подають і традиційні іспанські страви, і каталонські спеціалітети. Серед перших за популярністю лідирує, звісно, паела - рис із морепродуктами або іншими домішками. Часто у процесі приготування він набуває чорного кольору, чого лякатися не слід: така паела "найкрутіша".

До традиційних каталонських страв належить передовсім сарсуела. Подають її, як і паелу, на сковорідках, однак у сарсуелі значно ширший асортимент морепродуктів. Властиво, саме з них вона складається. Єдиний мінус цієї смачної страви - деколи до неї потрапляють кальмари з такими сумними очима... Розумію, що ніхто не любить, коли його поїдають, але, схоже, кальмарам це особливо неприємно. Навіть у звареному стані.

А ще, оскільки зовсім неподалік Естремадура, столиця ковбас, то на сніданок у простій каталонській родині вам обов'язково подадуть незвичну канапку - хліб, намащений замість масла помідоровим соком і щедро вкритий копченостями. 

Свого часу хтось влучно зауважив, що Барселону не збудували - Барселона народилася. Настільки органічними є в ній широкі, сповнені дихання та якоїсь особливої вітальної сили вулиці та проспекти, парки та набережні, настільки природно відбувається в цьому місті зміна епох і стилів, настільки часто народжуються генії... І тільки вона здатна дати вам, немов Колумбові, силу й натхнення до нових відкриттів.

Барселона - Львів