Репортер "Пошти" з'ясовувала, чи вирощені на дачах овочі можуть порятувати українців в умовах кризи

Такі вже нинішні реалії. Лю­ди, які втратили роботу, а також ті, кому зарплатні недостатньо, аби забезпечити родину продуктами, мимоволі згадують, що десь за містом у них є шматочок дачної ділянки. Напевне, зарослої бур'яном і кропивою, але він, цей городець, в умовах кризи раптом може виявитись неабияким порятунком. Від безгрошів'я і безробіття. Від байдикування, депресії, нудьги. А головне - на столі сім'я матимете овочі і зелень, та й конче якось можна перебитися без магазинних харчів. Тож масове повернення до землі і плуга цієї весни таки відбулося.

Але чи вигідно українцям зараз порпатися в земельці, садячи грядки? Адже на підготовку угідь, на міндобрива і саме насіння теж ідуть кошти. Кореспондентка "Пошти", готуючи свої шість соток городу до майбутнього урожаю, підрахувала, у скільки обійдеться нашим людям садіння картоплі, моркви, буряка та іншої городини. І чи не простіше придбати все готове?

Деталі - у репортажі просто неба.

"Люблю землю.
Але тільки... у вазонах"

...Весна у полі, коли сонце заливає золотом землю, - це поезія. Більш патетичного вислову для емоцій, якими в цей момент буяє серце, годі дібрати. Взагалі-то нашому народу не звикати до праці на землі. Так повелося з давніх-давен, чи то з часів кріпацтва, потім - націоналізації земельки, колгоспів. Потому була совкова статусна одиниця - дача, з будиночком або й без нього. Ділянку площею шість арів люди використовували як для вирощування овочів і фруктів, щоб прогодувати родину, так і (заодно) для відпочинку та розваг.

Але передусім, поза всяким сумнівом, дача була годувальницею. А релакс, споглядання краєвидів і слухання пташок - уже вторинний, хоча невід'єм­ний чинник у цьому питанні.  Я теж маю город за містом, правда, від дому недалеко. Люблю землю, і не, як говорив один мій приятель, "тільки у вазонах", ні. Я належу до тих, хто, хоча часу на це завжди бракує, із задоволенням провадить оті сільськогосподарські польові роботи. І це все не тому, аби потім перед іншими ґаздами похизуватись кращим урожаєм, а - через сам процес. Утім фінансова криза, яка, на жаль, нікого не оминула своєю увагою, цьогоріч змушує трохи приземленіше поглянути на (вибачте за тавтологію) "земельне питання".

Отже, ситуація ось яка. Од­ну сотку городу ми традиційно виділяємо під грядки - на моркву, буряк, цибулю, часник, петрушку, кріп, редиску, огірки (помідорів принципово не саджу, бо вони в мене не ростуть), капусту, цвітну капусту, шпинат, салат, кабачки і патисони. А решта п'ять іде на картоплю.

Отож, дізнаємось ціни на оранку та культивацію (боронкування). І на те, звісно, скільки коштують зроблені плугом ряди, щоб садити бульбу. Так-так, усе дорожчає. Приблизно на ці справи доведеться викласти 23-25 гривень за сотку. Тепер помножимо тариф на 6 - виходить 140-150 гривень. Це буде перший внесок у майбутні "жнива".   

- Агов, дядьку, ви вільні? - сьогодні, як і в найближчий місяць, у вуйка Степана роботи чимало. Він має коні. Каже, що під'їде через годинку. За цей час наші сусіди по грядках встигають похвалити працелюбність, майстерність у виконанні городньої роботи і добру вдачу старого.

Із цим господарем, до речі, цього року у нас вийшла ще й кумедна ситуація. Річ у тім, що його кобила, якою чоловік орав наше поле, має ймення Леська. Ми про це не знали, та й якось не цікавились таким нюансом. Так ото, моя мама Леся Васи­лівна, пораючись біля мішків з картоплею, сортуючи насіння в пакетиках, переставляючи куди слід городній інвентар, спершу ніяк не могла второпати, чому це чужий чоловік періодично горланить на все поле: "Леська, ти куди?!", "Леська, стій" і т. п. А коли ж врешті з'ясувалося, хто є хто, ми про всяк випадок запитали в дядька, яку кличку має ще його другий кінь. І тут дід Степан був не менш винахідливим і дотепним. Коня за порадою онуків він назвав... Бумер. 

У гармонії з природою

Отже, поле зоране. У гармонії з природою розкладаємо бульбу по рядах і посипаємо її так званою нітроамофоскою, міндобривом для ґрунту. Цього добра потрібно 25 кг, у грошовому еквіваленті це приблизно 100 гривень. Тепер беремося за грядки. На усе насіння (красиві барвисті пакетики по 2 - 20 г)  піде ще 30-40 гривень. Усе! Але це наразі все. Втомлені і щасливі йдемо обі­дати.

Наступний візит на поле слід запланувати приблизно на кінець травня - червень, і буде це прополювання  (потрібні наші руки і сапки, без додаткових коштів), далі - підгортання трактором чи знову ж таки кіньми (30-35 грн), скроплення отрутою від колорадських жуків (розмаїтих убивчих речовин нині є до кольору до вибору, це десь 10-25 грн) і, власне, саме копання картоплі у вересні (орання кіньми ділянки площею 6 сотих винесе ще 40-50 грн).

Підбиваючи підсумки, що­річно український ґазда робить перший філософський висновок: терпіння і труд все перетруть. Потім людина задоволено потирає руки: ех! А відтак належить ретельно порахувати витрати і доходи й порівняти обидві суми.

Отож, нескладні підрахунки свідчать про те, що ми на все про все витратили 350-370 гривень. Що ми маємо на ці гроші у результаті? У вдалий, урожайний рік з чотирьох поса­джених мішків картоплі можна зібрати 25-30 вирощеної. За стільки ж бараболі, коли її купувати, наприклад, на базарі, доведеться викласти до 2,5 тисячі гривень. Тобто, ми вже маємо вигоду.

Не зайвим буде врахувати й те, що впродовж літа молоду картоплю до столу теж випорпують зі свого городу, а не купують (а, як відомо, молода картопелька теж коштує недешево, особливо рання). А окрім картоплі, якщо ви пам'ятаєте, ми посадили ще сотку всіляких "родичів гарбузових". Морква, цибуля, зелень - усе це теж не доведеться купувати ні влітку, ні восени.

Що ж стосується тих, кого зараз ця безжальна криза змусить уперше взятися за картоплярство, то їм одразу буде трохи складно. Адже слід придбати лопати, сапки, мішки, кошики і т.д. Однак, як кажуть психологи, коли ти хочеш щось робити, ти шукаєш рішення, коли ж не хочеш - шукаєш причину. І в даному випадку всі негаразди списуєш на "кризу"...

Коли ми ввечері після садіння поверталися додому, мені запам'яталися слова однієї бабусі, що також цього дня посадила картоплю. "Дитинко, - підняла вгору вказівний палець жінка, перефразовуючи відоме прислів'я. - Життя прожити - це поле перейти. І обробити". Вислів ті­тоньки багато означав і в прямому, і переносному значенні. Так мислять хазяйновиті українки. І я теж завжди прагнутиму бути такою.

Картопляні анекдоти

- Як вам вдалося досягти таких зразкових показників вирощування картоплі - лише два тижні тому посадили і вже копаєте?

- ...Їсти дуже хочеться...

*  *  *

Юнака посадили у в'язницю. Пише йому мати: "Ой синку, тебе забрали. Скоро весна, нема кому поля обробити". Син відписує: "Мамо, в жодному разі не копайте поля, там стільки зброї, кулемети, автомати". Мати знову пише: "Після того, як ти написав, до нас приїхало стільки міліціянтів, усе поле перекопали, але нічого не знайшли..." Син з усмішкою перечитав мамине послання і відписує: "Мамо, чим міг, допоміг. Картоплю вже якось самі посадіть".