Олександрові Михайлюку лише 33 роки. Через злощасний випадок кількарічної давності він не здатен говорити, ходити – його правий бік паралізований. Та хоч на долю цього чоловіка випало нелегке випробування, він долає труднощі, виявляє виняткову силу духу і непохитну віру в життя! Мріє “злізти” з материних плечей, знову самостійно ходити, сісти за кермо автівки, зустріти кохання всього свого життя, а найбільше – мати власних дітей. Та щоб до цього всього дійти, для початку Сашкові конче необхідний електровізок і дорога реабілітація, яка могла б потроху ставити його на ноги. А на це, як відомо, потрібні чималі гроші, яких родина Михайлюків не має…

Про все це “Львівській Пошті” Олександр Михайлюк розповів сам, але не віч-на-віч, а листуючись через інтернет. Наразі це єдиний засіб спілкування Сашка із зовнішнім світом.

Доля Сашка докорінно змінилася п’ять років тому. Радіотехнік за освітою та інструктор з водіння за професією, який ось-ось збирався одружитися, наприкінці грудня 2012-го ледь не пішов із життя. В одному з львівських барів між ним та його друзями і молодиками, які сиділи за сусіднім столиком, виникла суперечка.

 “Словесна перепалка сталася через те, що в нашій компанії була дівчина з маленькою собачкою. Молодикам це не дуже сподобалося, і я був змушений заступитися за цю дівчину. Щоб уникнути бійки, працівники генделика викликали охорону. А “беркутівці” мене жорстоко побили”, – згадує Олександр.

Відтак, Сашко опинився в реанімації, два тижні був у комі. А коли отямився, зрозумів, що тепер доведеться жити по-новому. Не зламатися і не впасти в депресію допомогла йому мати.

В Олександра Михайлюка – важка черепно-мозкова травма. Та хоч хребет неушкоджений, проте паралізований увесь правий бік. Робочою залишається лише ліва рука. “Допомога мені необхідна, але матінка проти того, щоб я просив. Таке виховання, – пише чоловік. – А щодо дівчини, то це в минулому. Тепер я їй не потрібен… Я все чудово розумію: навіщо обмежувати себе інвалідом?..”

До речі, зі слів Олександра, справу “зам’яли”. “Коли я перебував у комі, моїй неньці сказали, що впізнати кривдників можу лише я. Тобто доведеться чекати, коли опритомнію. А згодом узагалі зазначили, що всі матеріали справи знищені через пожежу, яка трапилася в райвідділі Галицького району в 2014році”, – стверд­жує чоловік.

Відтоді мама Олександра сама намагається його реабілітовувати. Від держави він отримує лише невеличку пенсію в розмірі 1 200 гривень як інвалід І групи.

Як признався співрозмовник, упродовж всього цього часу до нього приходить реабілітолог, проте цього замало. Кілька років тому Олександр сам намагався знайти клініку, яка допомогла б йому одужати.

“Нам з мамою пропонували пройти реабілітацію в Ізраїлі, але після того, як вказали вартість – 300 тисяч доларів, ми зрозуміли, що ця сума для нас є нереальною, навіть якби ми продали все своє і без того невеличке майно, – пояснює чоловік. – Найгірше, що всі обіцяють допомогти, але ніхто не гарантує одужання! Лише кажуть, що потрібні гроші”.

Скільки саме потрібно грошей на реабілітацію, Сашко не питав. “Вважаю, що про суму було недоцільно питати, бо ж ніхто не дає гарантії одужання. Якби пообіцяли, що зроблять із мене повноцінну людину, то я готовий знайти потрібну суму, навіть позичити. Одужаю – віддам. Я ж сам зможу заробити. У мене взагалі купа планів: хочу створити сім’ю, мрію про нащадків, яких не встиг мати до травми”, – запевняє він.

Наразі чоловік відкрив банківський рахунок і збирає гроші та реабілітацію. “Орієнтуюся на 300 тисяч доларів, але спочатку принаймні треба знайти гроші на електровізок, щоб мати змогу самостійно пересуватися. На його придбання пот­рібно приблизно 100 тисяч гривень”, – каже він.

Для тих, хто бажає поспілкуватися з Олександ­ром, може йому писати на номер – 098 2142362 (через Вайбер або смс-повідомлення).