Зараз йому 36, а їй 33. Ця пара – Ігор та Ліля – одружені вже більш ніж 15 років. І хоч за цей час сім’я Сахманів пережила чимало кризових моментів, знову захотіла повторити свої шлюбні обітниці. До речі, зробили вони це у той самий день – 17 листопада, але з різницею 15 років…

“З Ігорем ми дуже рано одружилися – мені було 17, а йому 20 років. Він не освідчився мені… Не дарував персня… Ми просто кохали одне одного, тому й вирішили побратися, – згадує Ліля Сахман. – Зізнаюся, у той час навіть думала, якщо в моїй новій сім’ї щось не складеться, запросто зможу розлучитися і ще раз вийти заміж. Тобто якоїсь особливої радості, ейфорії та навіть серйозності щодо вінчання не відчувала. Це була радше якась традиція. Зараз взагалі складається враження, що більше переживала, аби на своєму весіллі швидше сісти за стіл, потім потанцювати, а також, чи гарно виглядаю і що скажуть про наше весілля люди”.

Жінка розповідає, що на жодні передподружні навчання вони не ходили, а тому не мали уявлення про ідеальну модель сім’ї. За роки спільного життя довелося зазнати чимало. “Ми пережили подружню зраду, розставання, смерть сина, втрату власного бізнесу (кафе), машини… У нас було тотальне безгрошів’я і просто, здавалося б, безвихідь, – веде далі співрозмовниця. – Таке враження, що за ті 15 років ми пережили все те, що деякі люди переживають за 50 років спільного життя”.

Чоловікові зраду жінка пробачила. Спочатку думала, що зробила це заради сина Юліана, аби той ріс у повноцінній сім’ї, та коли його не стало, зрозуміла, що це не зовсім так – вона просто не збиралася від нього іти. Ліля каже, що в той період вони багато молилися і відчули, що Бог чує їхні молитви. “Тепер у нас підростає донька Даринка і син Варфоломій, з’явилося багато речей, яких до цього не було, – признається вона. – Добре пам’ятаю, як донька у свої півтора року ще добре не говорила, а вже знала кілька молитов напам’ять. Це був для нас найблагодатніший період – найспокійніший і найрадісніший. І я точно знаю, що якби не Бог, нічого б того не було”.

Жінка пригадує: аби все повернути назад, чоловік доклав дуже багато зусиль – благав вибачити йому, по кілька разів освідчувався, ставав на коліна, купував каблучки. “Не повірите, але вдома назбиралося чимало перснів, подарованих чоловіком. І хоч я все йому пробачила, для нього було важливо і принципово освідчуватися мені знову і знову. Так він хотів виправити те, що накоїв з молодого розуму”, – додає Ліля.

Отож, після усього пережитого і скоєного подружжя вирішило почати все з чистого аркуша. Захотіло, тепер уже свідомо, пережити своє одруження, так би мовити, оновитися перед Богом. Батьки і друзі були тільки “за”.

До цього дійства і Ліля, і Ігор довго та ретельно готувалися. Цього разу вони вже не економили ні на чому – підібрали відповідний одяг, замовили вишуканий ресторан, весільний торт, послуги фотографа і ще багато речей, яких 15 років тому не могли собі дозволити. Жінка пригадує, що її сукня була красива і довга, тому вона почувалася справжньою нареченою. До свого образу Ліля додала живі магнолії. Цими ж квітами був прикрашений торт, а тепер, до речі, ці магнолії ростуть у них на городі.

“На нашу урочистість ми запросили не родичів, а лише найближчих друзів, які нас у всьому розуміли і підтримували. У церкві було неймовірне відчуття: якщо перший раз я відчувала, що під час шлюбу є я та Ігор, то другий раз – що є я, Ігор і Бог, – веде далі Ліля. – Дух перехоплювало, коли в церкві ми тримали свічки, коли клякали під Євангеліє, коли нам одягали корони і коли ми поновлювали обітниці. До речі, свої слова я знала напам’ять, а ось чоловік так переживав, що забув. Довелося підказувати…”

Вітали Лілю та Ігоря в цей день, як справжніх молодят: дарували весільні подарунки, кричали “гірко”. Навіть у весільному танці вони кружляли під ту ж пісню, що й 15 років тому. “Ми пригадали, що наш перший весільний танець був під пісню “Перший сніг”, де є такі слова: “Це не яблуні цвіт, не май. Це не пізній бузок, це – знай. В нашу зиму приблудив білий лебідь молодий”, – наспівує Ліля. – Тоді ми цієї пісні спеціально не замовляли, а ось тепер все було по-іншому”.

Не залишилися без подарунків і гості – кожен отримав пряник з написом “Ісус любить тебе”, перегляд слайд-шоу миттєвостей їхнього життя та цілу купу неймовірних і смішних вражень. “У нас було найсмішніше весілля з усіх. Тамада так усіх розважав, що наступного дня я не могла навіть говорити – мене боліли щоки і зводило вилиці”, – пригадує жінка. І запевняє, що все пережите і проведене було недаремним. “Вважаю, що після поновлення шлюбних обітниць наші стосунки зміцнилися, а головне більше не виникає жодних незрозумілих запитань, ми не згадуємо колишнього і не тримаємо одне на одного жодної образи”, –  каже Ліля і додає, що більше йти і поновлювати шлюбні обітниці вони з Ігорем не хочуть. Хоча, цілком можливо, це станеться після 50 років спільного життя. “Тоді ми підемо до церкви і станемо на шлюбний рушник. А зараз про своє життя і свій досвід у шлюбі розповідаємо іншим молодим парам у Клубі християнських сімей в храмі святих Ольги та Володимира”, – каже жінка.

По-особливому відсвяткувати десять років спільного життя захотіла й сім’я Чені. Зробили це також у день свого одруження. І якщо десять років тому молодята до шлюбу поставилися не надто відповідально, то цього разу такий крок став максимально виваженим. Підтримку відчували і від батьків, і від дітей. А їх у них вже троє – дев’яти, семи і п’яти років.

Повторити шлюбні обітниці перед Богом запропонувала дружина, і після недовгого вагання чоловік таки погодився. “Через закордонне відрядження приблизно два місяці не бачилася з сім’єю. Та повернувшись звідти, зрозуміла, що хочу, аби річницю свого одруження ми з чоловіком відсвяткували по-особливому, – розповідає “Пошті” Марічка Чені. – Спочатку чоловік був не надто захоплений моєю пропозицією поновлення шлюбних обітниць. Наголошував, що вже раз мені присягав, тож навіщо це робити ще раз. Та якось після чергових реколекцій у церкві, на які ми постійно ходимо, вирішив, що таки не проти це зробити”.

Жінка пригадує, як вони з трепетом питали священика, чи така подія можлива. І коли отець схвалив їхні наміри, сумніви розвіялися. Під час благословення, яке відбулося в соборі святого Юра, на Марічці була довга романтична сукня світло-рожевого кольору, а на голові вінок. “Коли одружувалися вперше, були ще надто молоді – мені виповнився 21 рік, чоловікові 23. А ось цього разу відчули весь трепет церемонії і задумувалися над кожним промовленим нами словом. Це вже були не просто слова, традиція, а виважений крок”, – каже співрозмовниця.

Чи змінилися Маріччині стосунки з чоловіком, сказати їй важко. Запевняє, що любили одне одного і так завжди. “Над своїми стосунками ми намагаємося працювати постійно. Також стараємося щодня жити з Богом, а не тільки раз на десять років”, – стверджує вона і закликає інші подружжя також ще раз свідомо, без боязні піти до церкви і повторити шлюбні обітниці.

“Це не спосіб покращити свої сімейні стосунки, а радше аналіз прожитого і “робота над помилками”. Якщо кожен з подружжя задумається, для чого він це робить, то зрозуміє, який результат має бути, і усвідомить, чи справді ще раз готовий сказати своїй половинці ці слова, тоді все правильно”, – додає вона.