Церковна єдність: хто за?
За результатами соцопитування, створення Єдиної Помісної Церкви в Україні підтримують 37% громадян
Ідея створення Єдиної Помісної Церкви в Україні обговорюється вже давно. Світлої пам’яті Блаженніший Любомир Гузар докладав чимало зусиль для популяризації ідеї створення Єдиної Церкви в Україні, а також для її втілення. Своє бачення щодо цього він виклав у своєму посланні “Єдиний Божий народ на Київських горах”, виданому з нагоди повернення до Києва осідку глави УГКЦ та інших документах.
Проте зі смертю Митрополита Володимира, а ще більше з початком війни на сході України діалог між українськими Церквами щодо об’єднання практично припинився. Проте в Україні хоч і не набагато, все ж зросла кількість її прихильників.
Згідно з результатами дослідження, проведеного соціологічною групою “Рейтинг” у липні 2017 року, 37% опитаних підтримують створення Єдиної Помісної Церкви в Україні, 18% проти цієї ініціативи, 23% заявили, що їм або байдуже до цього питання, або взагалі не визначилися з відповіддю. Опитування проводили 8 – 16 липня в усіх регіонах України. Методом особистого інтерв’ю було опитано 2000 респондентів віком від 18 років і старших. Імовірна похибка – не більше 2,2%.
Порівняно з 2014 роком майже не змінилася кількість тих, що виступають за об’єднання Церков, у той же час в півтора рази зменшилася кількість противників цієї ідеї. Разом із тим, зросла кількість тих, що не мають чіткої позиції щодо цього питання.
Найбільшу підтримку ідея створення Єдиної Помісної Церкви має в середовищі представників Української греко-католицької церкви (66%) і Української православної церкви Київського патріархату (61%). Зате серед вірян Української православної церкви (МП) більше противників цієї ідеї (42%), аніж прихильників (23%). У той же час 36% представників УПЦ (МП) або байдужі до цього питання, або ж не мають на нього відповіді. Серед інших категорій вірян переважають ті, що не мають чіткої позиції щодо такої ініціативи.
Об’єднання Церков має найбільшу підтримку на заході України (61%). В центрі цю ідею підтримують 40%, не підтримують 17%, а 43% не мають позиції. На півдні за створення Єдиної Церкви 24%, проти 25%, решта або байдужа (33%), або ж вагається з відповіддю (19%). На сході ця ідея має підтримку 11% опитаних, 20% проти, 40% не змогли дати відповідь, а 29% висловили байдужість.
Дві третини тих, що підтримують ідею об’єднання, висловилися за створення Єдиної Помісної Церкви на базі УПЦ КП, 16% за об’єднання на базі УГКЦ, 7% – УПЦ (МП).
Цікаво, що переважна більшість вірян УПЦ КП і УГКЦ бачать об’єднання на основі своїх Церков, натомість у середовищі представників УПЦ (МП) лише трохи більше половини за об’єднання навколо УПЦ (МП), чверть – за об’єднання на базі УПЦ КП. Серед вірян, які не належать до жодної конфесії, дві третини за об’єднання на базі УПЦ КП.
Порівняно з 2014 роком практично не збільшилася кількість вірян УПЦ КП і УГКЦ. Зате прихильників УПЦ (МП) зменшилася (з 22 до 17%). Разом із тим зросла кількість тих, що вважають себе віруючими, але не належать до жодної конфесії (з 24 до 31%).
Як зазначив “Львівській Пошті” Тарас Антошевський, директор Релігійно-інформаційної служби України, показник 37% тих, що назагал підтримують ідею створення Єдиної Помісної Церкви в Україні, тобто трохи більше третини – це не так вже й багато, але більше, ніж було три роки тому. І треба розуміти, що це тільки ставлення людей до ідеї – воно не містить якогось заклику до дії.
“Перспектива об’єднання українських Церков нині доволі песимістична. Для об’єднання мають бути хороші чи бодай нормальні стосунки між роз’єднаними нині представниками українського православ’я. Натомість бачимо відсутність діалогу, спілкування приватних осіб на рівні ініціатив, але ніякої інституційної праці немає! Тому факт об’єднання наразі неможливий. Питання ж участі в об’єднанні ще й УГКЦ – це питання ще дальшого майбутнього. Насправді про це не може бути мови, допоки не буде об’єднане українське православ’я. На мою думку, без відновлення єдності між Католицькою церквою і вселенським православ’ям неможливе об’єднання православних і греко-католиків в Україні”, – вважає він.
Зі слів релігієзнавця, за нинішніх умов об’єднання можливе лише на базі УПЦ КП. Але йдеться не про об’єднання, а про приєднання, бо маємо переходи окремих громад з УПЦ (МП) та УАПЦ до УПЦ КП, рідко в іншому напрямку. Державна політика спрямована на підтримку УПЦ (КП), що, зрештою, є закономірним, враховуючи стан УПЦ МП та УАПЦ.
“Тож які б дані не показало соцопитування, об’єднання у формі зближення всіх чи на базі однієї з Церков – справа далекого майбутнього”, – переконаний Тарас Антошевський.
“Що більше ми, як християни, свідомі, то нагальнішим для нас буде питання об’єднання Церков…”
Роман Фігас, працівник Інституту екуменічних студій УКУ, – про перспективу створення в Україні Єдиної Помісної Церкви, її ризики та шляхи реалізації– Отче Романе, які аргументи маємо щодо об’єднання Церков?
– Головним аргументом об’єднання Церков є заповідь самого Ісуса Христа, щоб усі були одно. Коли християни роз’єднані, їхнє свідчення є менш ефективним, а подекуди й деструктивним, зокрема, коли в протистоянні між конфесіями їхні представники вдаються до певних вчинків, які погано позначаються на загальному іміджі християнства.
Суть християнства – любов. А вона єднає. Єдність не означає уніформізм, щоби привести всіх до одного обряду, змусити всіх однаково спілкуватися з Богом. Єдність – це передусім та любов, яку ми черпаємо від Христа і якою намагаємося жити один з одним. Це фундамент екуменічного руху.
– В Україні чимало людей, які вважають себе віруючими, але не належать до якоїсь з конфесій. Чи їхня позиція сприяє єдності Церков?
– Для багатьох людей, які не є воцерковленими, немає різниці до якої церкви ходити – Бог один. На перший погляд такі люди є більш відкритими до інших, відкритими на об’єднання. Але варто пам’ятати, що вповні реалізуватися християнин може лише в певній конкретній спільноті, в парафії, до якої належить. Бо неможливо бути універсальним християнином. Має бути належність до спільноти, яка, своєю чергою, належить до якоїсь більшої спільноти – єпархії, Церкви.
Для воцерковлених, практикуючих християн питання об’єднання є більш зрозумілим, проте бути воцерковленим не завжди означає бути християнином по суті. Однак варто застановитися, чи ми воцерковлені в Христа, а чи в обряд. Якщо в обряд, то нам важче буде прийняти інших, які мають відмінності в обряді. Коли ж наша воцерковленість не пов’язана з обрядом чи традицією, то ми побачимо, що й інші також заглиблені в Христа, живуть Ним, і нам легше буде їх прийняти. Тоді бачимо більше спільного між нами, аніж того, що розділяє.
– Наскільки реальною є нині перспектива створення Єдиної Помісної Церкви в Україні?
– Наразі ідея створення Єдиної Помісної Церкви в Україні здається нереальною, але що неможливе в людей, можливе в Бога. Він навіть проти волі людини робить для неї багато добра. Багато залежить, наскільки свідомими будуть наші християни, наскільки вони заглиблені у віру, у Христа, наскільки їхній християнський вибір є свідомим, а не культурно чи традиційно визначений. Що більше ми, як християни, свідомі, то нагальнішим для нас буде питання об’єднання Церков, то більше ми, заглиблюючись у віру, виходитимемо назустріч один одному. Що більше в нас буде діалогу, то ближче ми будемо один до одного. Як бачимо, нині проблема з УПЦ (МП) полягає передусім у відсутності діалогу, як офіційного так і молитовного. Нині священикам цієї конфесії заборонено молитися зі священиками інших конфесій. Важливо, щоби був подвійний рух як “знизу” – від простих мирян, так і “згори” – від єрархів.
– Чи є ризик, що хтось не прийме ідею єдності – і в нас буде ще більше Церков?
– Ризик, що внаслідок об’єднання можуть постати якісь відокремлені групи чи Церкви є. Передусім має бути належне роз’яснення. Щодо ІІ Ватиканського собору також було чимало пересторог, мовляв, люди не зрозуміють. Так, відкололася невелика частина від Католицької церкви, але без цього собору, без його рішень Церква мала б отримати набагато більше проблем, у тому числі ризикувала б втратити значно більше людей. Відбулося очищення, Церква змогла гідно відповісти на багато викликів сучасності. Не треба боятися робити добро, бо ми не робимо щось на шкоду комусь, а робимо для добра всіх християн, а не проти когось.
– Чи можливо створити Єдину Помісну Церкву в Україні на базі однієї з нинішніх Церков?
– Ще Митрополит Андрей неодноразово висловлював готовність до об’єднання з Православною церквою і зазначав, що патріархом в ній має бути хтось із православних єрархів. Він був готовий поступитися. Україна – це таке особливе місце, де ми можемо витворювати щось нове.
ЄПЦ не можна просто створити, адже в кожній з Церков є єрархія. Ми не можемо одних єрархів лишити, а інших “викинути”. Мирослав Маринович кілька років тому пропонував, щоб була Єдина Церква, але водночас, щоб вона була біполярною. Тобто греко-католики мали б сопричастя з Римом, яке не виключало б сопричастя з нашими Церквами тут, в Україні. Так само православні мали б сопричастя з Константинополем, але це не стояло б на заваді сопричастя між нами.
– Тож якщо таке об’єднання відбудеться, це буде тривалий процес?
– На мою думку, дуже тривалий. Спочатку кожна з Церков має свої структури, але вони перебувають у сопричасті і є об’єднані однією ідеєю – бути Христовою Церквою в Україні. Логічним є наявність певного органу, який координує їхню діяльність і встановлює правила взаємодії. А вже згодом, якби була така необхідність, могла б утворитися спільна єрархія. Або ж вони і далі могли б окремо функціонувати, але бути єдиними духовно та ідейно.
Приклад такого об’єднання маємо в протестантів Нідерландів, коли різні течії об’єдналися в союз, створили погоджувальний орган. Звичайно, в них є свої особливості: передусім нема такої, як у нас, традиції єрархії, але це дуже вдала і життєздатна модель.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
