Іноді ми їдемо у світи шукати дива, а воно тут, поруч. Не треба ані багато часу, ані великих грошей, а лише прагнення нових вражень. До прикладу, на вихідні можна вирушити давнім торговим шляхом із Галичини у Волощину за маршрутом Львів – Чотория – Чернівці – Кам’янець-Подільський. Тут кожен відкриє для себе чудову нагоду  побачити дива українські, не менш фантастичні і незвичайні за закордонні. А ще тут можна відчути нашу європейську приналежність, гордість за націю, розбудити прагнення  самопізнання.

Цей маршрут може бути і розміреним та довгим, приміром, на тиждень, а може втиснутись лише у вихідні, але дуже вже насичені, багаті на яскраві враження і переживання, адже, щоби глибше пізнати своє, зануритись у пласти минулого, не конче вдаватись у нудну науку. Купання ж у Дністрі чи Смотричі теж може принести незабутнє задоволення, бо Дністерський каньйон як одне з чудес України не може не захоплювати, не зачаровувати. Доторкнись до джерел незабутнього Івана Миколайчука, відчуй енергетику подвір’я, яким він ходив, його хати, колиски, – і сам наповнишся усвідомленням його сили духу!

Від гостинця через невеличке село Чортория над Черемошем вулиця Івана Миколайчука виведе вас просто до відреставрованої у 1991 році хати, де міститься мистецько-меморіальний музей-садиба Івана Миколайчука. Ця невелика дерев’яна хатина свого часу вважалася одною з найзаможніших у селі. Саме тут виховувались усі десятеро дітей Николайчуків, як колись казали у селі. Всередині все облаштовано так, як було за життя Івана. Опікується  збереженням пам’яті геніального українця небіж, син старшої сестри Фрозини, Василь Грицюк. Зустрічає гостей на подвір’ї заквітчане бронзове погруддя Івана. Експозицію музею складають особисті речі, сімейні фотографії, фотографії з фільмів, дитяча колиска родини Миколайчуків, подарована музеєві  Кирилом Стефаником вишиванка, навіть довоєнна фотографія Чорторийської Січі,  до якої належали всі національно свідомі чорторийці, і яку пізніше використали у зйомках фільмів за участі Миколайчука. Також на подвір’ї відновлено криницю. А ще кажуть, що після Іванової смерті на стави його рідного села, де діє орнітологічний заказник, прилетіли лебеді. Люди назвали їх Івановими…

На перетині шляхів, що поєднують Київ і Бухарест, Одесу і Краків, а також і культур, вірувань, економічних інтересів височіє на семи пагорбах наш маленький Відень, як ще полюбляють називати Чернівці. Місто унікальної архітектури починалося з фортеці і називалося Черн на Пруті, як припускають, від почорнілих частоколів довкруж. В історичній частині налічують 706 пам’яток архітектури, 20 з них загальнонаціонального значення. Особливо гармонійною є стара частина міста, а своєрідною візиткою, безперечно,  вважають ансамбль колишньої Резиденції митрополитів Буковини і Далмації, що включений до списку Все­світньої культурної спадщини ЮНЕСКО. Спроектував комплекс на горі Домінік чеський архітектор Йозеф Главка, зумівши поєднати у спорудах комплексу візантійський та романський стилі у дусі еклектики. Усі будівлі комплексу мають різні орнаментовані черепичні дахи за зразками буковинських народних візерунків. Нині в ньому розміщений Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича.

Чи не кожна вулиця і площа старої частини міста має свої цікаві та чимось особливі будівлі. Зокрема, окрасою Театральної площі вже більше ста років є будівля Чернівецького музично-драматичного театру та пам’ятник Ользі Кобилянській, чиє ім’я носить театр. А колись тут стояв пам’ятник Шіллеру.  На Центральній площі блакитним акцентом височіє 50-метрова міська ратуша, з балкона якої щоденно опівдні трубач у барвистому буковинському строї виграє мелодію пісні “Марічка” С. Сабадаша, яка стала неофіційним гімном Чернівців. А навпроти  – Алея зірок з іменними “зірками” буковинців, які прославили свій край. Та зірки тут особ­ливі, восьмираменні, що символізують сонце на всій етнічній території України, саме на такі натрапляємо у вишивці, ткацтві, розписах на кераміці, на писанках. Серед  “зірок” Буковини – Володимир Івасюк і Назарій Яремчук,  Іван Миколайчук і Марія Миколайчук, автор незабутньої “Черемшини” Василь Михайлюк, Левко Дутківський.  На цій же площі, з іншого боку, є ще одна цікава кам’яниця. Раніше  це був будинок дирекції Буковинської каси, а нині – Художній музей. Розкішною оздобою цієї будівлі є майолікове панно вгорі посередині фасаду, де зображені алегоричні постаті, що символізують провінції Австро-Угорщини. Будівля обласної ради, колишній Палац юстиції, вибудована з червоної цегли, а в облицюванні використана червона та зелена глазурована цегла, а ще багаті майолікові вставки з букетами квітів. На чатах стоять два білих леви з картушами в лапах. Багато тут цікавого, і пізнавати місто можна довго, тож, за змоги, варто затриматись на довше.

Кам’янець-Подільський належить до міст, які не мають точної дати заснування. Науковці кажуть, що це не рідкість і  характерне саме для давніх міст. Версій дати заснування є аж чотири  і всі вони різні:  литовська (1360-ті роки), вірменська (1062 рік), дако-римська (ІІ-ІІІ століття) та давньоруська (на межі ХІІ-ХІІІ ст). Саме останню вчені вважають найбільш вірогідною.

Тут 148 пам’яток архітектури національного і місцевого значення, 4 – археології, 7– історії місцевого значення та одна геологічна пам’ятка природи загальнодержавного значення “Смотрицький каньйон”. У цьому місті є чим милуватись: чи то контурами дивовижної фортеці, чи химерно покрученим між прямовисних скель Смотричем, чи то мостом, який не сполучає береги, а пролягає уздовж них, чи то статуєю Діви Марії на мінареті, чи то камінним хрестом у брамі монастиря (кажуть, якщо прикласти до нього долоню та загадати бажання, то воно неодмінно здійсниться). Відомо, що у Кам’янці-Подільському з червня по листопад 1919 р. перебував Уряд УНР і функціонувало Міністерство військових справ УНР, а на площі приймав парад  Головний отаман війська УНР Симон Петлюра. А ще місто стало останньою столицею УНР. Але передусім вражає місто численними вежами. Серед них Нова, Денна, Рожанка, Ляська, Ковпак, Ковальська, Нижня Польська, Захаржевська, Онуфрівська, Біля річки, кожна з них має свою історію і призначення.

Та незабутнім завершальним акордом мандрівки є Дністерський каньйон. Височенні скелясті урвища з чорними чаплями на виступах поблизу води просто заворожують, а подорож річковим корабликом принесе незрівнянне задоволення.