Моя хата скраю… – за таким принципом жили та й досі живуть сотні українців. Мовляв, нехай там робиться, що завгодно, мене це не обходить. І така байдужість нерідко мала трагічні наслідки. Але в благодійній організації “Львівська освітня фундація” вважають, що так бути не повинно, і вже тепер розпочинають роботу над проектом, мета якого – допомогти проблемним сім’ям вийти з кризових ситуацій та згуртувати громаду для такої допомоги. “Пошта” дізналася, як виникла ідея цього проекту, кому саме допомагатимуть та хто може долучитися до роботи.

“Такі програми, як “Добрі сусіди”, вже багато років працюють у інших країнах і показали свою ефективність. Основна мета програми, яку благодійна організація “Львівська освітня фундація” започатковує у Львові та області, – організувати допомогу кризовим родинам на рівні громади, – розповідає  “Пошті” Анна Решетник, менеджер зі зв’язків із громадськістю  цієї благодійної організації. – Дуже часто родини, які потрапляють у кризові ситуації, стають об’єктом насмішок, негативного ставлення з боку громади, але коли, наприклад, дітей такої родини забирають у інтернат, громада одразу згуртовується і несе пакунки для них.  Цю схему треба змінювати, треба діяти превентивно, щоб унеможливити потрапляння таких діток до інтернатів”.

До організації уже звернулися кілька сімей, з якими працюватимуть через програму “Добрі сусіди”. Перша з них – молода мама Віра, яка виховує маленьку донечку. “Ця жінка сирота. Мама померла, а тато позбавлений батьківських прав, – веде далі співрозмовниця “Пошти”. – Віра – чудова мати, дбає про дитину, але зараз у її житті настав такий момент, що вона не може вибратися зі скрутної ситуації. Вона не має до кого звернутися по допомогу, аби забезпечити гідні умови проживання своїй доньці, і дуже переживає, щоб у неї не забрали дитину. З часом жінка планує вийти на роботу, забезпечувати себе і налагодити життя”.

Інший підопічний фундації  – чоловік із Яворівщини. “Дружина покинула його та трьох діток, – розповідає менеджер благодійної організації. – Чоловік опинився в таких умовах, що не може дати собі раду. Взимку родині перекрили газ, стіни хати обростають грибком, одне слово – ситуація складна. Ми хочемо допомогти йому вибратися з цієї скрути, аби він міг самостійно дбати про родину”. 

“Львівська освітня фундація” працює вже майже десять років, тож про неї знають багато людей і звертаються по допомогу. Бувають ситуації, коли волонтери дізнаються про проблемні сім’ї через соціальні служби. “У програмі “Добрий сусід” хочемо напрацювати такий алгоритм дій, щоби, з одного боку, надати допомогу, а з іншого – на рівні громади навчити людей давати собі раду, згуртовувати людей, аби вони могли допомагати кризовим родинам, – веде далі співрозмовниця “Пошти”. –  Адже якщо такій родині вчасно не допомогти, утримання її лягає на плечі, по суті, кожного з нас: податки, які ми сплачуємо, йдуть за утримання дітей у інтернатах, виплату соціальної допомоги з безробіття. Тобто основна наша мета – це превенція сирітства і згуртування громади навколо проблемних родин”.

Однак нерідко бувають ситуації, коли люди, які перебувають у складних життєвих обставинах, звикають до того, що їм допомагають – безкоштовно харчують, дають одяг чи підсобляють у чомусь іншому, а вони навіть не намагаються змінити своє життя на краще. Анна Решетник підтверджує, що в роботі благодійної організації також були такі випадки.

“Допомога соціально неблагополучним сім’ям має бути дуже грамотною, бо якщо люди не мають досвіду долання кризових ситуацій, то пристосовуються до них, їм  зручно, що про них дбають інші. Тож перед тим, як надавати допомогу, варто для кожної людини розробити конкретний план, ставити перед потребуючими певні умови, заохочувати їх до якоїсь праці, до самостійного долання труднощів. Вважаю, і це підтверджує світовий досвід, що не варто створювати кризові центри, де житимуть тільки кризові родини, адже така атмосфера не сприяє тому, щоб люди виходили з кризи, а затягує в неї ще більше. Вони мають бачити позитивний досвід. Те ж саме спостерігаємо у людей, які самі вийшли з не надто благополучних сімей. У них не було іншого досвіду, тому вони й далі живуть таким життям, коли у них вже з’являються свої сім’ї, – пояснює вона. – Наприклад, у Словаччині, якщо родина перебуває в кризі, збирають родичів, які пропонують, чим кожен із них може допомогти в цій ситуації”.

Зі слів Анни Решетник, у роботі з конкретними людьми волонтери намагаються знайти відповідь на запитання, чому в них склалася така ситуація, як можна допомогти та що зробити, щоб убезпечити інших.

Хоча в Україні вже третій рік триває війна і на плечі волонтерів лягло багато роботи, охочих допомогти, на щастя, не бракує.

“В більшості людей є потреба допомагати іншим, але не всі знають, як це зробити правильно. Наприклад, подавати жебракам на вулиці – це допомога, яка веде в нікуди і не покращує життя цієї людини, не виводить з кризи. Ми скеровуємо потенціал громади допомогти ближньому в правильне русло”, – каже менеджер благодійної організації.

У “Львівській освітній фундації” працюють і над іншими програмами. Наприклад, робота фонду “Джинджер” спрямована на підтримку сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей вулиці, роботу з дитячими будинками сімейного типу, інтернатами, організаціями, які працюють над превенцією сирітства. Волонтери, задіяні в програмі “БУР – будуємо Україну разом”, ремонтують або відновлюють житло потребуючих, зокрема на сході України.

“Зараз половина нашої львівської команди волонтерів працює на сході – відбудовують помешкання. Волонтерські табори працюють у кожному місті по два тижні. Графік розпланований до жовтня. У такі поїздки збираються волонтери зі всієї України, півдня працюють – ремонтують житло, відбудовують, а решту часу проводять на екскурсіях, організовують концерти, облагороджують громадські простори”, – додає співрозмовниця “Пошти”.