Зоотерапія: допомагає, але не лікує!
“Пошта” запитала фахівців, як спілкування з тваринами впливає на людей, зокрема дітей, які недуги можна коригувати за допомоги такої терапії та чи є у Львові й області відповідні центри
Прогулянка парком під спів пташок додає позитивного настрою та покращує емоції, хатній улюбленець – кіт чи собака, який зустрічає вас на порозі після важкого робочого дня, допомагає зняти втому, навіть подолати стрес! Такі твердження можна почути від тих, що люблять природу і тварин, охоче проводять час із чотирилапими, які є не лише відданими друзями, помічниками, а й “лікарями”. І хоча зоотерапія (або анімалотерапія), тобто терапія, серед методів якої є використання тварин як засобу лікування, з’явилася не так давно – приблизно в середині ХХ століття, про позитивний вплив тварин на людей знали ще в стародавньому світі. Наприклад, Гіппократ вважав дуже корисною їзду верхи, стародавні греки зауважили здатність собак допомагати людям долати різні недуги, єгиптяни використовували з цією ж метою переважно кішок, а в стародавній Індії слухали пташиний спів.
Анімалотерапію нині доволі активно використовують у Європі та США. В Україні деякі її напрямки також активно розвиваються. Тож “Пошта” запитала фахівців, як спілкування з тваринами впливає на людей, які недуги можна коригувати за допомоги такої терапії та чи є у Львові й області відповідні центри.
Кінь – живий тренажер
Одним із доволі поширених методів анімалотерапії вважають іпотерапію, тобто лікування за допомоги коней. Її використовують при різних станах та вадах, зокрема щодо дітей із церебральним паралічем, затримкою фізичного, психічного, мовного і психомоторного розвитку, а також щодо дітей, які пережили інсульт, мають психосоматичні захворювання, неврози, розлади спектра аутизму.
“Іпотерапія – це метод медико-соціальної реабілітації, який входить до протоколу лікування дітей із органічним ураженням центральної нервової системи, – розповідає Анна Бураго, президент Асоціації іпотерапевтів України, голова правління київського БФ “Іпотерапевтичний центр “Спіріт”. – Кінь є своєрідним живим тренажером. Відбувається певний біомеханічний вплив, тобто вплив на тіло вершника через коливання, які йдуть від спини коня на центральну нервову систему та інші рецептори, і відповідь організму на цю дію. Позитивний вплив має й сама температура тіла коня, яка вища, ніж у людини”. Зі слів співрозмовниці “Пошти”, за допомоги такої терапії відбувається психічна, психоемоційна реабілітація та соціальна адаптація. Під час сеансів можна використовувати різні методики, вправи, положення дитини чи дорослого. Водночас Анна Бураго застерігає: хоча іпотерапія сьогодні є доволі популярним видом діяльності, не всі ті, що займаються кіньми, можуть проводити її, знають, як робити це правильно, особливо коли мовиться про хворих дітей! “Якщо просто взяти коня і посадити на нього дитину – це не лікування. Так можна ще більше нашкодити, – пояснює вона. – Дуже важливим є вибір фахівців і консультації медиків перед сеансами”.
На думку президента асоціації, в діток, які займаються в їхньому центрі, спостерігається позитивна динаміка, але важливо, щоб така реабілітація була постійною!
Їзда верхи на коні корисна не тільки дітям із певними вадами, але й здоровим. А також дорослим. “Спілкування з тваринами дає людині дуже багато. Це подолання страху, бо кінь – велика тварина. Дорослі багато працюють, завантажені проблемами, перебувають у соціумі, і можливостей розслабитися, стати частиною природи в них дуже мало. А таке спілкування дає неймовірні позитивні емоції, допомагає відпочити, подолати певні депресивні стани чи посттравматичні стресові розлади. Ще Гіппократ радив їзду верхи як метод, показаний меланхолікам, бо це забирає погані думки і навіює добрі, світлі”.
На пораду Анни Бураго, здорову дитину можна садити на коня вже у однорічному віці. А Діна Буланова із львівського центру оздоровчої верхової їзди “Кептарик”, розповіла “Пошті”, що до них приходять навіть із дітками, яким виповнилося всього вісім місяців. “Ми займаємося в закритому манежі, тож можна їздити за будь-якої погоди. Вартість однієї години їзди коштує 300 гривень”, – каже вона.
Спілкування з дельфінами
Про позитив, який дає спілкування з дельфінами, говорять давно. Вже понад п’ятдесят років у всьому світі дельфінотерапію застосовують для лікування та профілактики соматичних і психоневрологічних проблем у дітей та дорослих. Медичні дослідження свідчать, що завдяки контакту з дельфінами у людей відбувається позитивна стимуляція кори головного мозку, через що поліпшується робота нервової, серцево-судинної, імунної та інших систем організму, а добрий характер дельфінів дає ще й позитивний психологічний ефект. Як і іпотерапія та каністерапія, дельфінотерапія допомагає при затримці психічного, психомовленнєвого розвитку, ДЦП, розладах аутичного спектра, різних стресах. Як стверджують фахівці, такий релакс не буде зайвим і для здорових дітей, для цілих сімей, допоможе пережити нові позитивні емоції, подолати певні стресові ситуації, налагодити стосунки в родині. Однак задоволення це недешеве. Вартість одного 20-хвилинного сеансу у дельфінарії для дітей з певними вадами становить в середньому дві тисячі гривень. Сеанси для сімей (20 хвилин для чотирьох осіб) – чотири тисячі гривень. Як розповіли “Пошті” працівники трускавецького дельфінарію, на такі сеанси можна брати дітей у віці від трьох-чотирьох років, але варто попередньо записатися.
Собака- “терапевт”
Ще один напрямок – каністерапія, тобто лікування людей за допомоги собак. Із розповіді Галини Гончарук, директора львівського кінологічного центру “Док”, цей метод застосовують при різних захворюваннях, станах, зокрема при терапії дітей із ДЦП, синдромом Дауна, з аутизмом, з відставанням у розвитку. Помічний він і людям з тривожними симптомами, зокрема тим, що побували в зоні АТО. “Майже при будь-якій хворобі собака може своєю енергетикою, поведінкою, увагою до людини поліпшити її стан, – переконує співрозмовниця “Пошти”. – Навіть якщо людина зовсім хвора, але знає, що їй треба про когось дбати і цей хтось її любить, відданий їй, вона буде себе витягувати з того стану. А людина, яка не хоче бути здоровою, ніколи не видужає!”
З її слів, у Львові такого напрямку анімалотерапії поки що немає, але кінологи працюють над цим питанням. “Це дуже складний напрямок. Тут можна йти двома шляхами: або люди, які мають проблему (наприклад, у них дитина із особливими потребами), заводять собаку, і кінологи допомагають підготувати її, спеціально виховати, або є спеціальні школи, де діти спілкуються із собаками. Нині чимало людей задумуються над тим, щоби придбати для своїх дітей собак і виховати їх каністерапевтами”, – додає Галина Гончарук.
Проте не кожна собака може виконувати таку функцію! Мають бути певні породи з відповідними характеристиками. Перед тим, як собака зможе виконувати таку свою місію, він має пройти спеціальну підготовку, навчання, упродовж життя бувати на тестуваннях, і якщо не впорається – перестане бути “терапевтом”. “Звісно, виховати собаку як каністерапевта самостійно господарі не зможуть, треба звертатися до спеціалістів, – стверджує співрозмовниця “Пошти”. – Наразі у Львові немає сертифікованих спеціалістів, а є ті, що проходили певні курси і можуть допомогти вибрати пса, навчити його”. Тим, що хочуть завести собаку – чи для каністерапії, чи просто для спілкування, Галина Гончарук радить дуже добре все обдумати. “Собака, особливо коли він ще молодий, вимагає дуже багато часу, уваги, сил і коштів. Наприклад, не варто заводити собаку, якщо у когось в сім’ї є алергія на шерсть”, – пояснює вона.
Надія Іванців, психотерапевт Львівського обласного дитячого психоневрологічного диспансеру
– Що стосується анімалотерапії, то я була б обережна з таким словом, як “лікування”, бо хтось може вважати, що є певне захворювання і що його можна вилікувати таким методом. Я не зустрічала ані в своїй практиці, ані в теоретичних методиках такого… Проте для дитини, особливо для тієї, в якої порушена комунікація, якій важко вдається налагодити стосунки з однолітками, спілкування з тваринами дуже корисне! Адже ти піклуєшся про тварину, і вона на це відгукується. Тварина робить дитину більш відповідальною, бо про тварину треба дбати, годувати, гуляти з нею. Дитина ще не має відповідальності дорослого, але може навчитися, і тварини допомагають у цьому. Діти-одинаки часто просять хатню тварину. Це своєрідний метод уникнення самотності. Якщо спілкування з тваринами приносить дитині радість, впевненість у собі, допомагає порозумітися з однолітками – чудово! Ще один важливий момент, як дитина поводиться з твариною. Це до певної міри діагностичний метод. Для дитини природно бути чутливою, любити тварин. Але якщо вона виявляє до них надмірну жорстокість, то це повинно викликати занепокоєння у батьків! Зі свого психотерапевтичного досвіду скажу: діти, які зазнали насильства, мають схильність бути жорстокими, чинити насильство над слабшим, особливо якщо бачать таку модель поведінки в батьків, дорослих. Для багатьох хатня тварина є членом сім’ї, який віддано чекає вас із роботи, і це приносить відчуття потрібності, затишку, не самотності, що маєш про кого дбати. Це хороший досвід.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
