В помешканні кожного християнина напевно знайдеться хоч одна ікона. Перед іконами моляться, просять підтримки і допомоги. Але небагатьом вірянам відомі канони і правила, не всі знають, які ікони обов’язково повин­ні бути в будинку, пише episodee.blogspot.com.

У першу чергу це ікона з ликом Ісуса Христа. Найбільш відомі та поширені серед них Спас Вседержитель, Спас Нерукотворний. Перед іконами Христа часто моляться про зцілення від серйозних недуг.

Також у будинку пови­н­ен бути образ Богородиці, Божої Матері, Святої Діви Марії. Вона є втіленням всеосяжної любові, прощення, терпіння, смирення і мудрості. У Богородиці просять здоров’я, сімейного благополуччя, дітей, доброго чоловіка.

Якщо говорити про святих, то найбільш шанованим є образ Миколая Чудотворця. До нього звертаються в надії вирішити важку ситуацію, вийти з безнадійного становища, перед його іконою моляться про оздоровлення.

Ці три ікони в будинку – символ щастя і гармонії. Також у кожного християнина є особистий покровитель, святий, чиє ім’я йому дали при хрещенні. Образи цих святих називаються іменними. Вони обов’язково повинні бути в помешканні.

Доречним буде розміщення в будинку ікон, на яких зображені господські та богородичні свята: Хрещення, Стрітення, Благовіщеня, Покрови Божої Матері. Але, так би мовити, найбільш сімейною серед цих ікон є “Різдво Христове”.

Ікони повинні бути поміщені в окреме від інших предметів місце. Вкрай недоречно виглядають вони у книжкових шафах, де зберігаються книги світського характеру, на полицях поруч із косметикою, фотографіями близьких, іграшками, статуетками або коли є просто окрасою інтер’єру. Не можна поміщати поруч з іконами плакати естрадних виконавців, політичних діячів, спорт­сменів, пише cerkva-nv.com. Не повинно бути серед ікон і художніх картин, навіть із біблійними сюжетами. Бо картина, навіть якщо вона має релігійний зміст, як, наприклад, “Сикстинська мадонна” Рафаеля, – це не канонічна ікона. Іноді доводиться бачити серед ікон фотографії священиків, старців, ченців, людей праведного життя. Канонічно це неприпустимо, тому що фотографія – зображення, яке зафіксувало конкретний момент земного життя людини, нехай згодом і прославленого Церквою в лику святих. А ікона сповіщає нам про нього саме як про святого, в його прославленому, перетвореному стані. 

Існує думка, що не можна вішати ікони в спальні, а якщо вони є, то на ніч необхідно закривати їх фіранкою. Це помилка! По-перше, ніякою фіранкою від Бога сховатися не можна, по-друге, подружня близькість у шлюбі гріхом не є. Звичайно, ікона повинна бути в їдальні або, якщо сім’я обідає на кухні, то там – для того, щоб можна було помолитися перед їжею і подякувати Господові за неї. Ікони можуть бути в кожній кімнаті, в цьому немає нічого поганого і негожого (окрім туалету, звичайно). Але наївно вважати, що чим більше ікон у будинку, тим благочестивіше життя родини. Досить часто таке збиральництво стає звичайним колекціонуванням, де нема мови про молитовне призначення ікони. 

Також помилково вважати, що ікона є певним накопичувачем Божої благодаті (чи, як зараз модно казати, енергетики). Благодать діє не від ікони, а через ікону і посилається Господом віруючому в Нього! Можна нескінченно прикладатися до священного образа, при цьому не маючи віри в дійсну силу життєдайної Божої благодаті, та не отримати від цього нічого. А можна один раз прикластися до чудотворної ікони з глибокою вірою і надією на допомогу Господа і отримати зцілення від тілесних та душевних недуг. Також необхідно пам’ятати, що ікона не є оберегом, який гарантує відсутність сварок і проблем у сім’ї, чи невидимим захистом від нечисті та поганих людей. Взагалі обереги – це атрибутика язичницьких і магічних культів.

 Зараз є різні ікони – дорожчі та дешевші, паперові та мальовані іконописцями, прикрашені сріблом або зроблені з бурштину. Крім того, багато рукодільниць вишивають ікони. Але належить пам’ятати, що всі вони повинні бути освячені в церкві!

Крім того, обов’язково мати в будинку і зображення розп’яття. Хрест розташовується вище всіх ікон як символ перемоги над ворогом людського роду. Зображення розп’яття стало головним символом усього християнського світу. Навіть протестантське віровчення не забороняє символіку хреста. Християни-євангелісти і баптисти, які є найбільш затятими борцями проти почитання ікон, також мають традицію використання хреста. Бо його Син Божий своєю рятівною смертю навіки освятив, перетворивши із жорстокого знаряддя страти на найбільший релігійний символ.

Що робити, якщо ікона прийшла в стан непридатності й не підлягає реставрації. Звичайно, ікона завжди залишається іконою, навіть якщо вона втратила свій первісний вигляд. В жодному разі не можна просто викидати її! Таку ікону необхідно віднести до храму, де її спалять у церковній печі. А якщо немає такої можливості або в храмі нема спеціальної печі, ікону можна спалити самому, а попіл закопати з молитвою в місці, яке згодом не буде сплюндроване, наприклад, у саду під деревом. Таким чином можна вчинити із дерев’яними та паперовими іконами.

Інше питання, що робити зі старими церковними календарями з іконами, чи можна вирізати ікону з календаря і ставити поряд з іншими. Відповідь однозначна – так. Але спочатку необхідно наклеїти цю ікону на тверду основу і освятити в храмі за чином освячення ікон. Зі старими календарями, з яких неможливо вирізати ікону, необхідно вчинити так само, як зі старими іконами, що не підлягають відновленню, тобто спалити.

Часто доводиться бачити-чути непідробний, навіть панічний страх перед знайденими чи подарованими іконами. Люди, схильні до подібних забобонів, починають шукати якусь містику в цих іконах чи навіть натільному хрестику. Комусь здається, що на ікону “начаклували” і потім подарували, щоб принести неприємності в сім’ю. Інші починають шукати якісь “знаки згори” у знайденій іконі. Список можна продовжувати до нескінченності… У подарованих і знайдених іконах немає нічого поганого! Є багато свідчень про чудесні об’явлення різних ікон Божої Матері. Само собою зрозуміло, що при тому ці ікони хтось знаходив. Побожний трепет перед ними, звичайно, був, і історія говорить про це, але ці ікони з благоговінням і найчастіше з молитвою приносили в храми або на місцях об’явлення будували церкви і каплиці. То чи варто боятися знайденої ікони? Звичайно, ні. Для спокою душі її можна освятити в церкві та сміливо принести у помешкання. Так можна вчинити і з подарованою іконою. Не варто шукати зло там, де його нема!

Досить часто люди приносять “непотрібні” ікони до храму і залишають їх там: то на підвіконня, то на амвон покладуть. Мотивація таких дій різна – боязнь знайдених або подарованих ікон, їх ветхість, незрозуміле небажання мати в будинку ту чи ту ікону. Необхідно пам’ятати, що храм Божий – не склад “непотрібних” ікон, тим паче що таких не може бути в християнина!