“Коли носиш простору спідницю, то ти в ній не йдеш, а пливеш… Ми інакше виглядаємо, інакше поводимося, наша жіночність прокидається. Почуваємося вільними і водночас такими… таємничими”, – каже Анета Цєнжарек, засновниця польських жіночих магазинів “Твої плаття. Магазин без штанів”. 

– Не з цієї епохи (Сміється). Нині це таке дивне – промоція жіночності, спідничок, платтячок. Існує проблема, оскільки існує величезний бунт у жінках. Я сама це пережила. Перш ніж надягла спідницю, минуло три роки від моменту, коли усвідомила, що я – жінка. Пам’ятаю, як моя сердечна подруга, коли ми ще ходили на зустрічі Академії захисників життя у Кракові, завжди прекрасно виглядала. Завжди! Ніби нічого особливого, не якась елегантна пані. Мати кількох дітей, завжди у платтях чи спідницях. Непримітна біжутерія, стриманий макіяж, мінімальний,  але вона завжди приваблювала погляд. І якось я її запитала: “Беатко, а ти що, ніколи штанів не носиш?” Вона ж отак на мене глянула і каже: “Анетко, а ти коли-небудь Матір Божу в штанях бачила?” 

Ніби таке інфантильне, але це речення змінило мою жіночість. Вочевидь, я була неспроможна уявити собі Матір Божу в штанях! І відтоді почала змінюватися. Й через три роки після цього надягнула свою першу спідницю. Вийти в ній на люди спершу було вельми складно… 

– Бо в мені панував бунт, як у підліткові, хоч я вже була доросла жінка. І попри це не могла вкласти в голову, як то жінка може ходити у спідниці. Те ж саме проявлялося, коли я розмовляла з іншими жінками, точнісінько те ж саме. 

– Ми дуже сильно спотворені. Певно, хтось зацікавлений у тому, щоби жінки не були жіночними. Та зла сила, яка проявляється через нападки на сім’ю, життя, жінок, скромність… Мені здається, що тут мовиться про те, аби нівелювати стать. Жінки щоразу більше “чоловічіші”: стрижки, штани, чоловічі сорочки… 

– Феміністки? Католички теж! Часті конфлікти я маю саме з жінками-християнками. З’являються коментарі: мовляв, Мати Божа жила дві тисячі років тому, а тепер носять інші речі. Також жінки часто вважають, що не мають відповідної фігури, аби носити спідниці, що всі недосконалості буде видно. Але ж завжди можна знайти відповідну річ і допасувати її! Жінки часто мають проблеми з фігурою. Одна народила дітей, і її стало “багато”. Інша має клопіт із маленькими розмірами, бо на свою худеньку фігурку не може знайти красивого плаття. А насамперед – то не можуть знайти скромного одягу. Переважно плаття у мережевих магазинах – або глибоке декольте, або голі руки, або коротке. 

– Власне кажучи, ідея не моя, а “з неба”. Це було в травні, в суботу по обіді, точно пам’ятаю. Я прагнула повернутися до Польщі (вже 12 років як живу в Норвегії) і молилася про те, що могла б там робити. Тим паче, що я діячка pro life, людина активна. Але останнє, про що я могла би подумати, що займатимуся “шматтям”! Довгі тижні я не могла прийняти цієї відповіді на молитву. Ну, звісно, я жінка, але це заняття таке… 

– Таке бабське, таке інфантильне, правда? А все почалося з Матері Божої Ласкавої, Покровительки Варшави. Три роки тому в Її санктуарії я познайомилася з письменницею Евою Сторожинською, авторкою книжки “Мати Божа Ласкава, або Чудо над Віслою”. І так почалася моя “пригода” з Богородицею. Ось коли до мене та думка прийшла, я почула в собі: “Ането, але ж ти можеш відкрити магазин із платтями”. Я зателефонувала подрузі у Варшаві, і вона одразу ж розгорнула діяльність, була рада такій ідеї. Від травня по вересень виготовили логотип, сайт, відкрили сторінку у ФБ. Я в цей час купувала речі в Норвегії, висилала їх кур’єром у Польщу, сама возила валізами. У вересні наші подруги організували у Варшаві конференцію “Бути чарівною жінкою”, і там ми вперше презентували наше вбрання. У листопаді була наступна подія. Прийшло стільки жінок! І постала думка створити дамський клуб, поєднаний із магазином. 

– (Сміється). І красиво виглядає, бо зустрічі ми поки що проводимо в різних стильних апартаментах, допоки нема змоги відкрити стаціонарний магазин… Зустріч триває цілий день, за кавою-чаєм. Там є своя стилістка, візажистка, яка робить красивий стриманий макіяж, маємо перукарку. Воліємо доглянутий скромний вигляд. Жінки у захваті. 

Я думаю, що ми всі маємо потребу десь побути. Не так, як ідемо по покупки і самі почуваємося як річ. Треба десь “просто побути”, відпочити. Я сама маю з цим проблему. Життя набрало такого темпу, що ми постійно кудись біжимо і тільки “вирішуємо справи”, а не живемо. А тут можна сісти, видихнути, випити кави, порозмовляти – без телефонів, без інтернету, наживо. 

На зустрічі приходять і жінки з дітьми. Одна пані прийшла з дівчатками п’яти і семи років. Вони були в захваті: стільки красивих жінок, стільки гарних платтячок… Візажистка робила мамі маску, а дівчатам дала трохи крему для рук. Вони раптом відчули себе такими маленькими леді… це було чудово. 

Наш магазин – не бізнес, а місія. Я хотіла мати таку роботу, щоби служити в ній Богові й Батьківщині. То був мій “контракт із Богом” (Сміється). Я знаю, що потреба жінки побути жінкою величезна. Тут не так, що “о, як я прийду до магазину, то обов’язково по якусь покупку, а тут мені грошей бракує, бюджет не дозволяє”. Ні, я звертаюся до жінок, прошу: прийдіть, побудьте з нами, порозмовляйте, відпочиньте. А хто має проблеми з купівлею сукні чи спідниці, то принаймні приміряти можна, правда ж? Досить того, аби жінка побачила, як вона виглядає, і тоді почуватиметься інакше. 

– Здається, ви зачепили психологічну суть справи. Коли жінка приміряє щось гарне, то мимоволі почувається інакше. Гарний вигляд будує жінку зсередини… 

– Чиста правда, знаю це з власного досвіду. Колись я носила короткі спідниці (не міні, але короткі), та щось постійно було “не так”. А коли вперше надягла спідницю, пошиту подругою, і побачила себе в дзеркалі, то довго не могла отямитися, як же я гарно виглядаю… Я ніколи чогось такого не носила, навіть не приміряла!.. Коли носиш отаку простору спідницю, то ти в ній не йдеш, а пливеш… Ми інакше виглядаємо, інакше поводимося, наша жіночність прокидається. Почуваємося вільними і водночас такими… таємничими. Відколи я так одягаюся, перестала бачити в очах чоловіків еротику, пожадання, хтивість. Тепер погляди виражають повагу і такий… подив. 

Не знаю, хто сказав, але мені подобається: “Які жінки, такі народи”. Це різко, але це правда. Відколи я змінилася, а власне від навернення, відколи почала жити в стані освячувальної благодаті, відкрила у собі жіночність, то зрозуміла, яку силу Господь Бог дає жінкам. Як багато ми можемо зробити. Ми відповідальні за виховання майбутніх поколінь. Причому не лише матері, а всі жінки – незаміжні, самотні, подруги… На нас лежить велика відповідальність. 

Більшість жінок вважають, що важливим є те, що в серці, а не те, як виглядаєш. Неважливо, що я до храму ввійду в “трениках”, головне, що Бог бачить моє серце. Але це спотворене бачення! Люди не усвідомлюють, куди й до Кого приходять! На одній месі я півслужби проплакала… 

– Бо жінки виглядали – як на пляжі: геть усе було видно… Ну і жінка у штанях на Службі Божій – це таки не пасує. Ми, власне, через свій магазин намагаємося заохотити жінок до того, щоби спробували інакше. “Без штанів” не значить “бідно”, це значить “ошатно”! 

Так, духовність найважливіша, і я цього не заперечую. Часто люди погано мене сприймають, кажучи, що це суєта – перейматися зовнішнім виглядом. Однак мені йдеться про інше: щоби наш зовнішній вигляд показував те, що ми маємо всередині. Я собі за взірець обрала Марію.