– Поєднувати виховання дитини, особливо маленької, і певну діяльність (в моєму випадку громадську та політичну) досить складно. Ще коли я була вагітна, то майже до пологів займалася роботою, бо відчувала відповідальність перед громадою. Не дивлячись на свій стан, не завжди добре самопочуття, намагалася завершити роботу, зокрема програму, яку готувала впродовж півроку, адже вона підтримує громади Рудного, Брюховичів та Винників. Я відчувала, що повинна це зробити, бо громади цього чекають. Моєму синові лише п’ять місяців, тож поєднувати свою діяльність і виховання дитини, звісно, важко. Людина, яка мені може допомогти, з якою я можу залишити дитину і бути спокійна, що з нею все буде гаразд, – це моя мама. Але вона також працює, тому їй доводиться часто відпрошуватися, щоб я могла приїхати на сесію міськради чи взяти участь у роботі бюджетної комісії, адже бувають питання, розгляд яких потребує кворуму. Крім того, відві­дую селищну раду, Львівську міськраду, проводжу зустрічі з громадянами. Завжди намагаюся тримати руку на пульсі, хочу знати, що відбувається, які проблеми вирішують у ратуші та які рішення ухвалюють. На мою думку, держава наразі не створила належних умов, щоб мама, у якої маленькі діти, могла повноцінно працювати. По-перше, це фінансове забезпечення. Я виховую дитину і отримую за місяць трохи більше ніж 800 гривень допомоги. За ці гроші неможливо ні прохарчувати, ні одягнути дитину, не кажучи вже про те, що мамі, яка годує малюка, треба самій належно харчуватися. По-друге, щоб залишити маленьку дитину, треба найняти няню чи просити когось із найближчої родини побути з малюком. Послуги няні тепер коштують від 30 гривень за годину. Тому аби мама могла найняти няню і вийти на роботу, їй потрібно отримувати належну зарплату, з чим нині у Львові складно, тим паче на державній службі.

– У мене три синочки, але з жодним із них я не перебувала в традиційній декретній відпустці. Зокрема, із найстаршим сиділа найдовше – приблизно до півтора року, із середущим – трохи менше, а з найменшим не припиняла працювати взагалі. У роботу включилася, щойно народила, тобто ще в пологовому відповідала на телефонні дзвінки, на листи, бо на цьому ж телефоні була налаштована електронна скринька. Звісно, якщо у матерів, які пішли в декрет, робота вимагає присутності у офісі чи на заводі, тоді важко поєднувати роботу і виховання дитини. У мене все простіше: оскільки суть моєї роботи полягає у зв’язках з громадськістю, особливої присутності в офісі це не вимагає, тож можу виконувати роботу вдома. Понад те, велику роль відіграє сама дитина – якщо вона вередлива, то її не варто мордувати, маючи за пріоритет питання роботи. Якщо ж дитина така, як у мене, тобто тиха, спокійна, то чому б ні? Зізнаюся, що переді мною навіть не поставало питання, чи я піду в декретну відпустку. Мій роботодавець сказала, що в перші два тижні я, звісно, можу трохи відпочити і не виконувати свою роботу на сто відсотків, але мине два тижні, і я повинна повернутися. Зараз моєму найменшому синочкові півроку, але й тепер керівництво поблажливо ставиться до мене і до виконання моїх завдань (наприклад, якусь роботу я можу виконати не одразу ж, а пізно ввечері, коли діти позасинають). Крім того, маю змогу з ним усюди їздити. Навіть інколи жартую, що синочок за свої кілька місяців життя у міськраді був більше, аніж деякі містяни, які живуть у Львові роками. Ще одна дуже важлива деталь – у декреті значно легше працювати, якщо в тебе команда співробітників, яка будь-коли готова тебе підстрахувати! Вважаю, що коли мама зайнята, а не лише приділяє час дитині, то змінюються й сімейні цінності: дитя маму більше цінує, пристосовується до маминого ритму життя, розуміє, що в цьому світі не все так просто дається, тому треба працювати. Та й я сама розумію, що якщо піду надовго в декрет, то вилечу з того виру подій, а потім буде важко увімкнутися в робочий процес. У нашій сім’ї обов’язки поділені – чоловік відвозить старших у садок та школу, а я вже забираю їх зі школи та відводжу на гуртки. Старший син Захарчик ходить на бадмінтон і плавання, середущий Тарасик – на бадмінтон і танці, а найменший Андрійко, виходить так, що на бадмінтон, на плавання і на танці, бо я його завжди беру зі собою (Сміється). Що більше я зайнята, то більший у мене порядок, адже знаю, що маю певні обов’язки, тому повинна кожну вільну хвилину використати вже і зараз, бо за кілька годин цього вже може не бути. У результаті навіть бувають такі вечори, що є час для читання книжки, особливо якщо вже всі сплять, речі поскладані, їжа приготовлена, в домі прибрано, а робота закінчена. Із третім сином набагато більше стали допомагати батьки. До нас частенько приїжджає моя мама, допомагає робити якусь хатню роботу, і це вже велика допомога. Крім цього, найменшого бавлять старші брати. З власного досвіду скажу, що коли народжується первісток, мама справді повинна віддати йому всю увагу, а якщо є можливість – не працювати. Та коли вже народжується друга, а то й третя дитина, найменшій мама вже не так потрібна. Маю на увазі, що старші діти, так би мовити, компенсують той мамин брак уваги. І коли я бачу, як емоційно найменший реагує на присутність братиків, як махає ручками та ніжками, то розумію, що можу перепочити або зайнятися власними справами.

– Уперше спробувала поєднати декретну відпустку і роботу, коли народила другу дитину. А коли на світ з’явилося ще троє дітей, навіть не думала залишати професію. Іти працювати під час декретної відпустки спонукала специфіка моєї тодішньої роботи: в цей час я працювала у відділі реклами на радіостанції і чудово розуміла, що мої потенційні клієнти не чекатимуть, допоки я три роки сидітиму в декреті, адже їм треба рекламуватися, з кимось працювати. Можливо, жінки, які працюють на іншій роботі та не мають потреби в матеріальному забезпеченні, можуть піти в декретну відпустку. Однак моя тодішня спеціальність дозволяла поєднувати роботу і догляд дитини – я могла працювати дистанційно, між годуваннями дитини бігати на зустрічі з клієнтами. Не останню роль відіграв і дохід. Звісно, це була не головна причина, адже чоловік і тоді, і тепер забезпечує сім’ю, але для самодостатності та впевненості жінки дохід є важливим. Коли народилися мої третя, четверта і п’ята дитина, в декретну відпустку я вже не йшла. У мене була власна справа, тож могла керувати своїм часом. З вихованням дітей мені допомагають мої та чоловікові батьки, зокрема мама, крім того, маємо няню. Перекласти усю роботу щодо догляду дітей на плечі когось одного доволі складно, тим паче, що батьки вже старші. Якщо молода мама має поруч батьків, які допоможуть, це дуже добре, але, звісно, і вони повинні мати своє приватне життя. Няня нам дуже допомагає (вона має бути такою, якій довірятимеш). Якщо брати класичний восьмигодинний робочий день, то я працюю чотири години на день. Зранку я мама, поки відправлю середущих дітей до школи. Потім ще дві години приділяю найменшій донечці і тільки згодом займаюся робочими питаннями. А ввечері я знову мама.