“Мамо, хочу ось цю іграшку!”

З чим у нас асоціюється дитинство? З веселими забавами, іграми з друзями, неймовірними відкриттями, а ще з іграшками. Сьогодні асортимент дитячих забавок у магазинах такий, що навіть ми, дорослі, нерідко захоплюємося ними. Ще б пак! Адже вони співають, танцюють, ходять, літають, їздять, плавають на відміну від більшості тих, що були у нашому дитинстві. Тож багато хто з батьків по змозі намагається купувати забавки частіше, аби дитина була постійно чимось зайнята і не заважала займатися роботою чи хатніми справами.

Якщо поєднати іграшку зі спілкуванням з мамою чи татом, вона матиме якусь суть, цінність

Та чи можуть іграшки замінити дитині спілкування з батьками? Як заспокоїти дитину, яка вимагає нову цяцьку? Як навчити її ділитися забавками з іншими дітьми? Чи варто купувати “агресивні” забавки? Відповіді на ці запитання “Пошта” шукала в розмові з батьками та психологами. А ще поцікавилася у фахівця Інституту народознавства, якою є історія галицької іграшки.

Розмовляйте з дітьми як із дорослими

Доньці Назара зараз сім років. Але ще коли вона була зовсім маленька, він намагався спілкуватися з нею як із дорослою, розповідав про те, що її цікавить, завжди питав її думки, зокрема з приводу того, що стосувалося купівлі іграшок.

“Моя донька цікавиться різними іграшками. На її вибір значно впливає телебачення, адже мультики часто перериває реклама різних забавок, яких дитина хоче і просить купити. Однак такі забавки переважно дуже дорогі, – каже чоловік. – Коли проходимо повз магазин іграшок, донька, звісно, звертає увагу на різні забавки, кажучи: “Тату, ось ця іграшка така гарна! Купи”. Проте якщо дитина подібних іграшок має багато, намагаюся їй спокійно пояснити, що ще одна буде просто зайва і скоро набридне. Пропоную вибрати якусь іншу. Або ж пояснюю, що, наприклад, саме сьогодні не можу купити їй ту чи ту забавку, бо не маю грошей, але постараюся зробити це до її дня народження або іменин. У таких випадках донька відчуває, що може вибирати та впливати на важливі у її житті рішення”.

Все правильно: семирічна дівчинка вже знає, коли сказати татові, що дуже його любить, і (ніби ненароком) додає, що їй дуже подобається якась іграшка, бере з тата обіцянку і чекає, коли тато її виконає.

Коли діти просять нову іграшку, пропоную альтернативу: купити її чи поїхати кататися на ковзанах або лижах

Однак на нинішньому ринку є широкий асортимент іграшок, які часто відверто лякають навіть дорослих. Ті ж ляльки-монстри, страхітливі роботи, грізна сучасна зброя. Багато батьків проти того, аби їхні діти бавилися такими забавками. Мовляв, дитина може стати агресивною чи навіть травмувати ними іншу дитину, наприклад, кулькою із пістолета. Однак Назар спокійно ставиться до таких забавок.

“Як на мене, пістолет, взагалі будь-яка іграшкова зброя є невід’ємною для хлопчиків, адже вони бачать її у різних мультфільмах, коміксах, тоді як дівчатка люблять історії про принцес, – веде далі чоловік. – У дитинстві ми бавилися в козаків-розбійників, і це не було погано. Якщо купуєте синові меч чи пістолет, треба пояснити йому, що бавитися ним варто дуже обережно. Треба не просто забороняти, а пояснювати причину такої заборони!”

А ось мама двох дітей Зоряна, вважає, що іграшкова зброя, комп’ютерні ігри зі стріляниною недоречні. “Коли дитина дивиться такі фільми чи мультфільми, то стає агресивнішою, – пояснює вона. – Мій син не має ні ножів, ні мечів, ні щитів. Я проти цього! У нашій родині ніхто не купує таких іграшок. Коли йдемо в гості до людей, у яких є діти, що мають такі іграшки, то хлопці відразу ж починають битися на мечах. Тобто дитина, яка не бачила такої іграшки, вже знає, що нею треба робити. Навіть якщо мама купує дитині, наприклад, пістолет, що стріляє кульками, то навряд чи знаходить час, аби пояснити їй, яку загрозу він може нести”.

На думку Зоряни, вибір забавки залежить від віку і темпераменту дитини, адже одна дитина буде із задоволенням слухати казки, а друга, активніша, постійно потребуватиме розваг та різних забавок.

За допомоги іграшки можна коригувати поведінку дитини

Жінка за допомоги іграшок намагається відволікти дітей від телевізора і комп’ютера, але ділитися іграшками з іншими дітьми її син ще не звик. “До певного часу він був першим онуком, тож вся увага, усі забавки були тільки для нього. А коли з’явилася сестричка (йому якраз було три роки, тож це співпало ще й із так званою кризою трьох років, коли діти вчаться бути самостійними), синові почали приділяти трішки менше уваги, і з іграшками з’явилися певні проблеми. Донині він дуже рідко дозволяє донечці бавитися своїми забавками”. Але жінка впевнена, що це з часом мине.

Не йдіть на повідку в дитини

Світлана Локоткова, психолог Львівського дошкільного навчального закладу №160, певна: жодні іграшки не компенсують дитині брак уваги з боку тата і мами. “Спілкування з батьками, рідними жодна іграшка не замінить! Та якщо поєднати її зі спілкуванням з батьками, вона матиме якусь суть, цінність. Іграшка для дитини є елементом відтворення подій її життєвого досвіду”, – переконує співрозмовниця “Пошти”.

Що ж стосується “агресивних” іграшок (наприклад, ляльок-монстрів чи бойових роботів), психолог радить шукати тут компроміс. Дитині дуже важко пояснити, чому не можна бавитися забавками-монстрами. Інші ж діти бавляться?! Тож батькам варто бавитися такими іграшками разом із дітьми – так можна акцентувати їхню увагу на іншому, відтворювати події, які не завдаватимуть шкоди. Адже в житті є добре і погане, світ не може бути ідеальним.

Коли дитина дивиться фільми чи мультфільми зі стріляниною, то стає агресивнішою

Не вбачає нічого поганого психолог і в таких іграшках, як танки, ножі, мечі, пістолети, бо їх вигадали далеко не сьогодні. “Нині наша держава перебуває у стані конфлікту, тож дехто намагається відмовитися від таких іграшок, мовляв, нехай моя дитина живе в добрі, без агресії. Але такого не буде. Хлопці завжди змагалися, бавилися у війну, це їхній світ! І якщо ми контролюватимемо такі ігри, якщо діти розумітимуть, що треба бавитися так, аби не травмувати інших, то їм можна купувати і мечі, і пістолети”, – переконує Світлана Локоткова. І радить з раннього віку привчати дитину до того, що не все і не завжди вона зможе отримати. Не варто звертати увагу на істерики, коли син чи донька вимагають купити якусь іграшку. “Якщо дитина коли-небудь зчиняла істерику і батьки на це реагували, то такої реакції можна очікувати на будь-яку відмову чи то в шоколадці, чи в чомусь іншому, – каже психолог. – Якщо батьки підуть на поступки дитині в таких речах, особливо на вулиці (бо люди дивляться і можуть подумати, що ви погана мати чи батько), дитина це все відчує і буде їх повторювати, бо знайшла у вас слабинку і може досягти свого. Батькам треба триматися однієї лінії, якщо вони сказали “ні”, то це “ні”. Ви виховуєте свою дитину і самі виставляєте певні межі. Тоді вона бачить, що це недієво, бо нема перед ким влаштовувати концерт”.

Купіть дитині яворівську іграшку!

Забавки, мабуть, існують стільки часу, скільки існує людство, бо це невід’ємна частина життя дітей. Як розповіла “Пошті” Людмила Герус, завідувач відділу народного мистецтва Інституту народознавства НАНУ, найдавніші іграшки, які знаходили на території України, датують ІV – VI ст. до нашої ери, і походять вони з північного Надчорномор’я, але радше мають грецьке походження, бо в той час ці терени були грецькими колоніями.

Дуже давніх, суто українських іграшок не збереглося, найдавнішими є забавки кінця ХІХ – початку ХХ ст. “Іграшка є універсальною, адже майже в кожного народу є ляльки, коники, фігурки тварин. Існують певні особливості в оформленні іграшок у кожного етносу. Але загалом ці типи повторюються”, – розповідає Людмила Герус. Зі слів співрозмовниці “Пошти”, призначення іграшки – виховувати дитину. Через іграшку дитина пізнає світ, розвивається. Наприклад, для хлопчиків робили іграшки, які привчали їх до господарської чоловічої роботи, а дівчаток через забавки знайомили з хатньою жіночою роботою. Навіть коли батьки не давали якихось іграшок дитині, вона сама їх шукала. В її яві будь-який предмет набував іншого значення. У своїх іграх діти відтворювали яскраві події спільноти, в якій перебували, бавилися і вивчали традиції того краю, де жили.

“У ХІХ – ХХ ст. переважали іграшки ручної роботи, їх особливість полягає у тому, що вони були екологічно чистими, з натуральних матеріалів. Для України найбільш поширеними є дерев’яні, з глини, тканини, соломи, лози”, – пояснює фахівець.

фото: dolesko.com

Наприклад, у Карпатах, в Косівському районі, виготовляли іграшки з овечого сиру. Сир готували так, аби він був пластичний, ніби пластилін. Зокрема, робили сирних коників, курочок, вершників. Ними можна було бавитися і їсти одночасно. Ще одна особливість традиційної іграшки така, що нею треба бавитися. А з, наприклад, дорогими німецькими порцеляновими ляльками, які з’явилися наприкінці ХІХ ст., дівчатка поводилися дуже обережно і почувалися дуже скуто.

Зі слів Людмили Герус, на Львівщині маємо традиційну яворівську іграшку, історія якої налічує 400 років. “Є згадки, що в малому передмісті Львова, у Яворові, займалися забавкарством. 1896 р. в польському журналі була уміщена інформація, що тут 80 родин виготовляли іграшки. За рік родина робила 3600 забавок, це було її способом заробітку. Яворівські іграшки продавали в Польщі, Німеччині, – веде далі фахівець. – Пізніше уряд звернув увагу на те, що цей регіон відсталий і його можна підняти за допомоги місцевої сировини та трудових ресурсів. Тож на Яворів звернули увагу як на центр забавкарства, організувавши там забавкарську школу, у якій навчали виготовляти згадані іграшки. Тоді вони й модернізувалися, адже перед тим, як організувати школу, керівники регіону їздили у Європу, де знайомилися з подібним досвідом. Іграшки намагалися зробити конкурентними, аби ті, що їх виготовляли, могли заробити собі на життя і економічно підняти край. Школа ця проіснувала з 1896 р. до Першої світової війни”.

Особливістю дерев’яної яворівської іграшки є те, що вона розмальована рослинно-квітковими орнаментами переважно трьох кольорів – зеленим, червоним і жовтим. Іноді замість зеленого міг бути синій. Виготовляли переважно коників, пташок, деркачі. На переконання співрозмовниці “Пошти”, наша традиційна іграшка досі популярна серед дітей і досі є майстри, що її виготовляють.

Лілія Козій, мама п’яти дітей, керівник креативного простору “CoMMuna”

– Будь-якій мамі потрібна перерва – комусь 15 хвилин, комусь півгодини, аби просто відпочити чи виконати якусь роботу. І добре, якщо дитину є чим зайняти, наприклад, іграшкою, яка їй цікава. Однак спілкування з мамою однозначно потрібне, бо забавка буде цікава впродовж якогось часу, а потім дитина взагалі може не захотіти з нею бавитися. Якою б не була цікава іграшка, вона є лише допоміжним елементом у спілкуванні мами і дитини. Коли мої діти просять купити їм щось у магазині, я беру їх за руку, відводжу вбік і запитую, чому вони хочуть саме цю іграшку. Що більше ставиш запитань, то більше увага дитини до тієї іграшки розсіюється. Запитую, чим, наприклад, ця іграшка відрізняється від тієї, яка є вдома. Іноді посилаюся на те, що ми з татом поговоримо і вирішимо, чи можемо її купити. Або пропоную альтернативу: купити іграшку чи поїхати кататися на ковзанах або лижах. Коли ставиш дитину перед вибором, її вибір йде не на користь іграшки. Мій син більше цікавився машинками, але був такий період, коли йому подобалися пістолети. У таких іграшках нічого поганого не бачу, це все перехідне, діти повторюють однолітків і хочуть того, що мають інші. У мене навіть дівчатка мали луки. Шкоди такі іграшки їм не завдали. Вважаю, що агресію можуть спровокувати радше комп’ютерні ігри, і свого часу я з цим боролася.

Марія Гавірко, психолог дитячого садочку №2 м. Львова

– Іноді батьки, бабусі-дідусі накуповують дітям багато іграшок, обкладають ними дитину, аби вона була чимось зайнята і не заважала їм займатися справами. Але це неправильно! Дитина побавиться 15-20 хвилин і забуде про забавку. Іграшки в житті дитини повинні бути не просто забавками – за їх допомоги можна коригувати поведінку дитини, виховувати, створювати своєрідну казку з кожною іграшкою. Забавка може виконувати якусь функцію, наприклад, дитина вередує, капризує, а ви нещодавно купили їй нову машинку. Побавтеся з нею в таку гру: нехай син назве машинку, і ця машинка разом із “татом” і “мамою” піде на прогулянку. Але замість того, щоб гуляти, машинка почала вередувати, мовляв, і того не хочу, і це не так, всі дивляться, а мамі з татом соромно. Запитайте в дитини, чи сподобається їй така поведінка, як вона реагуватиме на капризи машинки-“дитинки”. Привчати дитину до певних правил потрібно з раннього віку. Якщо ви йдете з дитиною у магазин, де можуть бути й іграшки, ще вдома поясніть їй, що нічого не будете купувати, попросіть, щоб дитина не капризувала, адже не можна щоразу купувати якісь забавки. А за якийсь час ви обов’язково підете в магазин іграшок і щось їй там придбаєте. Якщо дитина була чемна в магазині, обов’язково похваліть її за це. Тут дуже дієвою є книжка “ПоМірна казка, або Як Ведмежа міру шукало” Мірчі та Жанни Греку, яку в садках використовують під час казкотерапії (“Пошта” писала про цей проект). Навіть батьки зауважують, що ця книжка є дуже результативною: дитина капризує, а мама їй нагадує про цю книжку, про почуття міри, і дитина заспокоюється. Коли ж ваш син чи донька ще надто малі для того, щоб із ними домовлятися, і влаштовують у магазині істерику, не варто піддаватися і купувати те, що вони просять. Адже діти побачить, що ви реагуєте на їхній плач, і чинитимуть так кожного разу, коли щось захочуть. Коли я працювала вихователем, то ніколи не дозволяла дітям приносити такі іграшки, як пістолети, мечі тощо. Наші діти й без того агресивні, тож таких іграшок їм не потрібно! Можна пояснити дитині, що на війні зброю використовують, але для гри вона не годиться. Я проти “агресивних” іграшок – різноманітних пістолетів, мечів, танків тощо. Узагалі заборонила б такі іграшки, адже нічого позитивного дитині вони не дають.

коментарі відсутні

Для того щоб залишити коментар необхідно увійти