Леся Бонковська, актриса Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької, про життєву філософію, творче та жіноче щастя

За роки на театральній сцені вона зіграла понад 50 ролей. Найбільше ж гордиться головною роллю у виставі "Мадам Боварі". Глядачі знають її й за оперетою "Шаріка", виставами "Валентин і Валентина" та "Кафедра", п'єсою "Коме­діанти". Сьогодні ж, 4 квітня, на сцені Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Зань­ковецької акторка зіграє у прем'єрі драматичної поеми за Лесею Українкою "Бояриня". У цієї красивої, талановитої та мудрої жінки цілковито творча родина.

Коханого чоловіка Юрія, який є композитором, завідувачем музичної частини в Першому українському театрі для дітей та юнацтва, називає близьким другом, соратником та надійним партнером у творчості та сімейному житті. З теплотою та любов'ю розповідає про двійко дітей - одинадцятикласника Данила та п'ятикласницю Андріаночку.  Нашою гостею є Леся Бонковська, актриса театру ім. М. Заньковецької.

Увага - на талант коханого

- Для мене родина, як і для кожної жінки, - це той основний стовп, навколо якого все обертається та все життя будується. Цілком закономірно, що в нашій сім'ї творчі традиції. І в мого чоловіка, і у мене батьки музиканти. Мій чоловік виростав серед музики. Мій батько - артист симфонічного оркестру Львівської філармонії, мама - співачка, народна артистка України. Очевидно, у родинах формувалися наші світоглядні засади, смаки та особистості, тому ми так і зустрілися з чоловіком Юрієм. Ми знайомі з 1988 р., а одружилися у 1990-му. Вже майже 20 років разом... Познайомилися ми на ґрунті творчості. Юрій тоді був музичним керівником театру-студії "Не журись", а мене, заньківчанку, запросили до участі у їх різдвяній вертепній виставі. Згодом з'ясувалося, що наші тати навчалися в одного педагога як скрипалі, а мами приятелювали, бо були однокурсницями у музпедучилищі... Юрій взявся писати пісні, які я виконувала. Опісля почав писати музику для театру, в якому я працюю. І так усе закрутилося, й довкола творчості склалися наші особисті стосунки. Талант чоловіка і був першою причиною, яка змусила мене звернути на нього увагу.

- Чи уявляєте собі когось іншого поруч із Вами?

- Звичайно, зараз собі це важко уявити, коли ми прожили 20 років, коли є двоє дітей. Ми звикли один до одного, до недоліків, до тих проблем, які виникають між подружжям. Адже так ніколи не буває, щоби все було абсолютно гладко. Коли хтось каже, що у нього ідеальний союз, я цьому не вірю. Позаяк жінка та чоловік першочергово створені різними за своєю суттю, вони мають доповнювати один одного. При цім вони йдуть до цієї гармонії через подолання різних перешкод. Власне у подоланні цих перешкод, напевне, й  полягає життя і той пошук гармонії.

Про успіхи та пісні

- Чи є у вашій сім'ї творчі ревнощі?

- У нас із чоловіком ніколи не виникало ніяких творчих ревнощів. Знаю, що є пари, для яких це серйозна проблема. Успіх мого чоловіка є колосальною гордістю і навпаки. Чоловік завжди присутній на усіх моїх виставах, він дивиться їх по декілька разів і приводить із собою знайомих. Він завжди є першим критиком моїх акторських робіт. Чоловік може мені висловити дуже точні й іноді неприємні речі, про які мені ніхто не скаже у вічі. І це дуже ціную, адже він бажає мені якнайкращого. Я ж завжди знаю, як звучить та музика, що буде у наступній виставі. Себто її ще ніхто не чув, а я вже чую. Завжди мене кличе та радиться. Іноді прислухається до моїх зауважень, хоча я і не є музикознавцем.

- Знаю, що у Вас із чоловіком є спільні творчі проекти. Розкажіть, будь ласка, про них.

- У нас були три спільні творчі проекти (аудіоальбоми), які не пов'язані з нашим основним місцем праці. Перший - "Ноктюрн для сина", який ми писали у 1994 р. Це авторські колискові Юрія Саєнка (музика) на слова народних колискових. Ці колисанки виконувала я, а диск записала в "Студії "Лева". Другий аудіо­альбом  - це пісні, поезії та вірші на різдвяну тему. Ще один альбом з музикою та піснями - "Ангелику Божий, хоронителю мій" (літературна казка, яку я написала). Тема - свята, які відзначає українська християнська родина впродовж року. Свого часу цей проект дуже популяризувало радіо "Воскресіння". Зараз хочемо зібрати пісні Юрія, які я співала протягом останніх років, у один альбом. Кожна пісня є підсумком нашої з чоловіком історії, якогось про­йденого нашого шляху. Кожна пісня для мене є документом певного мого емоційного стану, певної точки на нашому шляху. Себто пісня має свою маленьку біографію.

Творче щастя

- За майже 20 років сімейного життя яка подія є найяскравішою та найбільш пам'ятною?

- Народження дітей! Звісно, що були й моменти творчого щастя, коли ти робиш щось таке, що тоді здається, що воно вдалося...

- А що для Вас творче щастя?

- Коли митець бачить, що його творчу роботу визнають. Якщо хоча б одна з моїх акторських робіт комусь припала до серця і запала в душу, і щось у людині змінилося після того, як вона подивилася на мене у тій чи іншій ролі, значить, це недарма. 90% усіх акторських робіт створила з режисером, народною артисткою України Аллою Бабенко. З нею у театрі працюю найбільше. Вона працює як педагог, це надзвичайно професійна людина, яка вміє дуже багато дати, якщо захочеш у неї взяти.

- Яка з ролей є Вам най­ближчою?

- У кожній я шукаю якісь споріднені речі з моєю людською природою. Кожного персонажа намагаюся обжити з власною органікою. Звичайно, є персонажі, в яких життєва філософія зовсім не схожа на мою, а є такі, які перегукуються. Скажімо, у "Валентин та Валентина", де граю роль матері. Чогось молодь зазвичай вважає, що та мати нареченого, яка підтримує кохання, є хорошою матір'ю, а мама нареченої, яка переконана, що у 18 років ще зарано створювати сім'ю, негативна. А я так не вважаю. Я б також своїй доньці не радила виходити заміж на першому курсі інституту.

Життєва філософія

- Щойно Ви говорили про життєву філософію. Якою вона є у Лесі Бонковської?

- Якби наші сімейні пари у своєму щоденному житті більше зверталися до засад християнської моралі. Може, це не дуже модно, не дуже про це говорять уголос, але є певні засади сімейного життя (хоча їх хтось вважає віджилими, занадто патріархальними), які полягають у вірності, у неможливості навіть самої думки про якийсь розрив, покидання один одного, не порушенні тих певних табу, яких має дотримуватися одружена людина. Звісно, у житті кожної пари бувають дуже непрості моменти - слабкості, помилок, глибоких депресивних станів. Але якщо ми давали клятву не покинути один одного ані в горі, ані в радості, про цю присягу треба завжди пам'ятати. Особливо від жінки залежить, як знаходити сили для порятунку кохання.

Поради молодим подружнім парам

Не зволікати з народженням дітей. Особливо, коли Ви впевнені один в одному. Дитина - це свято у сім'ї та її сенс. Варто завжди пам'ятати: почуття постійно потрібно підживлювати, аби красивий цвіт кохання зберегти якомога надовше! Мистецтво бути щасливим у шлюбі - навчитися пробачати. Іноді багато разів. Не плекати свої гордощі, а, якщо можна, позбуватися їх. Не біжіть одразу розлучатися, коли між вами не все гладко. Терпіння, мудрість, витривалість - обов'якові складові сімейного життя.

- За що Ви б хотіли най­більше подякувати своєму чоловіку і за що його найбільше цінуєте?

- За те, що маємо таких двох гарних діток! Це дуже наповнює наше життя - радістю, гордістю. На дітях, звичайно, замкнений наш світ, і немає нічого важливішого за них. Син Данило закінчує в цьому році школу, грає на фортепіано. Він вступатиме до Львівської консерваторії. Зараз вчить тести, ходить до репетиторів. Син є здібним хлопцем - їздить на різноманітні конкурси, зокрема, й міжнародні. Також грав із оркестром Львівської філармонії. Одинадцятирічна донька Андріаночка вчиться грати на флейті та фортепіано. Доня є дуже артистичною, має добру фантазію. Вони є учнями школи ім. С. Крушельницької, обом пощастило на прекрасних педагогів. Так виглядає, що їх шлях також буде пов'язаний з творчістю. У моїх дітей немає часу на якісь витребеньки, не сидять за комп'ютером, як їх однолітки. Щоденно займаються музикою, вчаться у школі добре...

Ціную свого чоловіка й за те, що тонко відчуває мене, що впродовж 20 років був і залишається духовно рідною, необхідною людиною. Він дуже терплячий, ніколи не створював проблем через якісь побутові ситуації. Іноді буває, що чогось не встигаю, але в мене золотий чоловік. Чоловік ніколи не ставить запитання, а чому я те чи інше не встигла. Він мені допоможе або ж чекаємо, коли матимемо час зробити справи по господарству. Також ціную чоловіка за те, що він ніколи не був ревнивцем.

Щаслива жінка про кохання

- Про творче щастя щойно сказали. А що вкладаєте у поняття жіноче щастя?

- Я щаслива жінка. Маю чоловіка, якого можу назвати близьким другом, соратником та надійним партнером і в творчості, і у сімейному житті. Звичайно, жінка, яка не спізнала материнства, є нещасливою. Маю двоє діток. Це вже велике щастя. Слава Господу, що живі обоє моїх батьків, яких дуже люблю. Не можу сказати, що ми переживаємо якісь нестатки. Коли подивишся на людські проблеми, де хворі діти, є якісь життєві катастрофи, серйозні негаразди, дякуєш, що ті проблеми, які виникають, Бог допомагає нам долати.

- Чим для Вас є кохання?

- Це живий організм, який постійно треба підживляти, як вазонок, як квітку. Марно сподіватися, що воно ростиме саме. Кохання треба плекати, адже воно впродовж життя зазнає певних змін. Його потрібно підживляти якимись святами, фантазіями, новим спілкуванням, пошуком нових точок дотику душ. Найстрашніший ворог сімейних пар - нудьга, буденність та одноманітність днів, які можуть стерти яскраві кольори кохання. Кохання - квітка, яку потрібно поливати. Щоб вона цвіла, потрібно працювати, але лише вдвох. Коли це робить одна людина, то результат буде не той.

Про відпочинок
та... кролика

- Чи вистачає часу на відпочинок? Як відпочиває родина?

- Ніколи не нехтуємо можливістю виїхати на природу. Навіть у найближчий лісочок подихати весною! Відпустки проводимо лише в Карпатах, де є тиша, річки, смереки, красиві краєвиди та милі люди. Ми не їздимо на море, за кордон. Не люблю відпочинку, де багато людей.

- Який крок чи вчинок зробив чоловік, що Вам найбільше запам'ятався?

- Ми з ним ще зустрічалися, то я хотіла випробувати його почуття і сказала: "Знаєш, тобі зі мною буде дуже складно, бо я зовсім не вмію готувати". Насправді я готую добре, і з голоду ніхто не помирає. А він мені каже: "Ти не переживай, моя мамця тебе всього навчить". Опісля він мені хвалиться, що розкішно вміє готувати кролика у сметані. Ми одружилися, і я йому час від часу натякала на обіцяного кролика. Я чекала на того кролика у сметані дуже довго. Минуло довгих 18 років. Одного разу його запитую, чи він хоча б раз готував того кролика. Відповідь була "ні", але Юра сказав, що бачив, як його готують, і вміє це робити. Однієї неділі чоловік таки приносить додому кролика і три пакети сметани. Наступного дня мав починатися Великий піст. І ми цього кролика запхали у морозильну камеру ще на 40 днів. Кажу: "Якщо чекала 18 років, то вже почекаю тих 40 днів, і приготуєш його на Великдень". Він таки приготував кролика! Це був значний крок чоловіка, який він зробив для сім'ї.