Казка рятує від спокус
У львівських дитсадках запровадили новий і креативний метод виховання – казкотерапію, спрямований на профілактику нарко- і комп’ютерної залежності та виховання почуття міри. Чи допоможе це виростити здорове покоління?
фото: Богдан Головко (6)
“Віслючок втратив радість і ніде не міг її знайти, хоч бути ті, що намагалися йому допомогти в дуже різний спосіб. А Кросівка і Шльопанець змагалися, хто здатний на справжній подвиг. Перед ведмежатком Мармі постала інша проблема: як знайти міру в усьому”. Це історії з книжок “Казка про втрачену радість”, “Кросівка і Шльопанець” та “ПоМірна казка, або Як Ведмежа міру шукало” румунських авторів Жанни та Мірчі Греку. Це не просто казки, а терапевтичні заняття, мета яких – профілактика комп’ютерної та наркотичної залежностей, виховання почуття міри в дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Саме за цими казками у рамках проекту “НеЗалежна країна” з дітьми у 2016-ому почали працювати Роман Лобай, президент ГО “Принцип свідомості”, керівник опікунської ради Львівської обласної дитячої клінічної лікарні “ОХМАТДИТ”, Назар Корман, президент БФ “Шлях любові”, а також педагоги та психологи львівських дошкільних закладів.
Дуже правильним є те, що таку профілактику проводять із раннього віку, адже це допоможе дітям підготуватися до випробувань дорослого життя
“Пошта” поспілкувалася із психологами дитсадків, де вже відбулися такі терапевтичні заняття, аби довідатися, як діти сприймають казки, чи здатна ця терапія допомогти нинішнім малюкам уникнути нарко- і алкоспокус та комп’ютерної залежності, коли вони досягнуть підліткового віку чи підуть у доросле життя, а в ініціаторів проекту – чи важко впроваджувати новації в нашу освіту та про плани на майбутнє.
Без повчань, але ефективно
У психології метод казкотерапії присутній дуже давно, зокрема в роботі з дошкільнятами та учнями молодших класів. Як розповіла Христина Росолінська, психолог дошкільного навчального закладу №166, де вже відбулися профілактичні заняття, казкотерапію в дитсадках використовують дуже широко, оскільки це гарна форма роботи з дітьми. Якщо потрібно щось донести, хлопчики та дівчатка це легше сприймуть у ігровій, казковій формі, аніж через пояснення чи повчання.
“Казкотерапія допомагає дитині зрозуміти певну ситуацію, підказує шляхи її вирішення, алгоритм дій на майбутнє, – пояснює фахівець. – Якщо у житті виникне якась проблема, дитина не злякається, а підсвідомо розумітиме, що вона це вже десь бачила, через це вже проходила, що допоможе їй уникнути стресової ситуації”.
Зі слів співрозмовниці “Пошти”, казкотерапія як профілактика певних залежностей дуже важлива, адже коли виникає проблема, то з нею треба боротися, потрібно працювати не тільки з дитиною, але й з батьками, дорослими, які поруч. На її переконання, дуже правильним є те, що таку профілактику проводять із раннього віку, адже це допоможе дітям підготуватися до випробувань дорослого життя.
«Коли батьки читатимуть дітям казки, інсценізуватимуть їх, сімейний зв’язок міцнішатиме, і дорослі також зможуть переосмислити своє ставлення до життєвих цінностей, дітей та життя загалом
“Як би ми не намагалися відгородити дітей від різних спокус та небезпек, все одно настане час, коли вони побачать реальність. Тоді доведеться вирішувати, який шлях обирати. І коли дитина розумітиме, що є різні шляхи, є можливість вибору, те, про що їй колись говорили, чого її вчили, то легше сприйматиме ситуацію і прийматиме рішення”, – переконана Христина Росолінська.
Психолог наголошує, що зі своїми вихованцями і далі працюватиме в цьому напрямку. Адже, наприклад, проблему комп’ютерної залежності вона спостерігає навіть у малюків, що є в дитсадках.
“Така робота дуже актуальна в період дошкілля. Це не просто казки, а терапевтичні заняття, скеровані на актуальну проблему”, – стверджує фахівець.
У ефективності такої роботи переконана і Світлана Локоткова, психолог ДНЗ №160. “Це дуже ефективний спосіб психологічного впливу. Ці казки спрямовані на профілактику залежностей. Окрім того, є багато казок, скерованих на величезну кількість проблем, з якими мають справу батьки, педагоги. Наприклад, різні страхи, недовіра до світу, горе або втрата, розлучення батьків, агресивна поведінка, навіть такі психосоматичні проблеми, як енурез, енкопрез, тобто те, що, здається, можуть вилікувати тільки медики. Казка в цьому дуже допомагає. Багато психологів поєднують її з іншими терапіями, наприклад, пісочною або арт-терапією. Це не сухе прочитання казки, а дуже творчий процес, цікавий дитині. І що важливо – малюки навіть не здогадуються, що з ними щось роблять, просто живуть у своєму світі казки, гри”, – запевняє вона.
Зі слів Світлани Локоткової, батьківські настанови діти не сприймають так ефективно, як казку, бо вона має метафоричний образ, який діє на підсвідомість і виконує свою роль. У казці головне, щоб не було точного відтворення подій з життя дитини. За допомоги образів тварин, рослин, явищ природи їй треба дати можливість прожити проблемні періоди.
Усіх, хто може допомогти в реалізації проекту, запрошують до співпраці!
“Ці казки (на щастя вони є, і психологи з того справді радіють) – профілактичні, що набагато корисніше, адже можна досягти вагоміших результатів, аніж коли дитину потрібно лікувати. Профілактика є першим етапом, на якому можна будувати “пірамідку” здорової дитини!” – наголошує психолог.
Проте за час, упродовж якого в садках застосовують казкотерапію, вона зауважила й певні проблеми. Зокрема те, що батьки не завжди розуміють, навіщо все це відбувається і що взагалі діється.
“Часто дивує реакція батьків, які не готові до такого методу виховання дітей. Кажуть, що це, звісно, на користь, але при цьому залишаються осторонь, – додає співрозмовниця “Пошти”. – У мене є страх, що книжки, які ми роздаємо дітям для читання, вдома просто лежатимуть і припадатимуть пилом. А хотілось би, щоб казкотерапія працювала й удома! Ефект буде тоді, коли буде команда – психолог, педагог і батьки”.
Тому, зважаючи на перші висновки, деякі психологи вже залучали до казкотерапії батьків, щоб вони наперед ознайомлювалися з цим методом виховання і долучалися до роботи.
Головне – системність
Проект “НеЗалежна країна”, у рамках якого триває казкотерапія, розпочався у Львові щойно у жовтні 2016-го. Проте організатори вже встигли зробити для себе певні висновки і навіть не сподівалися, що львівські педагоги так приязно сприймуть таку ініціативу.
Як розповів “Пошті” Роман Лобай, вони працюють з різними групами дітей і, як стає зрозуміло з практики спілкування, до кожної дитини потрібен індивідуальний підхід.
“Наприклад, працювати із 5 – 9-річними дітьми зі звичайних сімей приблизно однакового соціального стану значно легше. А ось коли йдеться про дітей із проблемних сімей, мусить бути інший підхід, – пояснює він. – У кожної дитини – своя історія, соціальний стан, коло спілкування. З ними складніше, тому треба працювати по-іншому, збирати менші групи, адже кожному варто приділити увагу. Важливо допомогти дитині не закриватися в собі. Є чинник самозбереження, коли в родині алкоголіків чи наркоманів дуже сильні діти, які можуть відсторонитися від негативу і боротися за своє життя. Але таких небагато…”
Зі слів Романа Лобая, до кожної групи застосовують різні методи роботи. Приміром, казкотерапію ефективно проводять лише для дітей 5 – 9 років. “Казкотерапія – це базовий метод. Тут ми не вживаємо слів “наркотик”, “алкоголь”. Бо коли сказати “не вживайте наркотиків”, діти обов’язково шукатимуть у інтернеті, що це таке, – веде далі співрозмовник “Пошти”. – Другий етап профілактики – діти від 11 до 16 років. Тут ми вже пояснюємо, що таке наркотики, які можуть бути наслідки їх вживання”.
Як каже Роман Лобай, відповідно до дослідження, підлітки починають вживати наркотики через страх, а точніше через те, щоб його подолати, заглушити. З цієї ж причини вживають і алкогольні напої.
“Типова ситуація: друг спробував – і я спробую. Ми будемо в одній компанії, круті, класні, – пояснює він. – Дехто думає, спробую раз, і нічого не буде. Насправді це не так: коли вперше спробував, вмикається механізм “я собі це дозволю, мені це підійде”. Тоді людина потрапляє в систему залежностей, з якої дуже важко вибратися”.
Ефект буде тоді, коли буде команда – психолог, педагог і батьки
Роман Лобай певен, що й підліткам цікаво ходити на такі зустрічі. Планується, щоб лекції ці були недовготривалими, щоби на них демонстрували фільми. Окрім того, запрошують людину, яка пройшла шлях наркомана, аби на реальному прикладі молодь могла бачити наслідки вживання наркотиків чи спиртного. Також запрошують відомого музиканта або футболіста, які своїм прикладом показують, що в житті є й інші речі, від яких можна отримувати задоволення, як-от музика, спорт.
На його переконання, профілактика залежностей – це системна робота. У Європі створені конкретні структури, які займаються нею, зокрема Агенція протидії наркотикам. У нас наразі відсутня системна робота, в різних містах є різні структури, які роблять щось своє. Наступного року організатори планують працювати над створенням такої агенції.
“Досвід Європи показує, що профілактика – найкращий спосіб запобігання наркозалежності, бо сама реабілітація може бути не такою успішною. Якщо, скажімо, профілактика нині обходиться в приблизно 30 гривень на одну дитину, то лікування одного наркозалежного коштує 12 тисяч гривень на місяць! Але до цього часу людина може вживати наркотики три-п’ять чи навіть більше років і відповідно витрачати значні кошти”, – наголошує співрозмовник “Пошти”.
На його думку, книжки, за якими зараз почали працювати в дитсадках, – це не ті, які можна раз прочитати, відкласти і забути. З ними повинні працювати діти разом із батьками, аби тато чи мама на підсвідомому рівні нагадували їм основні принципи. Таким чином дитина матиме первинну базу профілактики залежності.
“Діти потребують нашої допомоги, а перед нами стоїть обов’язок допомогти їм рости здоровими та щасливими, – підсумовує Роман Лобай. І додає: “Усіх, хто може допомогти в реалізації проекту, запрошуємо до співпраці!”
На переконання Назара Кормана, казки змінюють наш світ. Знання і відчуття, передані дитині через казку, супроводжують її впродовж усього життя. Коли батьки читатимуть дітям казки (йдеться про серію терапевтичних казок. – “Пошта”), інсценізуватимуть їх, сімейний зв’язок міцнішатиме, і дорослі також зможуть переосмислити своє ставлення до життєвих цінностей, дітей та життя загалом.
Головна причина виникнення комп’ютерної залежності в дітей – недостатнє спілкування з рідними, однолітками, неувага батьків до активного проведення часу зі своїми дітьми. Дитина замикається в собі, шукає нових емоцій та вражень поза сім’єю. В такій ситуації віртуальний світ видається їй ближчим, ріднішим. За останні десять років частка споживачів наркотиків серед школярів і студентів зросла у шість-вісім разів, а смертність – у 40 разів.
Правила заборон та обмежень
У “ПоМірній казкці, або Як ведмежа міру шукало” читаємо:
– забороняти в розумних межах: дитина повинна чітко знати, що саме робити не можна і що можна замість забороненої дії, заборони висловлювати рішуче та однозначно;
– забороняючи щось зараз, розкажіть, як і коли це можна буде зробити іншим разом, наприклад: “Зараз дивитися телевізор уже пізно, а завтра ти зможеш подивитися улюблену передачу”;
– обмеження варто застосовувати всюди, навіть стосовно того, що дитина їсть, дотримуючись правила “не ціле, а частина цілого”;
– дитина повинна розуміти, що батьки не можуть забезпечити її всім і одразу;
– пропонуючи дитині щось нове, потрібно відразу їй пояснити, що цим можна користуватися з певними обмеженнями;
– накладаючи заборони, батькам варто погодитися з бажанням дитини: “Ми розуміємо, що тобі хочеться ще погуляти, і ми би цього хотіли, але нам час йти додому”;
– встановивши межі поведінки дитини, батьки повинні бути послідовними у своїх вимогах, виконувати обіцяне і дотримуватися певних правил, показуючи дітям приклад;
– обмежуючи фізичну активність дітей, батьки повинні пам’ятати, що не можна пригнічувати моторних функцій дитини, оскільки заборона рухливих ігор спричиняє напруженість, поганий настрій та агресію. Дітям потрібно вивільняти свою енергію;
– у процесі виховання міри вашим союзником та помічником буде режим дня.
Галина Католик, завідувач кафедри психології Українського католицького університету, кандидат психологічних наук:
– Казка – це те, що було завжди. Скільки існують люди, стільки є казка. Вона завжди була дієва. Казка вчить правил гри в будь-якому суспільстві, того, що життя нелегке, різне, вчить, які поведінкові правила гри підтримуватимуться, що таке випробування, за що каратимуть в будь-якому суспільстві. Вчить того, що які випробування не були б, завершення завжди буде хорошим, того, що завжди є вихід. Є ті, що рятують, але можуть бути й ті, що карають. Казка – це досвід життя людства в різних формах, які дають можливість дитині спочатку через казку подивитися, яке життя насправді, щоби потім його виклики не робили з людини “кошеня в темній кімнаті”, яке не знає, куди має йти і що робити. Це може спричинити розчарування. Для мене казка є своєрідною біблією. Це історії, які повторюються в різних формах.
Надмірна комп’ютеризація – проблема не лише нашого суспільства, а цивілізації загалом. Ми приймаємо європейський простір, але водночас перебираємо багато проблем від нього. Всюди є свої виклики, небезпеки, випробування. В комп’ютерному світі є і позитиви, і негативи.
Кожна дитина піддається дуже багатьом впливам, які, наче пазли, складають картину життя: що є в сім’ї, який досвід здобули її батьки, дідусі й бабусі. Життя – це величезний тривимірний простір. Це величезна картина, і профілактика залежностей (мовиться про нарко-, алко- та комп’ютерну залежність. – “Пошта”) – один пазл у цій картині.
Важливо розуміти, що не все так просто, як здається, але профілактика дуже важлива, бо здоровий простір впливає, робить свої втручання у інші простори, які потребують підтримки, допомоги. Цей плив є, тому це треба робити. Бо якщо нічого не робитимемо, не матимемо жодного шансу.
Якщо ж у сім’ї склалася така ситуація, що дитина почала вживати наркотики чи алкоголь, треба насамперед спитати себе, що відбувається в нашому просторі, чому з дитиною це сталося. Навіть не так. Треба питати себе не що сталося і карати за це, а чому це сталося. Звинуваченнями важко щось зробити. Не дитина винна – вона лише віддзеркалює те, що відбувається навколо. Дитина є в просторі сім’ї, тому батькам важливо брати на себе частину відповідальності, але не вини. Тоді можна допомогти і собі, і дитині. Якщо з дитиною відбувається щось негативне, це дзвіночок, що щось напевно треба змінювати. Наприклад, у компанії з десяти дітей двоє чогось наберуться, а вісім – ні. Простір один, але кожен має свою ідентичність.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
