Є в Карпатах особливе місце, край мальовничих ландшафтів, дрімучих лісів, крутих схилів і диких звірів - національний природний парк “Сколівські Бескиди». Розташований він у басейнах річок Стрий та Опір, його загальна площа сягає понад 35 тисяч гектарів.

У Сколівських Бескидах є своєрідні кам’яні розсипи, стрімкі урвисті скелі, які називають “греготами», “бескидами». Також назву гір “Бескиди» дехто пов’язує з племенем якихось “бессів», що жили тут, або, за іншою версією, з грецьким словом, що означає “пасовисько, полонина». Незважаючи на це, Бескиди споконвіку були прабатьківщиною української народності – бойків, звідки і походить ця назва насправді

Сам парк був створений у 1999 році з метою збереження, відтворення і раціонального використання ландшафтів західної частини українських Карпат. На його території збереглися старезні чисті букові ліси природного походження, смереки і ялиці. Вік деяких дерев сягає 100 і більше років. Тут водяться як і поширені для Карпат види тварин, так і деякі рідкісні види карпатської фауни – такі як горностай, кіт лісовий, рись звичайна, нічниця та інші. Загалом на території парку охороняються 11 видів тварин, занесених до Європейського червоного списку та 30 видів, занесених до Червоної книги України. Окрім цього, тут є понад 50 видів рослин, які занесені до Червоної книги України.

Звісно, “Пошта» не радить за вихідні відвідати всю територію національного природного парку - навряд чи взагалі можливо встигнути обійти понад 50 гектарів гірської місцевості за два-три дні. Тому ось вам декілька місць на території Сколівських Бескидів, відвідавши які, вам не захочеться повертатися до шумного і метушливого міста.

•Водоспад Кам’янка. Уявіть собі шум гірської річки з чистою водою, красу хвойного лісу і мальовничі гірські хребти. Все це можна відчути, відвідавши водоспад Кам’янка, який створений порогами на річці біля однойменного села у Львівській області. Загальна висота водоспаду – понад 7 м. Поряд із водоспадом є галявина, де зручно поставити намет, розпалити вогонь і милуватись краєвидами.

 

Окрім цього, біля водоспаду є ще два цікавих місця, які не можна оминути поза своєю увагою. Одне з них – це джерело Живої води, вода з якого на смак нагадує вже згадану трускавецьку “Нафтусю». Поряд із джерелом Живої води на гірському хребті знаходиться… Мертве (або також називають його  Журавлине) озеро. Його вода – холодна і темна, з великим вмістом сірководню, тому в ньому відсутні вищі живі організми

• Гора Парашка. Найвища вершина Львівщини - гора Парашка відкриє невтомним туристам прекрасні краєвиди Карпат. Стверджують, що за ясної днини з неї можна побачити не лише селища поблизу, а й навіть Місто Лева!

Цікавою є й легенди про походження назви гори. Згідно з однією з них, жила колись жінка Параска, яка на Великдень вигнала в гори пасти корів. Вона взяла з собою кужіль для прядіння і почала прясти. За цей великий гріх (що пряла на Великдень) вона скам`яніла разом із худобою.

Є ще одна легенда, за якою назва походить від дочки князя Святослава – Парашки. Розповідають, що вона ховалася в горах від князя Ярополка, який воював зі своїм братом. У цей час Святослав зі своїм військом втікав від дружини Ярополка в Карпатські гори. Але погоня його наздогнала поблизу поселення, на місці якого зараз стоїть місто Сколе. Князь Святослав наказав своїй дочці не йти разом з ним у долину річки Опір, де мала відбутися битва, а перечекати в безпечному місці. Парашка пішла з частиною війська на хребет вгору. Після перемоги над Святославом, розлючені воїни Ярополка наздогнали Парашку і відрубали їй голову. Звісно,прямих доказів тому немає, однак легенда і досі живе, а з нею – і назва гори.

Гора Високий Верх фото: myroslavworld.livejournal.com

Час, необхідний для підйому на гору, залежить від фізичної підготовки туриста, але в будь-якому разі знадобиться не більше чотирьох годин. Також через гору Парашку пролягає популярний маршрут зі Сколе до с. Майдан — загальна протяжність якого 28 км. Допитливому туристу на вершині можна не затримуватись, а продовжувати свій шлях.

• Росохацькі Полонини. Якщо від сіл Росохач або Мита, що знаходяться у глибині Сколівщини, підніматися в гори, вийдете на неймовірної краси Росохацькі полонини. Тут узимку живуть зубри і ведмеді, з південної частини хребта видно обриси Боржави, долини Росохача, а з півночі – дику країну “Бескид».

Протяжність хребта з південного сходу на північний захід складає понад 15 кілометрів, що дозоляє пройти його за вихідні чи навіть один день (залежно від попередньої підготовки туриста). Найбільші вершини хребта: Високий Верх – 1176 м, Менчіл – 1085 м.

Маленьке село Розлуч – ворота Турківщини і бойківського регіону, знаходиться у долині річки Ясениця серед гірських хребтів. Окрім карпатських краєвидів, тут можна побачити унікальний неоготичний дерев’яний костел з відносно добре збереженим інтер’єром та справжню бойківську дерев’яну церкву.

Село заснували у 1511 році під назвою Борисова Воля. В другій половині XVI ст. воно звалося Ровень (від назви річки), і лише згодом отримало свою теперішню назву – Розлуч. На вершині невеликої однойменної гори в ті часі була дерев’яна фортеця розміром 45 х 35 метрів, яка мала дві оборонні лінії. Одна знаходилася на зовнішньому валі, інша була по периметру замчища, на краю широкого рову. Поряд із селом є луки під назвою “Згарище”, що, можливо, свідчить про давні руйнування під час ворожих нападів. Можливо, дерев’яний замок було знищено під час одного з них.

фото: macos.livejournal.com

На центральній вулиці села знаходиться забутий шедевр дерев’яної архітектури Карпат – костел св. Франциска Боргяша. Збудовали святиню у 1902 році для німців-переселенців.

З приходом радянської влади костел перетворили на склад, що не могло не позначитися на його стані. Місцеві жителі розповідають, що костел зберігся лише завдяки тому, що і в радянські часи, і вже за часів незалежності, мешканці села, на те, що вони не є католиками, намагалися хоч якось зберегти святиню. Незважаючи на загальну запущеність, а також на те, що храм не внесено ні до державного, ні до місцевого реєстру пам’яток, зсередини храм непогано зберігся. Родзинка інтер’єру костелу – унікальна стеля у вигляді дерев’яних стріл, що нагадують японські мотиви. 

Також у Розлучі збереглася дерев’яна церква бойківського типу. Хоч і бойківських храмів на Турківщині збереглося багато, втім усі вони вони зіпсовані бляхою, вагонкою, пластиком та іншими шкідливими матеріалами – єдиною оригінальною нічим не зіпсованою бойківською церквою є храм із села Кривки. І попри це, храму в Розлучі, можна сказати, також пощастило – бляхи на ньому мінімум, лише на дахах заломів. Вперше ця церква згадується у документах 1534 р. Окрім цього в Розлучі – безліч цікавих дерев’яних будинків, типових для Бойківщини.

М’який субальпійський клімат, захищеність села горами від холодних північно-східних вітрів сприяє комфортному відпочинку. Свого часу Розлуч був модним курортом, який лише тепер починає відновлювати колишню славу. Завдяки прокладенню залізниці на початку ХХ ст., сюди почали тягнутися перші туристичні поїзди. Після Першої світової війни популярним став лижний спорт, і саме на Турківщині було відкрито першу лижну трасу Сянки-Пікуй.

P.S. Якщо ви відправляєтеся у подорож поблизу гір чи вже обрали маршрут по гірських хребтах, не спішіть довіряти прогнозу погоди! У містах, розташованих біля підніжжя гір, неможливо її передбачити, вона змінюється щогодини. Тому підготуйте теплий водонепрокний одяг і декілька пар взуття.