Скільки людей – стільки й думок, кажуть у народі. Відповідно скільки людей – стільки й характерів. Хтось веселий, комунікабельний і без великого товариства дня не проживе, хтось віддає перевагу спілкуванню з лише з одним-двома друзями чи знайомими, а хтось узагалі найкомфортніше почувається вдома і нікого не потребує. Такими є й діти: одні галасливі, люблять велику компанію і веселі ігри, а інші до гурту однолітків навіть не підходять. 

У чому причина сором’яз­ливості дітей? Як навчити сина чи доньку дружити з ровесниками та іншими дітьми? У яких випадках потрібно звертатися до спеціаліста? Відповіді на ці запитання “Пошта” почула в розмові з дитячим психологом Любов’ю Андрієвич. 

Наш характер залежить від нашого темпераменту. Однією з головних рис сором’язливих дітей є стриманість. “Такі діти від народження більш чутливі, емоційно вразливі. Вони з острахом, дуже обережно реагують на все нове та незнайоме”, – пояснює Любов Андрієвич.  

Розвиток і формування дитини дуже залежать від батьківського виховання. “Батькам важливо правильно виховувати сором’язливих дітей. Наприклад, якщо мама і тато дуже вимогливі до дитини, критичні, суворі, то це травмує її, формує занижену самооцінку, – веде далі психолог. – І якщо діти з іншим темпераментом не так болісно реагують на зауваження, пропускають повз вуха те, що кажуть дорослі, то встидливі діти сприймають кожне слово мами чи тата дуже близько до серця. Один суворий погляд вводить дитину в ступор”. 

Ще однією слабкою стороною сором’язливих дітей є занижена самооцінка. Вони бояться підійти до однолітків, якось проявити себе, щось сказати, бо переживають, що це може бути недоречно, неправильно, нецікаво іншим. Такі діти дуже бояться ризикувати, робити щось нове, адже для них колосальну роль має думка оточення. Зважаючи на свої страхи та невпевненість, такі дівчатка і хлопчики намагаються уникати товариства, не хочуть ні з ким дружити, шукають усамітнення. 

Аби допомогти сором’яз­ливій дитині повноцінно розвиватися, психолог радить батькам менше критикувати її, звертаючи більше уваги на сильні сторони характеру, хвалити, заохочувати.  Також батькам варто зважити на те, як дитина поводиться у садку чи в школі. Якщо почувається невпевнено, їй важко адаптуватися у колективі, психолог радить поговорити з вихователем чи вчителем, аби ті не були надто суворі, вимогливі, критичні до дитини, ставилися до неї лагідніше.

Перше знайомство дитини з однолітками відбувається на дитячому майданчику. Тут малюки бавляться, спілкуються, тут виникають між ними перші конфлікти. Наприклад, діти до двох років спершу тільки бавляться, і з цього починається їх соціалізація. У віці три-чотири роки вони вже починають контактувати, разом грати в ігри. Якщо мама чи тато бачать, що їхня дитина не надто активно спілкується з іншими малюками, намагається частіше бути сама, варто допомогти їй завести перші знайомства, запропонувати підійти до дітей, приєднатися до гри. Але вони мусять стежити за тим, як вона поводиться, адже перше знайомство має важливе значення, і якщо воно буде не надто приємним, це може мати негативний вплив на подальшу соціалізацію доньки чи сина. 

“Вчити дітей знайомитися треба ненав’язливо, без примусу, – пояснює психолог. – У жодному разі не можна соромити дитину, обговорювати її характер зі знайомими чи родичами, коли вона поруч!”

А ще Любов Андрієвич каже, що сором’язливих дітей треба частіше приводити  на дитячі майданчики, у розважальні дитячі центри, тобто старатися створити простір, де встидливі малюки зможуть бавитися разом. Якщо ж це вже більші діти, зокрема учні початкових класів, то для того, аби допомогти їм стати комунікабельнішими, можна організовувати домашні свята, запрошувати в гості інших дітей, до прикладу, тих же однокласників. Позитивно впливають і спільні мандрівки. Наприклад, запросіть ваших друзів, у яких є діти – однолітки вашого сина чи доньки, у подорож, на екскурсію чи відпочинок за місто.  

Прикладом для дітей є насамперед батьки. Якщо мама чи тато більше часу проводять на самоті, удома, то й діти так робитимуть. Тому якщо хочете, щоб ваша сором’язлива донька чи син стали більш комунікабельними, варто й самим не бути надто закритими, частіше спілкуватися з друзями, знайомими, проводити час у позитивній компанії. 

Будь-який характер має позитивні й негативні сторони. Як пояснює психолог, сором’язливі діти дуже відповідальні, уважні, настирливі, схильні до аналітичного мислення. Це позитивні, так би мовити, ресурсні сторони таких дітей. Вони можуть не любити галасливих компаній, але їм досить мати одного-двох друзів, і це нормально! Проте якщо дитина чи вже доросла людина закривається від світу, стає відлюдьком, якщо боїться бути у велелюдних місцях, тоді можуть виникати навіть певні соціофобії. У таких випадках треба звертатися до спеціаліста – психолога чи психотерапевта.