Святий Димитрій жив у другій половині ІІІ століття в місті Солуні (Фессалоніки). Його батько був високим імператорським достойником. Після його смерті імператор Максиміліан призначив Димитрія проконсулом Фессалонікійського регіону. Основними обов’язками молодого стратега були охорона міста від варварів та винищення християнства, а відповідно до цього – і християн, повідомляє РІСУ.  

Але Димитрій сам був християнином. Його батьки, будучи таємними християнами, ще немовлям охрестили його у домашній церкві. 

Одразу після свого призначення та повернення до Фессалонік Димитрій відкрито виголосив своє ісповідання віри. Замість страти християн він навертав язичників до християнської віри та викоріняв ідолопоклонство. 

Коли імператор з військом увійшли в Фессалоніки, Димитрій виголосив перед ним своє ісповідання віри та осудив багатобожжя. За таку поведінку цісар наказав вкинути протоконсула до в’язниці. Там Димитрій благословив Нестора, свого вихованця, на боротьбу з імператорським непереможним гладіатором Лієм. Виступивши проти гладіатора з хрестом у руках, Нестор (Церква відзначає його пам’ять наступного дня після святого Димитрія) поборов його. Коли про це довідався цісар, то наказав вбити і Нестора, і Димитрія. Мученика Димитрія закололи списами 306 року. 

Після смерті Димитрія відомі різноманітні чуда за його посередництва. Окрім того, коли після століття з дня його смерті відкрили гріб святого, його тіло виявили нетлінним, а кості мученика видавали пахуче миро, яке зціляло недужих. 

За часів правління імператора Константина (306 – 337 рр.) над гробом святого Димитрія побудували храм. Новий великий храм звели там сто років після того, тоді ж виявили нетлінні мощі святого. Празник святого великомученика Димитрія, пише у книзі “Пізнай свій обряд” отець Юліан Катрій, встановили 740 року. 

Остання напередодні Димитрія субота називається поминальною, а у деяких регіонах пам’ятною. За дослідженнями Василя Скуратівського, наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у Димитрівську суботу жінки вранці несли до церкви три хлібини (калачі, паляниці) та їжу, яка колись смакувала небіжчикам, і картки з іменами померлих, щоб відслужити заупокійну. За народними віруваннями, перша хлібина призначалася давно померлим пращурам, друга – дідам і бабам найближчого роду, а третя – тим, що померли раптовою смертю на війні, у воді чи вогні. Але в Димитрівську суботу не ходили на кладовища – обряд поминання здійснювали лише в оселях. 

За народними звичаями, за погодою, яка буває на Дмитра, судять про те, якою буде погода на Великдень. Наприклад, якщо у день святого Дмитра падає сніг – і на Великдень буде сніг, немає снігу – Великдень очікується теплий; Дмитро зі снігом – весна пізня. У народному календарі день святого великомученика Димитрія пов’язаний із початком перших справжніх холодів. Сам святий уявлявся в срібному обладунку і зі срібною трубою. 

У стихирі на малій вечірні свята співають: “Прийдіть усі вірні, зійшовшися, похвалімо Христового борця і мужнього світоча Димитрія”.