Для українського народу вишита сорочка завжди була не просто елементом гардероба – це була реліквія, яку зберігали впродовж десятиліть і передавали від покоління до покоління. Дехто з дослідників вважає, що вишиванка з’явилася сотні років тому, інші запевняють, що раніше переважали білі сорочки, а ті візерунки, які дійшли до нас, з’явилися у ХІХ-ХХ столітті. Якою була вишита сорочка у наших прабабусь, чи відповідають нинішні традиційним національним мотивам? Як поєднувати вишиванки із сучасним одягом та чого не варто до них надягати? По відповіді на ці запитання ми звернулися до Тетяни Куцир, молодшого наукового співробітника відділу народного мистецтва Інституту народознавства  НАНУ.

– Вишиті сорочки, які є нині в магазинах чи на ринках, суттєво відрізняються від тих, що шили українські жінки в минулих століттях. Народний одяг передбачав насамперед доцільний і зручний крій з мінімальними відходами тканини. Уявіть собі жінку, яка все літо доглядала  льон, вискубувала його, вимочувала, толочила, нитки збирала, сукала, а потім несла до кравця. Чи дозволила б вона собі, аби були залишки тканини, як це часто трапляється в сьогоднішніх кравців? На всій території України була поширена  так звана уставкова сорочка, яку шили так, щоб не було відходів тканини. Це було квадратне або прямокутне полотнище, до якого вшивали  рукави. Давній крій був максимально правильний і легкий у використанні. Народні сорочки, незалежно від фігури, дуже гарно лежать на жінці, підкреслюють її фігуру. Сорочки шили на тривалий термін, тож відразу зважали на те, що дівчина в майбутньому стане мамою, зміниться її  фігура з віком. Чоловіча сорочка – переважно тунікоподібна: перегнуте полотно з вирізом (горловиною) і пришиті рукави. 

Такі підходи до пошиття сорочок поступово відроджуються, але наразі переважно в роботах професійних модельєрів. У сорочках, які йдуть у масовий вжиток, не дотримуються традиційних принципів пошиття. Ми можемо зберегти автентичний крій – і це важливо. 

– У ХІХ – на початку ХХ століття більш поширеними були геометричні фігури. Символіку відображали в дуже простих формах. Наприклад, шви, які були на одязі, не тільки на вишиванках, виконували оберегову функцію і прикрашали переважно рукави, горловину, комірці, поділ, тобто ті “шляхи”, через які могло прийти щось недобре. Точних підтверджень, що означає той чи той символ, немає. Навіть на Гуцульщині, де найбільше збереглися традиції, жінки-вишивальниці, коли їх запитували, чому на весільній сорочці вишиті певні візерунки, відповідали, що так годиться, бо так робили їхні мами та бабусі. 

Реконструкція сокальського народного вбрання. Експозиція Національного музею у Львові

– У нас є кілька центрів вишивки. Наприклад, Городоччина мала дуже специфічну техніку: кола, півкола, рослинні орнаменти. Тут використовували переважно червоний, білий кольори із незначним вкрапленням синього або чорного. Проте є й збережені комплекти одягу, на яких можна бачити зелений, червоний, фіолетовий, помаранчевий. Сокальська вишивка була у чорній  палітрі з  вкрапленнями  жовтого та синього. 

– Усі дослідники (починаючи з ХVIII століття і раніше) відзначали досконалу естетику в стилі українок. Зокрема, говорили, що так гарно вдягатися, як українки, вміють тільки француженки. Але внаслідок тотального радянського дефіциту маємо тепер “вибух” неестетичних речей, зокрема і в українській вишиванці. У нас є колосальний пласт народного мистецтва, близький нам, але ми ще не навчилися його інтерпретувати. В інших країнах народний одяг відійшов дуже-дуже давно – на зміну йому прийшли нові модні тенденції. Народний одяг залишився тільки у слов’ян, і це наш здобуток. Для нас, українців, вишиванка – оберіг! 

– Чіткої відповіді на це запитання немає. Раніше сорочка була необхідним атрибутом гардероба. Переважали білі сорочки. Наприклад, голландський мандрівник Ульріх фон Вердум залишив цікаві спогади, які датуються  XVII століттям, як одягалися жінки. Зокрема, писав, що українки порівняно з польками, які мешкали поряд, набагато охайніші, завжди вбрані в чисті білі сорочки, але про вишиванки не згадував. На давніх сорочках була мінімальна вишивка. Це було зумовлене специфікою побуту: люди важко працювали, вишивати могли тільки взимку, але й для цього не завжди мали достатньо часу. А сорочки з багатою вишивкою почали з’являтися значно пізніше, коли жінки мали більше часу для цієї роботи. За свідченням дослідників, наприкінці ХIХ століття на жіночих українських вишиванках в узорах була тільки червона нитка, червона і біла або червона і чорна. Вкраплення бісеру, яке було на сорочках  і раніше, – це запозичення від румунок. Українцям це не притаманне! А що ми бачимо нині? На свято кожен має за честь надягнути на себе ці “обладунки”. Так, саме обладунки, бо це іноді складно назвати одягом – настільки все зашите бісером. 

Здається, що давній одяг – це “домороб”, але то не так. Одяг, що зберігся, це настільки філігранно виконані речі, дуже довершені і за стилем, і за використаним декором, і за кроєм. Його можна і зараз носити.

– Нині довгі вишиті сорочки позиціонують як сукні. Але це не відповідає нашим традиціям. Раніше жінка не могла вийти з хати, якщо не мала поясного одягу, тобто спідниці. Недоречно, коли на атласній сукні є вишивка хрестиком. Виходить так, що атлас сам по собі, а вишивка сама по собі. Те ж саме, коли є дуже реалістично вишиті квіти, які не лягають на тканину. Букети в українській вишивці були стилізовані, адаптовані до одягу, лягали на полотно. Спостерігаю ще одну невідповідність: беруть чоловічу весільну сорочку і розробляють із неї орнамент для… жіночої сорочки. Тризуби, левчики – це чоловіча символіка, на жіночих сукнях вона недоречна. Тим паче, що є велика кількість жіночих орнаментів. 

Тепер ми неправильно поєднуємо орнаменти, крій. Якось бачила вишиванку, в якій поєднали вишивку, притаманну рукавам сорочки, та орнаменти, якими прикрашали  покривала. Ще одна згубна  тенденція:  беруть, до прикладу, сорочку, вирізають елементи і складають їх, як пазл. Якщо це орнамент для рукава, то йому місце на рукаві, а не на подолі. Такі трансформації більше зумовлені невіглаством, і через це багато автентичних зразків нищаться. Якщо не маємо осучаснених зразків, то можна повернутися в давнину, відтворити те, що було. У нас налічується близько 200 різноманітних швів, які по-різному поєднували. В давніх вишиванках багато цікавого, оригінального, і це треба зберігати. Сьогоднішні вишиванки значно збіднені. Якщо позиціонуємо вишиванку не як одяг для  щоденного вжитку, то повинні ставити до неї вищі вимоги. 

– Наш народний стрій – це те, чим можна пишатися. На початку ХХ століття його  презентували  і у Відні, і в Парижі. І там він завжди мав величезний успіх. Ці речі були дуже свіжі, естетично довершені – те, чим можна було похвалитися. А влітку цього року журнал “Нью-Йорк Таймс” визнав українську вишиванку трендом сезону. 

Зараз головне зробити так, аби вишитий одяг не вийшов з моди, щоб це не було тимчасове захоплення, яке з часом мине. Щоби вишиванка була цінна як пам’ять, як прив’язка до минулого, треба відтворювати автентичні орнаменти,  інтерпретувати їх.  Там є символіка – довершена, продумана, максимально пристосована до використання на певному елементі одягу. Традиція не вмирає, вона може затухати, але відроджується,  стверджують дослідники.  Якщо хочемо, щоб вишиванка була ціннісним орієнтиром, то до неї має бути інше ставлення. Вважаю, нехай мама чи бабця вишиє сорочку вдома. Це буде, звичайно, менш професійно, але з більшою душею, аніж ті фабричні візерунки, які вишивають на машинках.

Реконструкція яворівського народного вбрання. Експозиція Національного музею у Львові

Нам у багатьох випадках не треба, як кажуть, винаходити велосипед, а брати те, що є, і не боятися експериментувати. Навіть футболки з принтами могли б бути різноманітніші, якби виробники брали до уваги ті візерунки, які вже є. Кілька останніх років бачу, що тенденції змінюються на краще, є пошук, і це правильно. 

– Одяг – це відображення того, що людина хоче показати світові. Якщо вона надя­гає вишиванку на весілля, то очевидно хоче зв’язку з минулим. Можна повністю відтворити стрій. Зразків є багато. Українська вишиванка поєднується із сучасними елементами базового гардероба, ділового одягу. Галичині був притаманний  плечовий верхній одяг, який багато в чому нагадував теперішні піджаки, і до нього надягали сорочку. Зараз сміливо можна поєднувати вишиту сорочку із сучасним одягом. Якщо це вбрання на ділову зустріч, куди пасує костюм чи ділова сукня, то чогось багато декорованого надя­гати не варто. Може бути вишитий комірець, якась деталь,  і це буде гарно, буде національним маркером.