Увесь світ буквально заполонило селфі-божевілля. Досить заглянути в соцмережі, аби зрозуміти, що бажання якнайчастіше сфотографувати самого себе в різних позах і на різному тлі (чи то в ліжку, чи у ванній кімнаті, чи в переповненому трамваї, чи навіть на вагоні електрички) все частіше переростає в маніакальне захоплення. Одні цю пристрасть називають хворобою XXI століття, інші – лише модою, яка минеться. То що ж таке селфі, чи варто побоюватися цієї залежності? Відповіді на ці запитання  спробувала знайти “Пошта”.

Фотографування самої себе для 16-річної Діани досить швидко із захоплення переросло в залежність. Мама дівчини Наталя каже, що в телефоні її доньки – сот­ні фотографій, переважна більшість яких зі спотвореним гримасами обличчя. “Я її запитую: нащо тобі такі некрасиві фото, на яких у тебе як не губи надуті, то брови настовбурчені? А донька мені відповідає: всі так роблять, це ж модно”, – розповідає жінка і додає, що “найгарніші” фото донька викладає в соцмережу.

Залежність від такого фотографування спостерігає і Тетяна – мати 14-річної Юлі. Каже, знимки з підписами “Я у школі”, “Я в душі”, “Я в магазині”, “Я вдома на дивані” заполонили її сторінки в соцмережах. Усе почалося з того, що дівчині на день народження подарували палицю для селфі. “Цю річ донька в нас довго випрошувала. Спочатку нічого поганого в такому подарункові ми з чоловіком не бачили, – пояснює жінка. – Але відтоді дитину просто не впізнати – куди б не йшла, усюди з нею телефон і та палиця”.

Зі слів Тетяни, за день її донька робить з десяток фото, а потім їх ще й у Facebook викладає. На будь-які зауваження або не реагує взагалі, або поводиться агресивно. Одного разу через захоплення автопортретом дівчинка ледь не перечепилася на вулиці і не потрапила під колеса автівки…

Зі слів речника Державної служби з надзвичайних ситуацій у Львівській області Віталія Туровцева, така залежність може призвести до того, що в пошуках незвичайного кадру людина ризикує життям: намагається сфотографувати себе на даху поїзда, на лінії електропередач або на залізничних коліях. В Україні, зокрема на Львівщині, зафіксовані вже кілька таких нещасних випадків! Більшість постраждалих-селфітів – підлітки, які в гонитві за красивими знимками та ефектними кадрами йдуть на невиправдані жертви. Вони навіть не усвідомлюють, що цей кадр може стати останнім у їхньому житті… 

“Наша служба приїжджає на схожі виклики тоді, коли людина потребує допомоги. Коли вже щось трапилося, виїздить або поліція, або карета “швидкої”. Наголошуємо і застерігаємо, аби люди перестали ризикувати своїм життям! Вилізши на дах багатоповерхівки чи на вагон потяга, дуже легко втратити пильність і впасти!” – наголошує він.

Проте таку залежність можна спостерігати не лише серед підлітків. Чимало дорослих жінок і чоловіків також залюбки виставляють свої фото напоказ. Жінки зазвичай фотографуються зранку у ванній кімнаті або в нових сукнях, а чоловіки – у спортзалі чи лежачи в ліжку.

Слово “селфі” (selfie, від англійського “self” – “сам”) так швидко ввійшло у моду, набуло великої популярності, що укладачі Оксфордського словника англійської мови оголосили “selfie” словом 2013 року. В тлумачному словнику “селфі” означає – “фотографія самого себе, як правило, зроблена за допомоги смартфона або веб-камери і розміщена в соціальних мережах”.

Мода на селфі спалахнула в 2010 – 2011 роках. І це явище так поширилося, що спонукало виробників смартфонів випускати спеціальні моделі пристроїв з камерами на передній панелі та спеціальними знімними ручками для “віддаленого” селфі. Ніхто й не думав, що зовсім скоро більшість учених визнає цю залежність хворобою. Так і сталося: вивчивши всі ознаки “селфізму” з точки зору медицини, психологи дійшли висновку, що активне фотографування самого себе і виставляння цих фото в соцмережах – один із видів неврозу нав’язливих станів, обсесивно-компульсивних розладів. Цей розлад (для нього придумали назву “селфіт”) прирівнюється до маніакального! Перебуваючи в такому стані, людина робить десятки селфі на день з однією метою – отримати схвалення у вигляді “лайків” як підтвердження своєї значущості.

До речі, Американська психіатрична асоціація, яка офіційно визнала селфіт психологічним розладом, виокремила три стадії цього захворювання: перша – епізодична, коли людина робить селфі щонайменше тричі на день, але не виставляє їх у соцмережах; друга – гостра, коли людина фотографує себе як мінімум тричі на день і розміщує свої фото в інтернеті; третя – хронічна, коли  людина робить селфі в будь-який зручний момент, понад шість разів на день, і розміщує їх у соцмережах. Їй хочеться фотографувати себе цілодобово, вона не контролює цього стану. 

До речі, якщо вірити прогнозам учених, ця залежність зовсім скоро або втратить популярність, або продовжить активний розвиток і повноцінно ввійде до списку психічних захворювань…

На думку психологів, селфіт – це комплекс заниженої самооцінки та гострої нестачі живого спілкування. “Як і кожна залежність, він розвивається поступово, переростаючи в одержимість з появою чергового “подобається” чи “клас” під фото, – розповідає психолог Олеся Гриб. – Кожен “лайк” розцінюється як “ти супер!”, “яка ти красуня (красень)!”, і ця похвала перетворюється на життєву необхідність. За лічені секунди людина стає залежною від власної популярності та чужої думки. Розвивається психологічний комплекс нарцисизму, самозакоханості. У підсумку людина не може стриматися, хоче, аби її хвалили й далі, тому таких фото в соцмережах стає щораз більше”.

Проте, зі слів психолога, селфі має й зворотний бік – якщо фото не набере бажаної кількості “лайків”, людина-селфіт відчуває стрес: злиться, нервує, не знаходить собі місця, навіть впадає в істерику. Ці прояви дуже нагадують “ломку” в наркоманів, тільки в цьому випадку вона психологічна.

“Людина, яка не отримує в реальному житті необхідної частки спілкування, замінює реальних друзів віртуальними. А чим втримати увагу нових знайомих? Звісно ж, фотографіями. Людина хоче будь-що привернути до себе увагу, чекає похвали. Доходить до того, що вона може зважати не на якість схвалення, а на кількість тих “лайків”. Ми ж не можемо в реальному житті порахувати, скільки разів за день нас похвалили, а тут видно всі цифри”, – пояснює психолог Наталія Маркевич.

Вся річ у відсутності адекватної самооцінки. Часте вживання займенника “я” найбільше характеризує те, що відбувається з людиною. “Наприклад, якщо це підліток, то в нього таким чином проявляється егоцентризм, він хоче хоч якось проявити себе, показати власне “Я”, стати популярним. Дорослі ж хочуть відчути те, чого їм бракувало в дитинстві, або мають страх самотності”, – веде далі психолог і додає, що єдиний вихід із ситуації – живе спілкування.

Якщо ми комунікуємо тільки за допомоги телефону або соцмережі, ми не можемо показати, виявити своїх емоцій. Тож варто навчитися оперувати ними, частіше гуляти на свіжому повітрі та звертати увагу на дари природи, на людей, що нас оточують. Якщо ж таке захоплення справді переросло в залежність, варто звернутися до психолога або психотерапевта!