Син, чоловік, батько, брат, друг, колега, керівник… А ще відважний воїн, мужній і нескорений, зі скаліченим тілом, але незламною душею. Це все вони, наші чоловіки. Іноді такі вразливі та чуйні. Деколи вони “розклеюються”, коли температура сягає 37,3 градусів і їх сковує нежить. Іноді не дають ради з хатніми справами. Але водночас керують великими підприємствами, містами, областями… Хтось вважає, що обов’язок чоловіка – забезпечувати сім’ю, а всі домашні клопоти і виховання дітей – робота жінки. Інші – сміливо йдуть у декрет і є надійною підтримкою своїх дружин.
“Пошта” разом із психологом і соціологом спробувала створити образ сучасного українського чоловіка, зрозуміти його прагнення, проаналізували гендерні стереотипи в українському суспільстві. А також поцікавилася у чоловіків, чого вони прагнуть від суспільства та родини, а в жінок – що вони їм бажають та чого очікують від представників сильної статті.
Від козаків до нинішніх Героїв
За останні кілька років образ українського чоловіка суттєво змінився – ми побачили мужніх, відважних чоловіків, тих, що вміють приймати рішення й не ламаються під натиском випробувань, тих, ким безмежно гордяться дружини й діти.
“Події останніх років відкрили новий образ чоловіка – воїна, захисника. Зараз мілітаризований тип чоловіка стає особливо актуальним. Насправді ми можемо черпати два джерела такого явища. З одного боку – реальні події, які зараз відбуваються на сході країни, де чоловіки беруть активну участь, а з іншого – уявлення про козака, як Героя, що є частиною української ідентичності. Мілітаризація чоловічого образу призводить до того, що відбувається повернення до таких популярних чоловічих рис, як фізична сила, лідерство, відважність, рішучість”, – говорить “Пошті” Ольга Козаченко, кандидат соціологічних наук, доцент кафедри соціології Львівського національного університету ім. І. Франка.
Справжній чоловік – хороший батько!
З її слів, функції чоловіків можна поділити на дві сфери: публічна й приватна. “У нас зберігається традиційний гендерний розподіл у суспільному та приватному житті. Якщо говорити, наприклад, про політику – це прерогатива чоловіків. В українському парламенті лише 12% жінок. Те саме ми бачимо і в бізнесі, в управлінні: керівники великих фірм – це чоловіки”, – додає Ольга Козаченко.
Не відбувається кардинальних змін і у приватній сфері. Уявлення про егалітарну сім’ю, які активно пропагують на Заході, у нас ще не прижилися. “Те, що стосується приватної сімейної сфери, кардинальних змін, якби нам того не хотілося, у функціонуванні чоловіка у сім’ї, теж не відбувається. В українському суспільстві наразі не прижилися тенденції егалітарної (рівноправної) сім’ї, в якій обов’язки подружжя ділять порівно, де чоловік бере активну участь у господарських справах, вихованні дітей. У 70% українських сімей основну домашню роботу – прибирання, готування їжі, виховання дітей – виконують жінки. Традиційною домашньою роботою чоловіків залишається ремонт, закуповування поруч із жінкою продовольчих та непродовольчих товарів, – говорить Ольга Козаченко. – Чоловіки в тиждень витрачають на домашню роботу 14,5 години, а жінки – 25. У догляді за дітьми також домінують стереотипні уявлення, що чоловіки тут некомпетентні”.
фото: reuters Та все-таки підходи та уявлення, хто має бути лідером, приймати рішення, змінюються. Половина громадян вважає, що це повинен бути чоловік, інша частина – що має бути або паритет, або жінка.
“Це позитив, що поширюються ідеали партнерства, егалітарності у прийнятті рішень. Хоча такі ідеї не є досить популярними: серед молодих сімей відсоток тих, хто дотримується егалітарного принципу не є високим. Це теж особливість українського суспільства, коли молодь підтримує традиційні форми сім’ї, – веде далі співрозмовниця. – В нас у законодавстві закріплена рівна можливість йти у відпустки по догляду за дитиною і чоловікам, і жінкам, але тільки незначна частина представників сильної статі йде у декрет”.
Чоловік не обов’язково повинен мати накачані м’язи, увесь в біцепсах, а бути людиною слова
З її слів, у нас все-таки домінує думка, що чоловік має бути годувальником: за соціологічними опитуваннями 60% і чоловіків, і жінок дотримуються такої думки. Ці стереотипи впливають й на те, що чоловіки більше часу приділяють роботі, й відповідно мають більші зарплати й займають вищі посади ніж жінка.
Такі тенденції спостерігаємо і в науці.
“Якщо на рівні аспірантури у нас порівно чоловіків і жінок, то на рівні докторантури – більше чоловіків. Це знову ж таки пов’язано з гендерною особливістю нашого суспільства. Бо жінки більше часу віддають сім’ї, й не завжди мають достатньо можливостей, для розвитку, кар’єри”, – говорить співрозмовниця.
Гендерні трансформації
ХХІ століття вносить свої корективи у життя та гендерний розподіл ролей. “Наше століття швидко змінюється. З одного боку чоловіки виконують традиційні гендерні ролі, з іншого боку вони є заручниками часу. З давніх-давен чоловік йшов по мамонта, їхав на війну, вирушав на Січ, їхав до Америки чи Аргентини, заробляв гроші, був здобувачем, господарем. Перші еміграції часів Стефаника, Кобилянської – це були чоловічі еміграції. Сучасна еміграція – жіноча, бо попит на фізичну силу і преференції гендерної можливості чоловіка менші. Жінки більш гнучкі, активні й запит на жіночі функції зростає. З одного боку це означає, що чоловікам складніше реалізувати свою чоловічу сутність, з іншого – чоловіки йдуть у політику. Зараз ми маємо, на жаль і на щастя одночасно, можливість для їхнього реваншу, бо війна – це справа чоловіків. Вони знаходять можливості й реалізують себе у цьому чисто чоловічому виді діяльності”, – додає Лариса Дідковська, психотерапевт, голова секції гештальт терапії Української спілки психотерапевтів, член Європейської асоціації психотерапевтів.
Діти з дитинства, з утроби матері, повинні відчувати і бачити велику повагу до жінки, до матері, а в мами – до чоловіка, до батька! Тоді буде хороша сім’я
На думку співрозмовниці, зараз ми спостерігаємо трансформацію звиклих традиційних патріархальних відносин й фемінізація чоловіків. “Те, що раніше робили лише чоловіки, роблять і жінки. Професія шофер – це була чоловіча професія. Скільки нині жінок за кермом? Заробити більше – це були тільки чоловічі можливості. Тепер і жінки можуть працювати на рівних з чоловіками й добре заробляти. З одного боку це інші вимоги до чоловіків й інші можливості, з іншого – певні втрати чоловіків у їх традиційному багатовіковому функціонуванні”, – каже вона.
Як пояснює психотерапевт, зараз традиційних гендерних місій майже немає. Те, що раніше робили тільки чоловіки зараз роблять жінки і навпаки. Чоловіки знову ж таки йдуть у декрет, є у сім’ї, коли жінка їде за кордон на роботу. Це зменшення їхньої дистанції на традиційних гендерних полюсах та водночас – збільшення їхньої конкурентності.
У патріархальній сім’ї був чіткий розподіл функції – чоловік рубав дрова, орав поле, їздив на млин; жінка мала традиційні обов’язки матері, господині. Це були партнери, бо кожен з них робив те, що стосувалося його обов’язків і його відповідальності.
Справжніх чоловіків Лариса Дідковська асоціює зі словом відповідальність. “Це означає відповідальність за сім’ю, нащадків, соціальні обов’язки, батьківщину. Це основна ознака людини, яка є дорослою, зрілою, автономною. Відповідальність за ті обов’язки, які є традиційно чоловічими. Покрова – це день війська. Що робили чоловіки – захищали, боронили свої сім’ї, землю, незалежність. Це їхнє головне призначення. Виконували ті обов’язки, які забезпечували їхні сім’ї, нащадків, державу, – продовжує пані Лариса. – Жінка має бути підтримкою, берегинею, яка дозволяє йому відчувати захищеність, дає відчуття безпеки для його дітей, яких він має залишити на якийсь час, бути тою, яка спробує зрозуміти його відсутність, напруженість, складність у зв’язку з тими обов’язками, які на нього покладені. Має бути партнерство. Партнери – це ті, які взаємодоповнюють одне одного, коли беруть відповідальність, яка через певні обставини не доступна для іншого”.
У сім’ї мають панувати любов і взаємоповага. Треба вміти слухати і чути
Наостанок Лариса Дідковська додала: “Бажаю чоловікам бути у злагоді зі собою, зі світом, зі своєю чоловічою місією, й пам’ятати молитву оптинських старців 9 століття: “Просити в Господа дати сили на те, що від мене залежить, зробити те, що від мене залежить, смирення прийняти те, що від мене не залежить, і розум відрізнити одне від іншого”. Це дуже доречно зараз. Бо є те, на що ми можемо вплинути, те, що від нас залежить – це захист рідної землі, забезпечення фінансової безпеки своєї сім’ї. Громадянська позиція, переконання, відповідальність за те, щоб це зреалізувати. Є частина того, на що ми не впливаємо, що не стосується реальних можливостей, політичної, фінансово-економічної ситуації, тоді треба мати оте смирення, щоб це прийняти”.
фото: reuters
На Львівщині проживає понад два з половиною мільйони осіб, з яких понад 52% жінок і більше 47% чоловіків. Загалом в області народжується більше хлопчиків: на 100 дівчат припадає приблизно 105-110 хлопців. І майже до 40 років кількість чоловіків є більшою. Проте після цього віку кількість жінок стрімко зростає. Наприклад у віці 35-44 роки у нас майже у чотири рази більше жінок, а в передпенсійному і пенсійному віці їх стає ще у кілька разів більше. Як повідомила Людмила Івасів, начальник відділу обробки даних демографічної та соціальної статистики Управління статистики у Львівській області, жінки на Львівщині в середньому живуть до 78 років, а чоловіки – тільки до 68.
Переважно чоловіче населення зайняте у промисловості, сфері транспорту, складському господарстві, кур’єрській службі, освіті та торгівлі.