Не собі - так іспанцям виборювала республіку рота імені Тараса Шевченка

28 березня 70 років тому склали зброю республіканські війська в Мадриді, який захищали від фашистів у ході тамтешньої громадянської війни, у тому числі й українці. Про те, що пліч-о-пліч з іспанськими республіканцями воювали наші співвітчизники-червоноармійці, у радянські часи писали часто, натомість про добровольців-українців з-поза меж СРСР - рідко.

Тим часом одними з перших на захист Мадрида в серпні 1936 року, коли та війна цілком могла завершитися одразу ж після свого початку, встигли й 37 уродженців Західної України, які заробляли на хліб у Бельгії та Франції.

Услід за ними через перевал Яворник у напрямку Іспанії нелегально вирушили з Галичини й Волині ще 180 добровольців. Передусім це були прихильники лівих ідей.

8 липня 1937 року переважно з них була сформована одна з рот інтернаціональної бригади імені Ярослава Домбровського, названа на честь Тараса Шевченка. Очолив її білорус Станіслав Томашевич, який був за сумісництвом комісаром батальйону, бо в інтербригадах було прийнято, щоб до їхніх рот входили представники різних національностей. Тому у складі шевчен­ківської воювали навіть іспанці, а українці входили й до інших підрозділів.

Бойове хрещення шевченків­ської роти відбулося на фронті під Брунете, де разом із ротою імені Адама Міцкевича успішно відбивала навіжені атаки фанатичної марокканської кінноти. А на Арагонському фронті, де шевченківцям протистояли регулярні італійські війська, 25 серпня 1937 року рота заглибилася у тил ворога на десять кілометрів, захопивши на деякий час кілька його укріплень.

Ці жорстокі бої, звісно, не обходилися для українців без втрат, але їх рота постійно отримувала поповнення з батьківщини. У тому числі й із... в'язниць. Зокрема, у травні 1937 року з дубненської тюрми втекли в Іспанію Дмитро Захарук із Жаб'є на Станіславівщині й Симон Краєвський із Руслова на Дубненщині.

Шевченківці навіть почали випускати інформаційний бюлетень і ротну газету "Боротьба", які виходили українською мовою. А редагував їх львів'янин Юрко Великанович.

На початку 1938 року роту перекинули на Андалузький фронт, де в боях із іспанським іноземним легіоном загинув Томашевич. Коли ж у березні шевченківці повернулися на Арагонський фронт, то втратили один за одним інших своїх командирів - Станіслава Воропая, Михайла Литвина, Павла Івановича, Я. Гацека, політкомісарів Симона Краєвського та Івана Грицюка й редакторів ротної газети Шистера та Великановича.

Для решти шевченківців війна завершилася 28 вересня 1938 року, коли республіканський уряд Іспанії опублікував постанову про виведення інтербригад з країни, оскільки дипломати з держав-посередниць запевняли, що у відповідь путчисти відмовляться від допомоги своїх німецьких та італійських союзників. Коли 28 жовтня у Барселоні відбулися урочисті проводи інтербригадівців, іспан­ці й каталонці закидали їх квітами. А вдома їх чекали польські... жандарми, щоб ув'язнити у конц­таборі Береза Картузька.