Шкільне життя, мабуть, не обходиться без синців, порваних штанів чи ранців. Звичайно, якщо хлопці сьогодні поштовхалися, а завтра помирилися, нічого страшного у цьому немає. Але що робити, коли дитину постійно ображають у садку, школі чи на вулиці? Як впливають дитячі приниження на формування особистості? І коли варто батькам заступатися за своїх дітей?

Перші дитячі конфлікти виникають ще на дитячому майданчику – забрали улюблену іграшку, не пустили на гойдалку, не дозволили покататися на чужому велосипеді. Як бути? Хтось з батьків відразу біжить і добивається для дитини того, що вона хоче, аби тільки малеча не плакала. Дехто спершу спостерігає, але коли ситуація повторюється кілька разів, то все-таки йде на допомогу сину чи доньці. 

Проте Олена Плетньова, тренер-викладач спортивного клубу, однозначно наголошує – вже з раннього віку треба вчити дитину самостійно вирішувати перші конфлікти і відстоювати свої позиції. “Ми вчимо дитину їсти, одягатися, зав’язувати шнурки. Так само повинні вчити самостійно розв’язувати конфліктні ситуації, – говорить пані Олена. – Мами чи тата не буде поруч у садку, школі чи на вулиці, тож треба дітей привчати захищати свої інтереси. Якщо вдарили – віддати здачу, якщо постійно дають стусани – тим паче не мовчати і не терпіти”. 

Зі слів тренера, якщо дитина стерпить раз чи двічі, то з неї будуть постійно знущатися, насміхатися, а цього допускати не можна. Але кожну ситуацію треба з дитиною проговорювати. Якщо випадково штовхнули чи вдарили, то бігти з кулаками, звісно, не варто, коли ж це було зумисне – не терпіти. “Є випадки, коли дитина спокійно йде чи стоїть, а їй з-за спити дають “копняка” – це дуже принижує, вона тоді стає предметом для насмішок інших дітей”, – пояснює тренер.  

До пані Олени часто звертаються батьки з питанням “як навчити дитину захищатися”, бо у школі знущаються, що навіть доводиться переходити в інший навчальний заклад. Найкращий спосіб, за її порадою, віддати дитину у спортивну секцію. Навіть якщо вона не опанує всіх азів бойових мистецтв, то рівень  самоповаги та самооцінки виросте врази і вже це в багатьох випадках вивищує дитину і її перестають брати на кпини та ображати. Не має значення, чи дитина висока чи низька, міцної статури чи худенька, наполеглива праця і постійні тренування дадуть позитивний результат.

Тренер наголошує: дітей треба правильно вчити давати здачу: бити в такі місця, аби інша дитина відчула, що це боляче, але не отримала травм чи пошкоджень. І вирішувати конфлікт краще при свідках, щоб із жертви самому не стати кривдником. “Якщо сина чи доньку образили, нехай голосно при свідках, однокласниках чи навіть вчителеві, скаже – “ти мене образив і я віддав тобі здачу, бо це боляче і дуже неприємно””, – радить співрозмовниця. 

Вчити дитину захищати себе вже у ранньому віці радить і Надія Іванців, психотерапевт Львівського обласного дитячого психоневрологічного диспансеру. “Уже з раннього віку діти вчаться взаємодіяти з однолітками чи дітьми старшого віку, й таке спілкування має не тільки позитивні моменти, але й може бути якась конкуренція, агресія. Тому дуже важливо, аби діти вчилися не давати себе скривдити, – говорить співрозмовниця. –  Водночас варто вчити сина чи доньку, що у різних ситуаціях треба діяти по-різному. Наприклад, ніколи не можна бити дівчат, навіть, якщо вони тебе ображають”.  

Дуже важливо, аби між батьками і дитиною навіть дошкільного чи раннього шкільного віку були довірливі стосунки.  Коли у дитини виникають труднощі, вона має знати, що батьки не будуть її критикувати, сварити, говорити, що у них немає часу, а вислухають й порадять. 

Особливо складно з підлітками, які від природи є агресивними. Вони з усіма конфліктують і це нормально. “У такому віці діти найчастіше вирішують проблеми агресивними  методами, – говорить психолог. – Якщо конфлікт триває надто довго, варто, аби його допомогли вирішити чи вчителі, які мають бути на нейтральній позиції, чи батьки, чи психологи, бо дитина, яку ображають, відчуває психологічний дискомфорт, у неї знижується самооцінка. 

Дитячі психологічні травми завжди відображаються у дорослому житті, й насамперед впливають на стосунки з іншими людьми, на самооцінку”. 

Водночас додає, що кожну ситуацію треба оцінювати індивідуально, щоб ще більше не нашкодити і не загострити. 

Не всі діти можуть відверто розповісти батькам, що  у них проблеми, тому саме мама й тато мають бути дуже уважними до них. “Якщо зауважили, що у поведінці дитини щось різко змінилося – знизилася успішність; немає мотивації – дитина ходила на якийсь гурток, а тепер не хоче; любила гуляти, а зараз відмовляється; коли у дитини поганий настрій, стала дратівливою,  плаксивою, має якість страхи чи порушення сну. Усе це маркери депресивного стану, – говорить психолог. – Діти від природи такі, що в них багато енергії, інтересу, майже завжди хороший настрій”. 

Надія Іванців наголошує: в таких випадках залишатися осторонь не можна. Варто спробувати поїхати з дітьми за місто, в улюблене кафе і у невимушеній атмосфері спробувати вияснити, що коїться з дитиною та допомогти їй. Якщо самостійно налагодити ситуацію не вдається, треба звертатися до спеціалістів.

---

Бойовими мистецтвами загартовують дух