Альбом “Переслідувані за правду” – це книжка про людей, українців, греко-католиків, які жили в трагічному ХХ ст. Він складається з передмови владики Бориса Ґудзяка та п’яти тематично-хронологічних розділів. Через світлини, документи, уривки з інтерв’ю ми дізнаємося, як жила УГКЦ у міжвоєнний період, як її вірні були позбавлені радянською владою прав на вільне виявлення своєї віри, як греко-католиків позбавили храмів, єпископів, яких переслідувань зазнали самі вірні, та найголовніше – як, будучи переслідуваним за правду, можна вистояти, повідомляє velychlviv.com. В книзі широко представлене життя Патріарха Й. Сліпого у Львові, Сибіру та в Римі… І хоч основ­ний акцент на катакомбній Церкві в Україні, все ж таки у книзі заторкнута західна частина Перемиської єпархії. Мовиться про тих українців, які після війни опинилися на території Польщі. Частково презентована роль української діаспори в боротьбі за легалізацію та відновлення УГКЦ у 1989 р. Як зауважив владика Борис у передмові, “Катакомбна Церква другої половини ХХ ст. є школою для Церкви ХХІ­го. Тому, дорогі читачі, пропоную гортати цю книгу не просто як колоритний фотоальбом, а як підручник, інструкцію з того, як бути Людиною. Історія підпілля УГКЦ – це case study, приклад і ключ до розуміння практичного, психологічного та духовного становища двох мільярдів мешканців нашої планети, якi в той чи інший час були або й тепер є змушені жити в умовах тоталітарних комуністичних режимів. Від Естонії до Албанії, від В’єтнаму й Китаю до Польщі та Куби люди віри мали і мають аналогічний досвід”.

Ця книга британського вченого-єзуїта, багатолітнього професора Папського східного інституту отця Джозефа Ґілла присвячена одній з ключових подій європейської історії XV ст. – Вселенському Собору, що відбувався у Феррарі, Флоренції та Римі, і укладеній на ньому Флорентійській унії між Римом і Константинополем. В цій праці описаний широкий історичний контекст Собору: і західний, яким була боротьба папства з конциліяристським рухом та Базельським Собором, і східний, який визначали гарячкові намагання візантійських імператорів заручитися військово-політичною допомогою Заходу для боротьби проти турків. З опорою на численні першоджерела, опрацьовані й опубліковані стараннями отця Ґілла та його колег зі Східного інституту, докладно висвітлені переговори між греками і латинянами про місце та спосіб проведення об’єднавчого Собору, а далі й самі соборові наради, що увінчалися проголошен­ням декрету про унію Laetentur coeli, інформує bookforum.ua. Ретельно зіставляючи східні й західні джерела, автор відтворює перебіг богословських дебатів між греками і латинянами, що стосувалися контроверсійних питань про чистилище, Євхаристію, допустимість доповнень до Символу віри, а насамперед – питання про сходження Святого Духа. В цих дебатах брали участь визначні мислителі й церковні діячі того часу. Окрема увага приділяється завершальному етапові Собору, на якому були укладені унії з вірменами, коптами й сирійцями, та хрестовому походу проти турків, зорганізованому на виконання даних грекам обіцянок, але завершився поразкою під Варною в 1444 році. У останніх розділах автор простежує процес утвердження Флорентійської унії на Сході, показує неоднозначне ставлення до неї греків та задумується над причинами невдачі унійної епопеї, остаточну крапку в якій поставило падіння Константинополя в 1453 році.

Видання присвячене п’ятиріччю Центру студій спадщини Патріарха Й. Слі­пого, що діє при Релігійному товаристві українців-католиків “Свята Софія” (США). Перший том – це українсько-англійське наукове дослідження літературних видноколів владики Йосифа, впливу літератури на формування його особистості та стилю, повідомляє news.ugcc.ua, посилаючись на прес-службу “Святої Софії”. Авторка подає хронологічно систематизований аналіз поглядів Патріарха на давню українську та діаспорну літературу, а також  висвітлює його думки про М. Шашкевича, Т. Шевченка, І. Франка. Крім того, в праці розглянута діяльність літературно-наукового журналу “Дзвони”, засновником якого був Й. Сліпий, а також літературний вимір творів Блаженнішого. На думку самої авторки, праця “Патріярх Йосиф Сліпий і красне письменство” дає можливість по-іншому глянути на особу Блаженнішого: не в контексті догматичних чи в буквальному сенсі наукових богословських праць, а й із площини, де зливаються в одне ціле “відчуття правди, добра та краси”.

Другий том – це нова антологія літературних творів, присвячених архиєрею, зібрана й упорядкована І. Іванкович. Книга під назвою “Сидячи на санях” є вже не науковим, а літературним трактатом про життя й особу Патріарха. Зібрані в ній поезія та проза, написані в Україні, США, Канаді, Великобританії, Польщі, Аргентині та Австралії у різний час, були попередньо надруковані в материковому та в діаспорних часописах, виходили окремими публікаціями, копії яких зберігаються в Центрі студій спадщини Блаженнішого Йосифа. У антології зібрані  п’ять десятків поезій близько сорока українських материкових та діаспорних авторів, пісні, прозові твори, сценарії, поезії польською та іспанською мовами із супутніми перекладами, уривки з англомовного роману Моріса Веста “Постоли рибалки”. На думку упорядниці, у антології “Блаженніший постає перед нами не лише як людина-титан, ісповідник віри чи Патріярх Церкви, який заслуговує на агіографічне змалювання. Він – один із нас, людина зі своїми почуття, болями, слабкостями і труднощами”.

Книга Мирослава Мариновича, віце-ректора УКУ, колишнього дисидента і політв’язня – це філософські й метафізичні роздуми та висновки з прожитого і переосмисленого ним життя. Тому дискурс цього твору виразно окреслює філософію не тільки самого автора, а й історії України, інформує khpg.org. Автор пише: “За свій вік я прожив кілька життів, що відділені одне від одного болісними драмами чи радикальними трансформаціями, тому древо мого життя, як і належить кожному дереву, має у своєму стовбурі виразні “річні кільця”. Два кільця серед них – дисидентське й каторжанське – особливі, воістину Богом дані. Це велике щастя – бути причетним до подолання “імперії зігнутих спин, вірнопідданих облич і одностайно піднятих рук” (Євген Сверстюк). 

Те, що автор сприймає своє мучеництво як дар Бо­жий – вже нетривіально. А коли читаєш ці спогади сторінку за сторінкою, починаєш розуміти, що це справді Дар, і не тільки самому авторові, але й духовному виміру Української нації. 

Це не тільки ве­лика праця про діяльність Митрополита у справі відновлення єдності Церкви, а й важливе історичне джерело вивчення думок і поглядів Любомира Гузара, повідомляє catholicnews.org.ua. Зі слів ректора Львівського нац­університету ім. І. Франка Володимира Мельника, дуже знаменно, що саме в 150-ті роковини від дня народження Митрополита Андрея відбувається презентація книги Блаженнішого Любомира.

“Робота присвячена дослідженню екуменічних ідей та поглядів, що були так актуальні колись і не втратили своєї актуальності тепер. Адже тільки духовна єдність допоможе подолати усі життєві перешкоди. Варто зазначити, що такі постаті, як Андрей Шептицький та Любомир Гузар, відіграють важливу роль в історичному формуванні нашої держави. Їх діяльність – це яскравий приклад великої любові та милосердя до людей та України”, – сказав ректор. 

Презентована книга є англо-українським перекладом докторату, який Любомир Гузар захистив 1972 року в Папському урбаніянському університеті в Римі. Це погляд Блаженнішого на діяльність Митрополита Андрея у справі відновлення єдності Церков.

Сам автор книги Любомир Гузар зазначає, що шлях до єдності дуже складний, але дуже важливий для формування сучасної мирної України.

Автор книги Андрій Зелінський – священик УГКЦ, член чернечого згромадження “Товариство Ісуса”, військовий капелан, викладач київської Трьохсвятительської духовної семінарії УГКЦ та автор книги “Соняхи”. З червня 2014 року бере активну участь у наданні духовної підтримки українським військовим у зоні АТО, здійснюючи служіння в підрозділах ЗСУ під Слов’янськом, Краматорськом, Старогнатівкою, у Пісках, Дебальцевому і Широкиному Донецької області. 

“На ріках вавилонсь­ких” – це оригінальний твір, у якому автор розповідає про досвід самотності. В першій частині книжки описано на прикладі реальних історій кілька моделей самотності, як людина переживає її у суспільстві. Самотність – не просто відчуття залишеності, а відчуження людини від себе, від іншого, від Бога. Друга частина, в основі якої – біблійні сюжети (опис Едему, боротьба патріарха Якова з Богом, перебування святого пророка Іллі в печері), розповідає нам про шляхи повернення із самотності. Як нам повернутися? Вернутися до себе справжнього – безумовно і безмежно любленого, зустріти брата в іншій людині, пам’ятати, що Бог – це абсолютна, безумовна, безмежна любов. “Подолати самотність, подолати війну можна лише любов’ю. Для того, щоб любов була справжня, нам потрібно виходити зі своїх печер, потрібно долати пустелі, нам потрібно зустрітись з собою справжнім – любленим і здатним любити”, – вважає автор. 

Любімо себе і ближніх, пам’ятаймо про Бога любов до нас, щоб не почуватися самотніми і бути щасливими!