Давній і глибокий культ Пресвятої Богородиці в Східній Церкві залишив особливий слід передусім на літургійному році, який не тільки багатий на різні богородичні празники, а й починається празником Різдва Пресвятої Богородиці (21 вересня) і завершується її славним Успенням.

На жаль, історичних даних, як довго Божа Мати ще перебувала на землі після Христового Вознесіння, коли, де і як вона померла, немає, про це Євангеліє нічого не згадує. Найдавнішим записаним переданням, у якому розповідається про смерть Пресвятої Богородиці, є твір, який у Західній Церкві відомий як “Перехід Святої Марії”, а на Сході той самий твір має назву “Святого Івана Богослова слово на Успення Святої Богородиці”. Однак автор його невідомий. Одні історики думають, що цей твір походить з кінця ІІ або з початку ІІІ століття, а інші — з кінця VI.

Ось уривок з нього: “Три дні перед смертю явився Пречистій Діві Марії архангел Гавриїл і звістив від її Сина Ісуса Христа час її переходу до вічності. На день її смерті в чудесний спосіб зібралися в Єрусалимі апостоли, хоч були розсіяні по різних краях світу. Не було тільки апостола Томи. Божа Мати висловила бажання, що хоче бути похована в Гетсиманії коло своїх батьків і свого Обручника Йосифа. Сам Христос у супроводі ангелів і святих прийшов по душу своєї Пресвятої Матері. Апостоли при співі побожних гимнів на своїх раменах занесли її тіло до гробу і три дні від нього не відходили. Третього дня прийшов здалека апостол Тома й дуже бажав ще востаннє поглянути на Пресвяту Богородицю. Коли ж гріб відкрили, то її тіла там уже не було, а тільки похоронні ризи. Тепер усі зрозуміли, що вона воскресла і з тілом та душею її взято на небо”.

Крім того, є свідчення, що з початку VI століття в храмі Успення у Гетсиманії був гріб Пресвятої Богородиці, тому церкву на Сіоні стали вважати місцем її Успення. Однак історики так і не знають про місце смерті Богоматері, не знають, де її гріб. Одні доводять, що вона померла в Єрусалимі, інші — що в Ефесі, куди нібито її узяв зі собою святий євангелист Іван Богослов… 

І хоча цей празник нагадує нам про сумну подію смерті, все ж таки він належить до радісних свят. Богослужіння празника Успення сповнене радісних і веселих гимнів. Цього дня свята Церква радіє, бо Пресвята Богоматір з тілом і душею перейшла від земного життя до віч­ної слави Свого Сина, і з її Успенням ми одержали в небі могутню Заступницю й Покровительку, пише у книзі “Пізнай свій обряд” Юліан Катрій. 

Свята Церква святкує Успення Богоматері, бо в небі вона за нас заступається. “У різдві дівство зберегла Ти, в успенні світа не оставила Ти, Богородице. Переставилася Ти до життя, бувши Матір’ю Життя. І молитвами Твоїми ізбавляєш від смерті душі наші”.

Празник Успення започаткували в Єрусалимі відразу після Ефеського Собору (431 р.). Але тоді воно мало назву Свято Марії-Богоматері. Свою теперішню назву — Успення Пресвятої Богородиці — цей празник одержав у VI столітті. Однак у  перших століттях не всі церкви Сходу святкували Успення в той самий час: Александрійський патріарх Теодосій (567р.) приписав святкувати Успення 6 січня, а празник її Унебовзяття – 9 серпня. Ефіопська церква і тепер празнує Успення тіла нашої Чистої, Святої, Славної Богородиці Діви Марії 6 січня, а 9 серпня — Вознесення тіла нашої Діви Марії, Богородиці на небо. Вірмени святкують Успення в неділю між 12 і 18 серпня, ще інші Церкви — 18 серпня.

На Заході празник Успення під впливом Сходу з’явився дещо пізніше. Його прийняли у Римі за часів Папи Сергія І (687 — 701 рр.), а з Риму він перейшов до інших країн Європи. Як на Сході, так і тут різні Церкви святкували його в різний час: Рим — 15 серпня, Франція — 18 січня, а Іспанія після Толедського Собору (656 р.) — 18 грудня. У римському місяцеслові VII ст., який приписують святому Єроніму, про 18 січня сказано: “Смерть Пречистої Діви Марії”, а 14 серпня: “Унебовзяття”. Однак у римському календарі з VIII століття є вже тільки один празник — Успення (15 серпня).

В нашій Церкві з празником Успення пов’язані ще два інші церковні богородичні празники — Положення чесної ризи Пресвятої Владичиці нашої Богородиці у Влахерні (2 липня) і Положення чесного пояса Пресвятої Владичиці нашої Богородиці в Халкопратії (31 серпня).