Відкрити увесь світ через маленькі світи людей

Ірина Матвіїшин, львів’янка, каучсерфер, – про ідею каучсерфінгу, подорожі та про те, що не пишуть у туристичних путівниках

Ірина (зліва) із хостом в Ізмірі фото: Ірина Матвіїїшин (2)
Активна львів’янка гостинно відчиняє двері власного дому перед іноземцями і сама неодноразово під час подорожей переступає поріг чужих осель задля нових знайомств, задля того, щоб відкрити світ для себе і показати себе світові. І по тендітній дівчині у гарній сукні та з маленькою жіночою сумочкою одразу й не скажеш, що ще декілька днів тому вона була активною мандрівницею з наплічником. Допомагає Ірині подорожувати власне платформа каучсерфінг.
“Каучсерфінг” – одна з найбільших всесвітніх мереж гостинності. Учасники безкоштовно діляться один з одним місцем для ночівлі під час подорожей, організовують спільні мандрівки та розвивають культурний взаємообмін. Дослівно з англійської назва платформи couch surfing перекладається як “мандрівка диванами”. 

“У Каннах мене дивували французькими сніданками”

– Ірино, скажіть, будь ласка, як відбулось ваше знайомство з каучсерфінгом?
– Зареєструвалася на сайті каучсерфінгу в 2012 році. Саме тоді першим моїм гостем був француз із міста Лілль. Хлопець написав гарний запит, тому прийняла його на один день. Нам вдалося прогулятися Львовом, а ще показала французові моє рідне село, зокрема його зацікавила тамтешня ферма. Наступною була дівчина з Барселони. А після цього вже я почала їздити. Вперше по каучсерфінгу вдалося відвідати Швецію. Коли починаєш їздити або приймати у себе мандрівників по каучсерфінгу, то маєш можливість познайомитись з різними людьми. Мені подобається ця ідея: ти не знаєш, кого зустрінеш, тому що до того бачиш тільки профайл людини – можеш почитати загально про її інтереси. А виявляється, що така нова людина відкриває тобі нові світи. 
– А в чому суть платформи?
– Каучсерфінг – це обмін досвідом і емоціями. Насправді мені важливо зустрічати цікавих людей, тому не надсилаю запити будь-кому. Насамперед дізнаюся про інтереси з профілю людини, а також про досвід мандрівок різними країнами. Якщо їхати з метою, щоб зекономити гроші, то виходить тобі не цікава сама людина, а приваблює лише нічліг. Утім, тут не суть у грошах, а у тому, яких людей можеш зустріти. Саме люди формують враження про країну і місце, яке вдалося відвідати. У більшості випадків країна асоціюється з тамтешніми людьми чи з ситуаціями, в які я потрапляла з каучсерферами. Коли їдеш як турист, у хостел чи готель, тоді відкривається місто, яке можна побачити на картинці, фотографії або на відео в інтернеті. Але коли зустрічаєш місцевих людей, тоді з’являються особисті стосунки безпосередньо з містом. Каучсерфінг – це платформа, яка об’єднує мандрівників з усього світу, і яка повнісю відкриває кордони. Головна ідея – це знайомство з культурою певної країни через людей. Це однозначно краща ідея, аніж економія коштів.
– Розкажіть, будь ласка, про свої перші подорожі через каучсерфінг?
– Першим досвідом стали три дні в Швеції. Коли приїжджаєш до когось у гості, то людина не просто приймає тебе на ночівлю, вона має провести з тобою час. Це може бути спільна вечеря чи сніданок. Така людина має допомогти краще пізнати місто, зорієнтуватися у ньому, дізнатися щось нове, про що не пишуть у туристичних путівниках. Господиня Естель, окрім мене тоді ще паралельно приймала дівчину з Норвегії, яка приїхала на кінофестиваль. Це було пізнавально, тому що ти не йдеш просто жити у хостел у центрі міста, а дізнаєшся, як живуть місцеві люди. Наша хост (людина, що приймає) працювала, але вільний час проводила з нами – розповідала про свій дворічний досвід життя в Африці, а також про те, як вилікувалася від малярії. 
Торік мала перший успішний досвід як “серфер” в Україні, проживаючи у центрі Одеси. А цьогоріч відвідала Францію – це було відрядження у Канни. У принципі, мала можливість жити в готелі, але вирішила погостювати у когось по каучсерфінгу – так цікавіше. У Каннах вдалося знайти каучсерферів – літню пару. Подружжя мене зустріло ввечері на вокзалі, машиною забрали до свого дому, приготували вечерю і виділили кімнату. Щодня вони дивували мене справжніми французькими сніданками. Це були старші люди, втім,  вік не заважав їм відносно активно приймати людей по каучсерфінгу. Оскільки я почала два роки тому вивчати французьку, то мала нагоду з ними поспілкуватися. 
Після Канн у мене була запланована поїздка до Туреччини. Я їхала з подругою, яка до того не мала досвіду життя по каучсерфінгу, тому справді дуже хвилювалася. Але їй сподобалося, і всю подорож ми жили у різних хостів. У березні в Туреччині було легко знайти хостів, тому що, по-перше, туристів майже не було, по-друге, там практично немає росіян, а по-третє, відбувалися теракти... Було лячно, бо тиждень перед подорожжю в Анкарі стався теракт, але ми таки полетіли. 

У гостях в дідуся, який покликав нас на вулиці, і виявився 
старшим бізнесменом і дядьком курдів, які дали нам прихисток 

В Ізмірі жили у турка Емре, який розвіяв стереотипи про традиційну Туреччину. Варто зазначити, що молоді люди там проєвропейські. Цей хлопець-хост виявився фанатом України, зокрема Львова: у нього в кімнаті висів український прапор, а на сумці був тризуб. Він відвідував Львів і навіть зняв аматорський документальний фільм. Загалом хлопець нам радив, куди поїхати і що побачити у Туреччині. Цікаво, що він мав на плечі татуювання – знак атеїзму, хоча його родичі мусульмани, тому ми перед входом у помешкання обов’язково знімали взуття. На людях турки намагаються бути консервативними, хочуть показати, що дотримуються усіх традицій, але перед іноземцями  навпаки прагнуть продемонструвати свою відкритість та сучасність. 
– Іро, а чи у Туреччині вам доводилося спілкуватися з курдами?
– У містечку Сельчук ми не могли знайти хоста. Але до нас підійшов продавець, який безкоштовно надав квартиру в центрі міста. Він був курдом, який мав чималий бізнес у місті. Під час вечері вдалося дізнатися про їхні політичні уподобання: кого Туреччина вважає ворогом, того курди сприймають за союзників. 
Після Сельчуку ми опинилися в Аваносі. Жили у хоста, який був туристичним гідом, хоча насправді у Кападокії ледь не кожен є гідом. Хлопець жив із батьками, але з друзями орендував квартиру, щоб “розслабитися”. Його друзі-турки дуже “просунуті”, традиційна Туреччина зникає у подібних компаніях. Вони собі спокійно курять, п’ють пиво і не тільки... Турки намагаються постійно показати іноземцям, що вони європейські. Навіть в Ізмірі поліцейський розповідав про їхню європейськість та бажання бути в Євросоюзі.
– У яких країнах після Туреччини ви побували як каучсерфер?
– Потім була Німеччина (м. Бонн), де під час стажування знайшла на одну ніч каучсерферів з Москви. Дівчата жили у квартирі, яку їм надала організація. У них не було жодних пересторог, що я з України. 
Далі – Іспанія. Два тижні ми (я і дві подруги) жили по каучсерфінгу. Наперед ми знайшли хоста у Валенсії. Це, мабуть, був найкращий хост за увесь мій досвід. По-перше, він був “справжній іспанець”, який розумівся в якісній іспанській музиці, по-друге, завжди мав для нас час, незважаючи на свою роботу. Він прагнув передати нам автентичний дух Іспанії. Потім хлопець повіз нас у м. Денію, де живуть його батьки, які приготували нам справжній іспанський обід. 
Наступний хост був менш активний, але ми з ним пішли у похід на найвищу гору Монтго. Натомість у місті Хавея на нас чекала найкраща локація, яку я коли-небудь бачила. Хлопець жив на набережній з великою терасою і панорамними вікнами. Тобто, ми мали можливість безкоштовно мешкати у такій шикарній квартирі. Тож упродовж трьох днів мали море за вікном і дуже гостинного хоста. 
У Бланесі був хост, який багато працював. Коли ти багато подорожуєш, то до чужих людей приїжджаєш як до себе додому. Хост просто дає ключі і ти собі живеш. Загалом в Іспанії після Валенсії ми змінили шість хостів.
Добре, коли люди, в яких ти зупиняєшся, мають час – тоді вони можуть показати тобі щось. Є хости, які зовсім не переймаються гостями – навіть не знаю, чому тоді взагалі приймають іноземців. Та зазвичай каучсерфери переймаються, щоб їхнім гостям все сподобалося, і людина поїхала з гарними враженнями. Іноді зустрічаються дуже добрі люди – настільки добрі, що навіть дивуєшся, чому вони виділяють свій час на фактично незнайомих їм людей.  

“Намагаюсь гостям віддати ту гостинність, що дали мені”

– А який у вас досвід бути хостом?
– Загалом вдалося прийняти чотирьох людей. Найперше француза і дівчину з Барселони. А цьогоріч у травні приймала китайця з Тайваню. Він був малослівний, але приготував для моєї сім’ї справжню китайську вечерю, навіть деякі інгредієнти привіз із Китаю. Останньою гостювала полячка. Прийняла її відразу після мандрівки по Іспанії. Запрошуючи людей, намагаєшся віддати їм ту гостинність і доброту, яку у свій час дали тобі інші хости. 
За два дні було 20 запитів від іноземців, які планують побачити Львів. Але, звісно, доводиться вибирати. Дівчина з Польщі є фотожурналістом, відвідала більше 40 країн, наші інтереси співпадають, тому я запросила її. Ще однією причиною стала її подорож до Ірану, оскільки там вона прожила два місяці, тому було цікаво почути досвід, як жінка може сама прожити у Східній країні. До речі, з її слів, це одна з найбезпечніших країн у світі. Вона тепер ніби “промоутер” Ірану – всіх заохочує відвідати цю країну. Навіть пообіцяла поділитися контактами друзів, якщо раптом наважуся помандрувати туди. Також, як виявилося, вона плавала з моряками навколо Африки, до того ж має звання і може керувати штурвалом. Вона два дні розповідала історії ніби з книжки Гемінгвея. Знаєте, коли зустрічаєш подібних людей, то починаєш по-іншому дивитися на буденні речі. 
– Іро, а що цікавить туристів в Україні? Чим, зокрема, приваблює Львів?
– Усі мають різні зацікавлення. Француз, коли приїжджав, то очікував побачити “совєтську” Україну, тому був трохи розчарований. Він думав, що тут буде все радянське. У селі фотографував старий трактор і бабусь у хустинах, які йшли до церкви. Багатьох людей вже тяжко здивувати, тому вони просто їдуть подивитися на Львів і відчути його атмо­сферу або ж знайомитися з тутешніми людьми. 
А от якщо за кордоном сказати, що ти зі Львова, то не кожен знає, де це. Деякі іноземці не очікують, що Львів – це європейське місто, але зі своєю родзинкою. У той час, коли у Кракові все вже давно відреставроване, то наші старі вулички зберігають старовину, яка і приваблює туристів. Іноземцям подобається Львів, бо це мікс радянського з європейським. Недаремно турок сказав, що Львів очолює “топ” його улюблених міст. Він сказав, що Прага – це як дівчина, яку бачиш на картинці, але не можеш її порухати, а Львів можеш відчувати.
Зазвичай іноземцям показую місто і наші львівські кав’ярні, шукаю місця, де можна спробувати українську кухню. Також знайомлю їх з українським селом, оскільки нечасто туристи мають змогу його побачити. 
– Як вважаєте, каучсерфінг руйнує міжнаціональні стереотипи?
– І так, і ні. Китаєць думав, що Львів – якесь захалустя, поки не потрапив у наше місто. Він був здивований, що це вже Європа. Турки останні два роки постійно запитують про війну і цікавляться подіями, які відбуваються в Україні. Часто іноземці не мають уявлення, що війна у нас має конкретну локацію, і не ведеться на всій території. У Німеччині навіть запитували, чи у нас можна вільно купувати продукти та інші необхідні речі. В Іспанії мало розпитували про Україну, взагалі іспанці віддалені, особливо ті, які живуть на березі моря. Вони намагаються не перейматися проблемами, особливо чужими. Іспанці абстраговані від проблем з корупцією і зовсім відсторонені від теми безробіття, їх не хвилює політичне життя. До того ж, у іспанців катастрофа з медіа: вони не отримують достовірних новин, а деякі люди навіть не знають про те, що війна в Україні ще триває. Натомість, коли турки дізнаються, що хтось з України, то запрошують на чай. Вони запитують про політичну, соціальну ситуації і, звісно, їх хвилює війна на сході. 
До речі, в Іспанії чоловіки займаються йогою. Взагалі хости-жінки там трапляють рідко і вони майже не відповідають на запити. А ще там жіноча частина населення мало подорожує. 

Про знання мови та каучсерфнг в Україні

– Скажіть, будь ласка, наскільки важливим є знання іноземної мови для можливості подорожувати?
– На платформі каучсерфінгу більшість учасників пише англійською, навіть якщо добре не знають мови. У всіх різні рівні знання мови, у декого це може бути елементарний запас слів. Але хіба це може завадити, якщо людина хоче пізнавати інші культури, відкривати для себе світ, приймати людей? Хост у Жироні не мав високого рівня володіння англійською мовою, але це не заважало нам чудово порозумітися. Мабуть, у такому випадку є надвербальна мова. Курди у Туреччині теж не знали англійської, але ми якось спілкувалися. Мова – це не ключова умова, адже найголовніше – це бажання пізнавати світ. 
– Наскільки в Україні розвинута платформа каучсерфінгу?
– Насправді останнім часом вже більше користувачів. Навіть часто приходять запити з Києва, Харкова. Але, на жаль, українці не вміють писати запити. Наприклад, “Мені потрібна вписка на ніч” – такий запит точно не інтригує. Має бути зацікавлення не тільки знайти місце на ніч, а бажання довідатися щось нове. До того ж, каучсерфінг – це жива спільнота, оскільки можна бачитися з іншими каучсерферами у вільний від подорожей час.
– Іро, а що б ви порадили людям, які планують відкривати для себе світ через каучсерфінг?
– Не боятися і не вдаватися у роздуми, наскільки це безпечно. Завжди дивлюся на відгуки про людей, тому і не було поганих випадків. Не треба надто багато готуватися, чекати нового ремонту, кращих умов, бо тоді можна і не наважитися прийняти якусь людину або самому податися у мандрівку. Це  обмін досвідом і культурою, а не хостел-сервіс. Людям раджу бути більш відкритими, тому що часто запитують, який сенс когось у себе приймати, а насправді це якраз найбільше збагачує світогляд. Може здатися, що якась людина просто шукає собі нічліг, а насправді у неї за плечима стільки історій, що під час її розповідей ти сам подорожуєш вдома. 
Розмовляла 
Ірина Малюк
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
6.5438 / 1.69MB / SQL:{query_count}