Активна львів’янка гостинно відчиняє двері власного дому перед іноземцями і сама неодноразово під час подорожей переступає поріг чужих осель задля нових знайомств, задля того, щоб відкрити світ для себе і показати себе світові. І по тендітній дівчині у гарній сукні та з маленькою жіночою сумочкою одразу й не скажеш, що ще декілька днів тому вона була активною мандрівницею з наплічником. Допомагає Ірині подорожувати власне платформа каучсерфінг.

“Каучсерфінг” – одна з найбільших всесвітніх мереж гостинності. Учасники безкоштовно діляться один з одним місцем для ночівлі під час подорожей, організовують спільні мандрівки та розвивають культурний взаємообмін. Дослівно з англійської назва платформи couch surfing перекладається як “мандрівка диванами”. 

– Зареєструвалася на сайті каучсерфінгу в 2012 році. Саме тоді першим моїм гостем був француз із міста Лілль. Хлопець написав гарний запит, тому прийняла його на один день. Нам вдалося прогулятися Львовом, а ще показала французові моє рідне село, зокрема його зацікавила тамтешня ферма. Наступною була дівчина з Барселони. А після цього вже я почала їздити. Вперше по каучсерфінгу вдалося відвідати Швецію. Коли починаєш їздити або приймати у себе мандрівників по каучсерфінгу, то маєш можливість познайомитись з різними людьми. Мені подобається ця ідея: ти не знаєш, кого зустрінеш, тому що до того бачиш тільки профайл людини – можеш почитати загально про її інтереси. А виявляється, що така нова людина відкриває тобі нові світи. 

– Каучсерфінг – це обмін досвідом і емоціями. Насправді мені важливо зустрічати цікавих людей, тому не надсилаю запити будь-кому. Насамперед дізнаюся про інтереси з профілю людини, а також про досвід мандрівок різними країнами. Якщо їхати з метою, щоб зекономити гроші, то виходить тобі не цікава сама людина, а приваблює лише нічліг. Утім, тут не суть у грошах, а у тому, яких людей можеш зустріти. Саме люди формують враження про країну і місце, яке вдалося відвідати. У більшості випадків країна асоціюється з тамтешніми людьми чи з ситуаціями, в які я потрапляла з каучсерферами. Коли їдеш як турист, у хостел чи готель, тоді відкривається місто, яке можна побачити на картинці, фотографії або на відео в інтернеті. Але коли зустрічаєш місцевих людей, тоді з’являються особисті стосунки безпосередньо з містом. Каучсерфінг – це платформа, яка об’єднує мандрівників з усього світу, і яка повнісю відкриває кордони. Головна ідея – це знайомство з культурою певної країни через людей. Це однозначно краща ідея, аніж економія коштів.

– Першим досвідом стали три дні в Швеції. Коли приїжджаєш до когось у гості, то людина не просто приймає тебе на ночівлю, вона має провести з тобою час. Це може бути спільна вечеря чи сніданок. Така людина має допомогти краще пізнати місто, зорієнтуватися у ньому, дізнатися щось нове, про що не пишуть у туристичних путівниках. Господиня Естель, окрім мене тоді ще паралельно приймала дівчину з Норвегії, яка приїхала на кінофестиваль. Це було пізнавально, тому що ти не йдеш просто жити у хостел у центрі міста, а дізнаєшся, як живуть місцеві люди. Наша хост (людина, що приймає) працювала, але вільний час проводила з нами – розповідала про свій дворічний досвід життя в Африці, а також про те, як вилікувалася від малярії. 

Торік мала перший успішний досвід як “серфер” в Україні, проживаючи у центрі Одеси. А цьогоріч відвідала Францію – це було відрядження у Канни. У принципі, мала можливість жити в готелі, але вирішила погостювати у когось по каучсерфінгу – так цікавіше. У Каннах вдалося знайти каучсерферів – літню пару. Подружжя мене зустріло ввечері на вокзалі, машиною забрали до свого дому, приготували вечерю і виділили кімнату. Щодня вони дивували мене справжніми французькими сніданками. Це були старші люди, втім,  вік не заважав їм відносно активно приймати людей по каучсерфінгу. Оскільки я почала два роки тому вивчати французьку, то мала нагоду з ними поспілкуватися. 

Після Канн у мене була запланована поїздка до Туреччини. Я їхала з подругою, яка до того не мала досвіду життя по каучсерфінгу, тому справді дуже хвилювалася. Але їй сподобалося, і всю подорож ми жили у різних хостів. У березні в Туреччині було легко знайти хостів, тому що, по-перше, туристів майже не було, по-друге, там практично немає росіян, а по-третє, відбувалися теракти... Було лячно, бо тиждень перед подорожжю в Анкарі стався теракт, але ми таки полетіли. 

У гостях в дідуся, який покликав нас на вулиці, і виявився 
старшим бізнесменом і дядьком курдів, які дали нам прихисток 

В Ізмірі жили у турка Емре, який розвіяв стереотипи про традиційну Туреччину. Варто зазначити, що молоді люди там проєвропейські. Цей хлопець-хост виявився фанатом України, зокрема Львова: у нього в кімнаті висів український прапор, а на сумці був тризуб. Він відвідував Львів і навіть зняв аматорський документальний фільм. Загалом хлопець нам радив, куди поїхати і що побачити у Туреччині. Цікаво, що він мав на плечі татуювання – знак атеїзму, хоча його родичі мусульмани, тому ми перед входом у помешкання обов’язково знімали взуття. На людях турки намагаються бути консервативними, хочуть показати, що дотримуються усіх традицій, але перед іноземцями  навпаки прагнуть продемонструвати свою відкритість та сучасність. 

– У містечку Сельчук ми не могли знайти хоста. Але до нас підійшов продавець, який безкоштовно надав квартиру в центрі міста. Він був курдом, який мав чималий бізнес у місті. Під час вечері вдалося дізнатися про їхні політичні уподобання: кого Туреччина вважає ворогом, того курди сприймають за союзників. 

Після Сельчуку ми опинилися в Аваносі. Жили у хоста, який був туристичним гідом, хоча насправді у Кападокії ледь не кожен є гідом. Хлопець жив із батьками, але з друзями орендував квартиру, щоб “розслабитися”. Його друзі-турки дуже “просунуті”, традиційна Туреччина зникає у подібних компаніях. Вони собі спокійно курять, п’ють пиво і не тільки... Турки намагаються постійно показати іноземцям, що вони європейські. Навіть в Ізмірі поліцейський розповідав про їхню європейськість та бажання бути в Євросоюзі.

– Потім була Німеччина (м. Бонн), де під час стажування знайшла на одну ніч каучсерферів з Москви. Дівчата жили у квартирі, яку їм надала організація. У них не було жодних пересторог, що я з України. 

Далі – Іспанія. Два тижні ми (я і дві подруги) жили по каучсерфінгу. Наперед ми знайшли хоста у Валенсії. Це, мабуть, був найкращий хост за увесь мій досвід. По-перше, він був “справжній іспанець”, який розумівся в якісній іспанській музиці, по-друге, завжди мав для нас час, незважаючи на свою роботу. Він прагнув передати нам автентичний дух Іспанії. Потім хлопець повіз нас у м. Денію, де живуть його батьки, які приготували нам справжній іспанський обід. 

Наступний хост був менш активний, але ми з ним пішли у похід на найвищу гору Монтго. Натомість у місті Хавея на нас чекала найкраща локація, яку я коли-небудь бачила. Хлопець жив на набережній з великою терасою і панорамними вікнами. Тобто, ми мали можливість безкоштовно мешкати у такій шикарній квартирі. Тож упродовж трьох днів мали море за вікном і дуже гостинного хоста. 

У Бланесі був хост, який багато працював. Коли ти багато подорожуєш, то до чужих людей приїжджаєш як до себе додому. Хост просто дає ключі і ти собі живеш. Загалом в Іспанії після Валенсії ми змінили шість хостів.