В окупованій німцями Польщі нацисти жорстоко, як у жодній іншій країні, аж до розстрілу, карали місцеве населення за будь-яку допомогу євреям. Тим більше варто знати, що ізраїльським національним комплексом історї Голокосту (Шоа) “Яд Вашем” праведниками світу, що рятували євреїв, визнано 6195 поляків. Це більше, ніж у будь-якій з окупованих нацистами країн. Серед поляків, що рятували євреїв, були жінки, підлітки і навіть діти. З більш ніж шести тисяч польських праведників 700 поплатилися життям за допомогу євреям.

І саме тут варто пригадати величну постать УГКЦ минулого століття – блаженного священномученика Омеляна Ковча, довголітнього пароха Перемишлян (1922-1942), а відтак жертвенного пастиря співв’язнів львівської тюрми на Лонцького та концтабору Майданек. Під час німецької окупації Галичини, намагаючись врятувати євреїв від знищення, хрестив їх і видавав їм метрики про хрещення, незважаючи на заборону цього окупаційною владою. Загалом ним було видано більше 600 свідоцтв про хрещення. Омелян Ковч звернувся з листом до Гітлера, в якому засуджував масові вбивства євреїв і вимагав дозволу відвідувати їх у гетто. За ці дії 30 грудня 1942 року був заарештований гестапо й кинутий до львівської в’язниці на вул. Лонцького, а в серпні 1943 р. – до концтабору Майданек, де таємно продовжував свою священицьку діяльність. 

Жінка-очевидець розповідає, як він у церкві зі сльозами на очах возносив руки до Господа з молитвою, щоби Той не допустив ненависті між христяинами, між людьми взагалі. Духовний заповіт блаженного, що простежується і в його перемишлянських пропові­дях, і в ґрипсах із концтабору, звучить так: “За ворогів – моліться!” 

Отець Омелян Ковч до останнього залишався у Майданеку відданим і вір­ним душпастирем. В одному зі своїх листів, який вдалося передати дітям, він писав: “Я дякую Богові за Його доброту до мене. За винятком раю, це єдине місце, де я хочу бути. Тут ми всі рівні: поляки, євреї, українці, росіяни, латвійці та естонці. Я єдиний священик між ними. Навіть не можу собі уявити, як тут буде без мене. Тут я бачу Бога, який є один для всіх нас, без огляду на наші релігійні відмінності. Можливо наші церкви є різні, але той самий Великий і Всемогутній Бог править усіма нами. Коли я відправляю Святу літургію, вони всі моляться... Вони умирають по-різному, і я допомагаю їм перейти цей маленький місточок до вічності. Хіба це не благословення? Хіба це не найвеличніша корона, котру Бог міг положити на мою голову? Це справді так. Я дякую Богові тисячу разів на день за то, що послав мене сюди. Я більше Його ні про що не прошу. Не переживайте і не тратьте віри у те, що я роблю. Замість того, радійте мною. Моліться за тих, хто створив цей концентраційний табір і цю систему. Вони єдині, хто потребує наших молитов. Нехай Бог змилується над ними”.

Стараннями родини і Митрополита Шептицького отець Омелян Ковч мав змогу врятуватися: “Я розумію, що ви стараєтеся визволити мене. Але я вас прошу цього не робити. Вчора вони вбили 50 людей. Якщо мене тут не буде, то хто допоможе їм перейти через ці страждання. Вони підуть по шляху до Вічності з усіма їхніми гріхами і зневірою, котра приведе їх у пекло. А зараз вони ідуть на смерть з високо піднятими головами, залишивши позаду всі гріхи. І таким чином вони попадуть до вічного міста”.

Отець Омелян Ковч до останнього дня життя сповідав і причащав в’язнів концтабору, аж 1944 року важко захворів. Проблеми зі шлунком не вдалося приховати від табірної поліції. 25 березня “парох Майданека” помер, його тіло було спалено в крематорії.

На Мавзолеї написано: “Наша доля – пересторога вам”. Треба завжди пам’ятати це.