– Просто так книжку знищувати не можна. Завжди згадую Рея Бредбері, який чітко сказав, що проблема спалювання книжок призводить до деградації суспільства. І тому треба завжди дуже мудро підходити до книжки. Якщо це підручник з точних наук (фізика, математика), то ним може користуватися не одне покоління. Звичайно, програма змінюється, відповідно і самі підручники змінюються. Але я сама, як учитель математики, можу стверджувати, що порядок викладу матеріалу в підручниках, за якими я вчилася, був досконаліший, аніж у теперішніх. Якщо можна було б зберегти ті книжки, які були за моєї молодості, то це була б серйозна основа, принаймні роздатковий матеріал, щоби працювати з дітьми зараз. Маючи власний досвід, можу сказати таке: підручників з точних і природничих наук викидати і списувати не можна. У нас були такі випадки, що не було підручників, тоді ми брали зі свого книгосховища списані книжки і роздавали їх учителям. Таким чином, принаймні на уроках, учні мали з чим працювати, поки ми не отримали нових підручників. Якщо книжку планують здати на знищення, то тільки в тому випадку, коли вона вже просто фізично застаріла (пошарпані аркуші, відповідно не можна нічого прочитати). Звичайно, таку треба здавати на макулатуру, а за отримані кошти можна купити новий підручник чи роздатковий збірник. Наприклад, підручники з історії постійно змінюють свою суть, оскільки залежать від політичного замовлення. До них треба ставитися обережно, бо ми повинні вміти відділяти зерно від полови. Так само треба зважати на підручники з правознавства, тому що в їх основі має бути Конституція України. Правознавство в школі повинно давати учням знан­ня прав людей, дітей, тобто ті законодавчі акти, які не змінюються. А щодо української літератури, то навіть коли змінюється навчальна програма, все одно старі підручники можна частково використовувати, принаймні роздавати на уроці. Багато батьків нарікають, що діти носять важкі ранці, тож ми пропонуємо такий вихід: підручник, з яким дитина має працювати впродовж навчального року, тримати вдома, бо на уроці він не потрібен – учитель має свій примірник підручника, а також використовує потрібні розділи на певну тему зі старих книжок. Часто кажуть, що підручники треба завантажувати на електронну книжку чи на планшет. Це, з одного боку, непогана ідея, а з другого – виникає запитання: чи всі батьки можуть купити дитині якісний планшет? Щоб це був пристрій з кольоровим екраном, з відповідною підсвіткою, щоб діти не псували зір, щоб від роботи за таким планшетом не деформувався хребет. Крім того, існує таке поняття, як тактильне відчуття книги: коли пучками пальців відчуваєш аркуш, і це своєрідна пам’ять. Дитина дуже часто пам’ятає запах сторінки, якість паперу, і так зберігаються якісь враження, міркування, асоціації. Дитина сприймає книжку емоційно. Тому книжку однозначно не можна здавати на макулатуру просто так. Якщо вона видана 2010 року, треба скликати комісію, принаймні на рівні школи, яка проаналізувала б, що в цьому підручнику можна використати, а що вже непотрібне, чи варто цю книгу тримати у бібліотеці, чи може, її треба передати школі, якій вона потрібна. Якщо нашій школі не потрібен певний підручник, то я його обмінюю чи позичаю іншій для користування. Книга повинна ходити між людьми, так само підручник має бути між нами, щоб всі охочі могли його мати напохваті. Дуже часто наша школа практикує віддавати зайві підручники чи ті, які нам не підходять, у виправні колонії, бо там узагалі підручників немає. Також передаємо старі книги певним організаціям, будинкам для літніх людей. Підручник повинен жити до самого кінця – поки остання сторінка не відірветься.

– Підручники списують раз на п’ять років відповідно до закону. Спершу їх списують на “папері”, але якщо держава не забезпечила учнів підручниками на всі сто відсотків, їх не можна списувати, ми не маємо права їх викидати з бібліотеки. Якщо здаємо підручники на макулатуру, то отримуємо звідти квитанцію, яку прикріплюємо до накладної. Подаємо й довідку, що здали стільки-то кілограмів книг на певну суму. Наприклад, для учнів 4-их і 7-их класів ми отримали лише 50% підручників від потрібної кількості. Тож відповідно не можемо старі шкільні книжки здати на переробку, тому що нових ще немає. Так, вони списані як старі, оскільки минуло більш ніж п’ять років, але, на жаль, викинути їх ми ще не можемо. Існує також практика обміну підручників між школами, ведеться формуляр, які книжки, яку кількість і на скільки позичив той чи той навчальний заклад. У якійсь школі в певний рік менше дітей і більше книг, а в якійсь навпаки. Тому виручаємо одні одних. Деколи школа отримує підручники, але діти за ними не вчаться. Їх хтось надрукував, а ними не користуються, бо в програмі немає матеріалу, який вміщений у цих підручниках. Тоді вони йдуть на переробку. Інколи в старих шкільних книжках є матеріал, який може слугувати додатковим і для вчителя, і для учня, тож практикуємо залишати по десять їх примірників. Тут усе залежить від вмісту книгосховища. Але певні книжки все-таки потрапляють на переробку. Бували й акції під назвою “Подаруй книжку”, коли ми надсилали зайві підручники у різні села чи навіть за кордон. Для 10-го класу ми ще не отримували нових підручників. Тому ті, які є, не мали б здавати на макулатуру! Загалом учні ще вчаться за програмою, якою передбачене використання підручників 2010-го року випуску, і наші школярі мають підручник з української літератури О.М. Авраменка та В.І. Пахаренка. Цими книжками ще активно користуються, тому їм точно не місце серед макулатури.