– Мої діти є такі самі, як інші діти, тож не можу сказати, що вони проводять y ґаджетах забагато часу, проте “передекранний час”, як я це називаю, все-таки є. Звісно, що це відбувається тоді, коли, наприклад, нема чим їх зайняти. Навіть пацієнти говорять: “Oй, ви знаєте, у мене дитина так багато сидить у комп’ютері”. То я відповідаю, що це не є проблема дитини, а це ваша проблема. По-перше, саме батьки купили цей ґаджет дитині, а по-друге, скоріш за все, цей ґаджет використовують як абсолютно надійну няню. Поки дитина з ґаджетом, то вона нікуди не піде, не зможе нічого не зробити. Але коли дитині говорити, щоб вона віддала ґаджет, то натомість вона має щось робити, вона не може просто сидіти, але вже без мобільного пристрою у руках. Після подібних розмов батьки зізнаються, що не мають часу займатися дитиною… Я абсолютно жива людина, маю по вечорах якусь роботу, тому дитина може годину сидіти і бавитися, але я максимально з цим борюся, принаймні, наскільки можу. Насамперед намагаюся боротися сама з собою, тобто знаходити на своїх дітей час, активно його проводити. Діти мають у цей час думати про своїх маму чи тата, але не про ґаджети. Вважаю також, що Пласт – це альтернатива пасивному відпочинку. Я у Пласті була багато років тому, але зараз моя дитина має 4-річний досвід активного пластування. Цього року вже були два табори, про які можна сказати “ґаджет free”. Один табір був мандрівний упродовж 12 днів, тому елементарно підзаряджати щось не було можливості. Вони йдуть у табір, мають телефон, але вимикають його і лише раз у два дні ввечері на п’ять хвилин можуть перетелефонувати мамі. Попередній табір також мав лімітований час, відповідно не було можливості сидіти перед екраном. Діти там вчаться жити з природою, абсолютно все робити своїми руками, не використовуючи для цього якихось допоміжних речей. І, знаєте, це просто прекрасно! Це дуже гарний і активний відпочинок, тим більше, він вчить дітей багатьох корисних речей: виживанню, взаємодопомозі, терпимості. Тим паче, що це також патріотичне виховання, але головне, що все без ґаджетів, оскільки дитина живе з природою, спить на природі, бачить, як виглядають справжні зірки, а не спостерігає за цим на моніторі. Насправді не можу сказати, що ґаджети вбивають дитинство. Сучасний світ не може без них: це додаткова інформація, це портативний комп’ютер, швидке вирішення проблем. Але все у житті має бути дозованим. Я не кажу, що ґаджети непотрібні, але ми, батьки, відповідальні за те, скільки часу наші діти засиджують з ними в руках. Ми повинні збагнути, що якщо ми хочемо, щоб дитина користувалася ґаджетом, то ми повинні лімітувати цей час і розуміти, що ця забавка не замінить живе спілкування. Якщо дитина з ґаджетом, то це не означає, що вона якось проводить свій час, – вона його просто вбиває. Прийшли з прогулянки, повчилися, почитали, побавилися, тут дитина взяла і годину побавилася ґаджетом, то тоді це теж є частиною режиму цілого дня. Не можна забороняти чи дозволяти, бо взагалі не люблю впадання у крайнощі. Діти сьогодні читають менше, але можна сказати, що та сама електронна книжка, якщо дитина дуже любить ґаджет, має перспективу. Втім наголошую, батьки мають усі ці процеси контролювати. Дуже великий приклад мають для дітей подавати власне батьки. Якщо дитина бачить, що мама чи тато постійно сидить у телефоні, у Facebook, ніколи не читає книжки, то не буде мати уявлення, що може бути якось інакше. Якщо всі усім користуються, але ще й читають, бігають по парку, то дитина буде також переймати цей досвід для себе. У мене була дуже активна школа. Ми в’язали гачком найрізноманітніші іграшки. У певний час у мене були в’язані крокодили, ведмеді. Колективно бавилися у лото (дерев’яні бочечки). Коли я була дитиною, то і в хорі співала, була у Клубі інтернаціональної дружби, батьки постійно віддавали мене у табори. Думаю, що моя дитина проводить літо не менш цікавіше і корисніше, аніж я свого часу. Ґаджети мають бути, але з розумом, як і все решта.

– Діти зараз ну дуже пасивні! Ніхто не рветься навіть на вулицю пограти у футбол чи просто побродити із друзями. У часи мого дитинства все було з точністю до навпаки. Ми завжди мали чим зайнятись надворі, а влітку батьки нас відправляли у дитячі табори. Одні з таких були у Брюховичах. Відпочинок у цих таборах частково оплачувала профспілка, тому батьки могли собі це дозволити. Тепер же не всім по кишені відправити дитину на відпочинок у дитячий табір, тому дітвора і проводить канікули у місті. Добре, якщо хтось може у село дітей завезти. Втім і у селах зараз інтернет є, тому маленькі хитруни знайдуть і там, чим зайнятись. Однозначно раджу батькам змушувати дітей більше рухатись! Змушуйте, зокрема, на своєму прикладі – грайте з ними у футбол, баскетбол, ходіть у гори чи катайтесь на велосипеді. Лише тоді вони виростуть фізично здоровими!