або Чому нашій кореспондентці провидиця не зняла "вінця безшлюбності"?

Відвідування чаклунок і знахарів досі якось не входило у мої плани. Завжди думалося, що своїм проблемам вдасться дати раду самотужки. Однак усе в житті колись доводиться робити вперше. Одного разу, коли я гортала газету, мій погляд упав на оголошення ворожки. "Професійно і дорого", - так починався текст. Утім, нижче перелічувалися коротенькі історії життєвих шляхів тих, кому провидиця допомогла, а у самому кінці реклами (бо це ж усе-таки реклама) зазначалось, що сеанс коштує 50 гривень. Чому б із цікавості не піти, та й раптом вирішити якийсь свій негаразд? Вінець безшлюбності - так, здається, трактується у магів життєва ситуація (аура, енергетичне поле), в якій перебуваю я. Сказано - зроблено.

Стукайте,
і вам відчинять

Отож, приймає ворожка, як зазначено в оголошенні, у Льво­ві, у приміщенні Будинку офіцерів Західного оперативного командування. Знайома бага­тьом львів'янам адреса в центрі міста. Крім первинного призначення, у цій будівлі зараз розташований також і популярний "Кінопалац".

- Ворожка приймає на третьому поверсі, - пояснив мені вахтер на першому.

Піднімаюсь скрипучими східцями повз великі дзеркала і плакати на стінах із запрошеннями молодих людей вступати до Збройних сил загалом і у миротворчі загони як особливі підрозділи армії, зокрема. Будинок офіцерів як-не-як. Встигаю трішки захекатись і налаштуватись на специфічну аудієнцію. Ось і потрібні мені двері із відповідною табличкою.

Але, на жаль, у перший день побачити і почути ворожку мені не судилося. Помічник провидиці, пан Володимир, без­апеляційно зазначив, що сьогодні, мовляв, релігійне свято, тож у такі дні не годиться ходити на ворожіння. Зауваження про те, а чому ж тоді в рекламі і про цей день вказано як про приймальний, залишилося без відповіді. Що ж, вирішила, нічого не вдієш, доведеться відкласти заплановане на завтра.

"Завтра" настало, але мені знову не пощастило. Прочитавши попередньо, що ворожка приймає з 10 до 14 години, я прийшла о 12-й. Однак мене і тепер зустріли безнадійно зачинені двері і... записка на аркуші зі шкільного зошита: "Перерва до 13.00". І що тут скажеш. Нещастя відвідувачів зачекають, класика: обід за розкладом й у ворожбитів. Прогулянка-екскурсія Вернісажем, який поряд, дозволила в очікуванні згаяти трохи часу. І рівно о 13.00 я вже стояла на "місці події", чи то пак, омріяної зустрічі. Місце зустрічі, як відомо, змінити не можна. А от із часом, схоже, не складається.

- Чи буде ваша ворожка ни­ні ще приймати? - запитала я вахтера внизу, спеціально наголосивши на слові "ваша". Чоловік флегматично глянув на наручний годинник і, знизавши плечима, промовив, що, вочевидь, уже ні. "Краще приходити зі самого ранку і займати чергу", - порадив на прощання.

Кого що болить - те й торкає кожну мить

Ранок того "історичного" дня засмутив похмурою мжичкою. Але радість не забарилася. Ворожка нарешті була у себе в кабінеті (чи як це у них називається). На зустріч із чаклункою чекало ще 12 таких, як я. Зацікавлені у ворожінні належали до різних соціальних і вікових груп. Тут були чепурні бабусі-городянки, кілька жінок із сільської місцевості (ці та інші дефініції - виключно з вражень), один літній чоловік, дівчина і хлопець. З якими проблемами вони прийшли сюди і за якою розрадою?..

Серед трохи нервового шепотіння-шурхотіння минув перший адаптаційний період. За якийсь час нам перед очима з'явився уже згаданий помічник чаклунки, пан Володимир. І "дива" розпочалися.

"Перший прийом - консультаційний, провидиця вивчає біоенергетику вашої життєвої долі, причини виникнення негараздів... Вона нікого не оцінює і не засуджує... Комусь у контакті з нею потрібні будуть 10 днів, комусь - 120. Це досить довгий і послідовий шлях. Сконцентруйтесь на своїй проблемі...Те, що відбувається за цими дверима, потрібне насамперед вам... Тільки ви можете дати дозвіл ворожці на втручання у ваше особисте..." - введення "у тему" тривало з півгодини.

Крім головних тез, помічник наголосив також, що ворожка "не лікує фізичних хвороб" (бо вона не цілителька і не знахарка), "не шукає і не знаходить вкрадених автомобілів і цінних речей" (вочевидь, з такими проханнями до неї вже звертались бідолахи) і "не працює з тими, хто стоїть на обліку в психдиспансері" (бо вона не лікар, тож документів й уповноважень на це не має).

- А депресії позбавляє? - голос одного зі страждальців, який першим перебив монолог, був трохи тремтячим.

- Це - індивідуально, треба дивитися.

- А алкогольної залежності? - набралась сміливості інша тітонька.

- Теж індивідуально. Все залежить від причини. Але наголошу: якщо провидиця береться за порятунок людини, то вже дає гарантію.

- Письмову? - це вже і я запитую.

- Ні, печатки ми не ставимо. Гарантійного талона не видаємо. Це ваша справа: вірити чи ні.

Віра, надія, любов

Що ж, маємо те, що маємо. Тепер час придбати квитки (оті за 50 гривень) і, зручно вмостившись (невідомо ж, скільки кожному клієнту буде відведено), чекати свого часу. Коли черга дійшла до мене, як не дивно, але без хвилювання не обійшлося. Почалося щось схоже на мандраж або призабуте, але з усією силою зараз від­творене відчуття перед університетськими іспитами. Дихання пришвидшилося. Серце закалатало сильніше. За його стукотом запропоноване "увій­діть" прозвучало, як у тумані. Однак, як тільки я переступила поріг кімнатки і побачила довгоочікувану ворожку, всі страхи розвіялися.

Молода жінка, вродлива, з меланхолійним виразом очей і по-діловому складеними долонями на столі, жестом запропонувала мені сісти. Розмаїті геометричні фігурки зі заліза і скла, амулети і "знаки" створювали антураж не то театру, не то хімічної лабораторії. Але напівтемрява, що тут панувала, - як би це точніше висловитись - відгонила швидше цивілізацією, коротше кажучи, не мала ореолу таємничості. Що, зізнаюсь, трохи розчарувало.

- З чим ви прийшли?

- У мене вінець безшлюбності, - я була лаконічною і обізнаною в термінах.

- Звідки ви знаєте? Хто вам про це сказав? Чи самі собі визначили діагноз? Давайте краще я подивлюсь, що там у вас...

Після цього ворожка попросила показати їй обидві мої долоні, повернуті "лініями життя" доверху. Потому потасувала карти й веліла лівою рукою збити колоду. Поки вона розкладала картами зрозумілий тільки їй візерунок (долі, напевне), я зовсім заспокоїлась. І справді, надалі мене чекала звичайна психотерапія, інакше і не назвеш, начеб задушевна й довірлива розмова, а на "десерт" - банально-оригінальні трактування розкладених зображень (серед  іншого тут були квіти, дерева, сонце, перстень, собака (друг), лис (ворог).

Найприємніше було чути, що так звана карта особистого у мене "чиста", тобто прокльонів, пороблень і порчі нема. Вінця безшлюбності, отже, теж. За визначенням. Значить, пояснила ворожка, і "знімати" вінець не потрібно.

Решта карт у певній послідовності, що відповідали за дім і родину, свідчили, що йдеться про "спокутування чогось за попередні покоління". Карти, які лягли на "перспективу", сказали, що "нема неможливостей". І ще одне: "щастя я можу знайти у дорозі".

- Віск виливати і яйце катуляти не потрібно, - зробила висновок чаклунка і зрезюмувала стосовно мого "сьогодення і найближчого майбутнього". Отож-бо, нещодавно у мене був "енергетичний занепад, але стан не назвеш критичним". Належу я до жінок "західного типу" (це теж, вочевидь, видно було з комбінації карт), які не виходять заміж рано. Я не відпускаю минуле. Душевний спокій і рівновагу маю відновити "власними ресурсами", але не зайвим буде "подумати про психологічні консультації". І головне: багато чого у моєму житті налагодиться "на весну".

Закінчився сеанс приблизно хвилин через п'ятнадцять... Я вийшла задоволеною. Тепер у мене є досвід відвідування ворожки. Звісно, люди, які стверджують, що усі ці ворожки-провидиці - обдурювання людей, вочевидь, розуміють, що мають на увазі. Це їхня думка, підкріплена чи не підкріплена доказами. Люди, які переконані, що їм чаклунки допомогли, теж мають своє право так говорити.

Про себе ж скажу: те, що, можливо, варто сходити на прийом до психотерапевта, мені як сучасній людині, що вважає це нормальним і неганебним, приходило на гадку і раніше. А у те, що, навесні все буде добре, я повірила. Бо прос­то хочу в це вірити. 

P. S. А ось і весна...