Закінчення.
Початок - в №25 (763),
за 7 березня 2009  "Пошти"

Стіна

"Мур залишився у нас в голові", - говорять самі берлінці, виразно при цьому жестикулюючи. І ті, що зі Західного дотепер ніколи не вибираються у Східний випити кави. І діти Східного ходять у "східні" школи і рідко коли мають друзів "по той бік стіни". А от приїжджому спершу дуже важко розрізнити, яким саме Берліном він оце проходить. Аж доки раптово не перечепиться поглядом за напис "Вы выезжаете из американского сектора", здубльованого ще трьома мовами - англійською, французькою, німецькою. Згори, обличчям на цілий білборд, тебе суворо обсервує російський/американський солдат (залежно, з якого боку "сектора" ти саме "в'їжджаєш"). Це - Chekpoint Charlie.

Колишній перепускний пункт тепер, звичайно, лише добре відреставрована атракція для туристів. Поряд - тонка металева стяжка, яка умовно позначає слід від стіни, і музей. Від самого муру, котрий, до речі, за масштабами не перевершує порядної огорожі  на городі в нового українця, залишилися лише невеликі шматки, обтягнені тепер металевою сіткою - щоб не розібрали на сувеніри.

Виставка на Chekpoint Char­lie розташована в кількох вузеньких кімнатках, де завжди тиснява відвідувачів, хоча тут не експонують скарбів Прусії, ані єгипетських папірусів. Переважно лише пожовклі світлини, листівки, часом якісь чудернацькі прилади... Це - іноді тра­гічна, іноді анекдотична історія Великої втечі. Втечі від абсурду, від привида, який довго гуляв Європою, породжений німецьким таки ж філософом. Тисячі випадків подолання Стіни - повітрям, водою і під водою, землею і під землею - це, по суті, лише одна історія:  історія свободи. Продовжена на другому поверсі експозицією, присвяченою боротьбі багатьох підкомуністичних народів: Польща і Румунія, Чехія, Росія... І раптом в окремій, особливо дбайливо оформленій кімнаті бачиш на фото знайомі обличчя: Стус, Горська, Чорновіл, Калинець. Ця історія також посіла належне місце біля Стіни. Як особливо цінний експонат, збережено тут бляшаний номерок, який довго був єдиною відзнакою Стусової могили...

Інтернаціонал

До речі, це не поодинокий "український слід", на який можна натрапити навіть за дуже обмежений час перебування в Берліні. Наприклад, у горішній частині Бісмарк-штрасе, вже дещо осторонь обидвох "центрів":  Західного і Східного, раптом впадає у вічі кирилиця з меморіальної дошки одного з вишуканих будинків югенд-стилю: виявляється, у ньому свого часу мешкав Олександр Довженко. А в колиш­ньому російському поселенні Алєксандровка, що в Потсдамі (від Берліна не більше як півгодини їзди електричкою) - вишитий рушничок з промовистим написом: "Козаки йдуть!".

Утім, розмаїттю шрифтів на берлінських написах вже мало хто дивується, як і воістину вавилонській багатомовності вулиць міста.

Berlin bei Nacht

Якщо ви вирішили використати берлінських 72 години повністю: тобто, не витрачаючи дорогоцінних "двічі по вісім" на сон, вам знадобиться не менше сил, ніж удень. У Берліні три (!) оперних театри, чим навряд чи може похвалитися інше європейське місто, п'ять чи шість драматичних труп і, звичайно ж, - кабаре, ревю, мюзикли, нічні клуби, дискотеки... Зрештою, можна просто їздити нічним Берліном вже згадуваним сотим автобусом, виходячи де заманеться: щоб помилуватися скляним куполом Рейхстагу в нічному освітленні чи модерною будівлею уряду бундесканцлера, котру берлінці вже встигли охрестити "пральною машиною" (за округлий віконний комплекс посередині). На найбільш пожвавлених трасах часто можна увечері побачити неприродно високих блондинок, вбраних, окрім лакованих чобіт на півметрових котурнах, лише в купальники і короткі хутряні курточки. Деколи це нагадує кадри із якогось відомого фільму. Зрештою, не слід забувати, що Берлін - це ще й одна із європейських кіностолиць.

Кіно і німці

Десять днів у лютому щороку ворохоблять не лише світ кінематографа, але й пересічних мешканців кількамільйонного мегаполіса. Проте на міжнародний кінофестиваль Берлінале самі берлінці очікують із радісним нетерпінням. Кількість прибулих їх зовсім не дратує, радше навпаки: вечорами місцеві мешканці охоче виходять "потусуватися" на Потсдамську площу, котра буквально за останні п'ять років змінилася до невпізнання. Величезне пустище, однаково немиле як "східнякам", так і їх західним сусідам, перетворилося на один із найцікавіших архітектурних ансамблів сучасності, з мережаними хмародерами зі скла і бетону, помпезним Палацом Берлінале, фешенебельними готелями й торговими центрами. Звідси, з кількаповерхового лабіринту нескінченного гамору, біганини і яскравої реклами знову розпочнеться й ваша подорож Берліном.