Закінчення.
Початок - у №25(763)

Окрім того, експерти не виявили слідів ані наркотиків, ані алкоголю (щоправда, вони виявили фіолетову рідину в шлунку покійника, проте не змогли ідентифікувати її). А один із авторів публікацій на Інтернет-порталі "Сторінки пам'яті Володимира Івасюка" (http://www.ivasyuk.org.ua) звернув увагу на ось яку деталь: "Під час одного журналістського дослідження колишній політв'язень, якому довелося бачити чимало повішених, зауважив, що всі вони висіли з витягнутим язиком. У трупа язик висунутим не був, як і не було виділень".

Автори публікації про Івасюка на електронних шпальтах Інтернет-порталу "Український формат" також звернули увагу на наступне "непорозуміння": "Експертно-медична комісія встановила, що причиною смерті В. М. Івасюка є самоповішання". Але в матеріалах кримінальної справи за фактом загибелі композитора так і не з'явився письмовий висновок вище згаданої комісії.

За словами заступника прокурора Шевченківського району міста Львова Я. Гнатіва, який вів слідство, висновок про самоповішання зроблений не комісією, а секретарем моргу, що виписав довідку про смерть. Незабаром з кабінету Гнатіва зник ремінь від плаща, на якому, за версією слідства, повісився Володимир".

А Юрій Кріль та Ярослав Труш з'ясували також: "У кишенях повішеного були знайдені три рублі й пачка "Космосу" із шістьма сигаретами. Сьому, як встановила експертиза, він викурив перед смертю. А от сірників і запальнички ані в кишенях, ані поблизу не виявлено".

Сам себе очорнив?

Погодьтеся, що після усіх цих "нестиковок" дуже важко повірити опублікованому 4 червня 1979 року у львівських газетах повідомленню головного прокурора області Бориса Антонечка про те, що Івасюк учинив самогубство, позаяк "був психічно хворий", бо "в останні роки він переживав депресію й творчу кризу". Мовляв, ще не набув душевної рівноваги після лікування у Львівській обласній психіатричній лікарні.

Однак, по-перше, на лікуванні від депресивної форми неврастенії Івасюк перебував у психіатрів 1977 року, а 1979-го до лікарів не звертався.

По-друге, у  "Сторінках пам'яті Володимира Івасюка" про цей момент біографії композитора сказано наступне: "Лікування у стаціонарі Івасюка було отим хитрим ходом (випробуваним уже не одним поколінням) заради поновлення в числі студентів консерваторії. Довідка з лікарні - найвагоміший доказ, тим паче у країні, де завжди любили повозитися з паперами. Хворобою можна було аргументувати численні пропуски, але оскільки Володя ні на що інше, крім утоми і безсоння, викликаних напруженою працею, не хворів, то й ви­рішив звернутися у психіатричну лікарню.

Згадаємо, Івасюк був професійним лікарем, тож "підіграти" міг. Недарма вже незабаром "стан хворого поліпшується: поступово нормалізується настрій, поліпшується сон, стає фізично сильнішим..." І ось очікуваний документ на руках: "У даний час стан тов. Івасюка В. М. хороший і він може приступити до занять в консерваторії". Але слідчі вперто відстоювали формулу "божевільний - самогубець".

"За ним постійно стежили"

Утім, поза їхньою увагою залишилися й інші "непорозуміння", згадані у "Сторінках пам'яті Володимира Івасюка": "Це й сутичка на вулиці, коли Івасюкові повідривали ґудзики на куртці (може, то було спеціально сплановане "знайомство"), це й люди, котрі розшукували Івасюка в коридорах консерваторії, яких працівники вишу бачили вперше, це й загадка смерті двох молодих закоханих, котрі начебто були свідками того, як "брали" Івасюка...

Про тих, хто розшукував композитора у консерваторії, згадувала й Марічка Галабурда-Чигрин - автор публікації "Вбивство композитора Володимира Івасюка" в журналі "Злочин" (Мельбурн, Австралія): "Друзі Володимира інформували світ, що Володимир, виходячи з хати, завжди повідомляв батьків та сестру, куди він іде. Він зауважив, що за ним постійно стежили органи КҐБ. Його почали викликати в міліцію".

Навіщо ж він знадобився чекіс­там? Відповідь Галабурди-Чигрин на це запитання така: "В час святкувань 325-ліття Переяславської угоди, т. зв. возз'єднання України з Росією, поліційні чинники закликають композитора до себе: підтоптують, хвалять, умовляють, грозять і дають завдання: написати твір, який би мав оспівувати "щастя України, яка навіки з'єдналася з Москвою". Івасюк не створив нічого для прославлення горезвісного "возз'єднання". Смерть Володимира Івасюка мала сповнити окреме завдання: КҐБ хотіло застрашити українську молодь, яка все більше відкрито почала виступати на захист українських національних прав. Однак КҐБ прорахувалося".

Висловився з цього приводу й історик Ігор Чорновол: "Багато хто й тепер вважає, що композитора замордував КДБ. Треба зауважити, що хоча Володимир не цікавився політикою зовсім, проте супроти КДБ він був не без "гріхів". Так 1966 р. Володимира відрахували з Чернівецького медичного інституту за те, що у своїй рідній Кіцмані разом із друзями він скинув із п'єдесталу пам'ятник Лєніну; хлопці вирішили спробувати "постояти на п'єдесталі", статуя зненацька не втрималася й упала додолу, за що Володимир із друзями відсидів 15 діб у міліції; 1967 р. він відновив навчання. За два місяці до смерті з ним (Івасюком - "Пошта") справді розмовляли кадебісти стосовно гонорарів, які Івасюк мав отримати за видання платівок своїх пісень у Канаді, вмовляючи його передати ці кошти у "Фонд миру" в обмін на дозвіл відвідати Америку. Проте Володимира Канада не цікавила, відтак він відмовився".