Ніби й робота подобається, ніби й перелік її переваг не скорочується, а все ж зранку не хочеться нікуди йти… Знайоме відчуття? Так починається емоційне вигорання! Якщо ігнорувати його симптоми, воно може спричинити серйозні проблеми як у кар’єрі, так і в особистісному розвитку. Вислів “згоріти на роботі” набув поширення в усьому світі. “Пошта” вирішила з’ясувати, що таке синдром емоційного вигорання, які його причини та як із цим жити далі.

Відомий австрійський психотерапевт Альфрід Ленгле стверджує, що емоційне вигорання (burn-out) – це симптом нашого часу. Для пояснення такого стану він вживає термін “симптом виснаження”, що призводить до паралічу сил, почуттів і супроводжується втратою радості та задоволеності життям. Доктор Ленгле спостерігав синдром вигорання (саме цей медичний термін включає комплекс переживань і симптомів, які ми називаємо “вигорання”) у представників не лише соціальних професій, для яких він був характерний і раніше, а загалом у професійному та особистому житті людей. 

Лікар хірургічного профілю Галина у своїй професії вже понад 20 років. У неї немає сталого розпорядку дня, її можуть викликати на роботу будь-коли, якщо в лікарні забракне хірурга. Вона спить, як пожежник, і завжди готова приступити до дій. Багаторічне недосипання зробило жінку жорсткою, що дуже часто заважає їй у особистому житті та стосунках з людьми. Свою професію вона  обожнює, але хронічна втома, яка накопичується, позначається на її здоров’ї – хронічний гастрит. Проте роботу змінювати не збирається…

Викладач коледжу Ольга у професії порівняно недовго – шість років. За цей час встигла зруйнувати сім’ю – чоловік пішов, бо не витримав того, що дружина постійно зайнята. На роботі також виснажується – колектив переважно жіночий, конфліктів вистачає та й зошитів для перевірки завжди удосталь. Роботу кидати також не планує, адже, як сама каже, більше нічого робити не вміє. Обсяг навантаження коригувати теж не вдається. Як бути далі, не знає…

Емоційне вигорання найчастіше спостерігається у медиків, педагогів, топ-менеджерів, волонтерів

Успішний маркетолог Тетяна за вісім років у професії здобула не лише досвід, а й “букет” хронічних недуг. Крім того, всі стосунки з хлопцями розірвала, бо вони не витримують скаженого ритму життя і праці проактивної та креативної Тетяни, якій доводиться погоджувати рекламні кампанії о дванадцятій ночі чи давати нові вказівки за допомоги есемесок. Вона втомилася, відпустка не допомогла – все одно робота не тішить…

А Ірина вже третій рік волонтерить. Думала, що війна не матиме продовження, розраховувала повернутися до праці, народити дитину. Проте зараз їй не до влаштовування особистого життя – то бронежилети потрібно дістати, то  подарунки для дітей учасників АТО роздати. На себе часу не вистачає. “Найголовніше те, що ми навіть не знаємо, коли закінчиться ця гібридна війна. Щодня треба знаходити сили і підтримувати родини. Це дуже важко, коли бачиш, що підстав для оптимізму небагато”, – сумно мовить дівчина. 

Психолог, доцент кафедри психології Львівського нацуніверситету ім. І. Фран­ка Лариса Дідковська стверджує, що синдром емоційного вигорання провокують багато чинників. “Його поява залежить від того, як людина організовує свою працю і як налаштовує своє відношення до неї. Якщо вона працює в системі стосунків “людина-людина”, то обов’язково зіштовхнеться з передумовами виникнення емоційного вигорання. А все тому, що коли працюєш із людьми, ніколи не можеш передбачити їхньої реакції та поведінки в навіть найпростіших ситуаціях. Зрештою, ми не можемо передбачити й власної реакції на певні ситуації”, – розповідає вона “Пошті”.

Поширенню синдрому вигорання сприяє сама наша епоха – час досягнень, споживання, нового матеріалізму, розваг і отримання задоволення від життя. Це час, коли ми експлуатуємо самі і дозволяємо експлуатувати себе.

З її слів, уперше синдром емоційного вигорання був описаний в середовищі медсестер. “До першої групи науковці “записали” тих, що добре виконували свою роботу і наприкінці робочого дня йшли додому; до другої – тих, що переймалися життєвими історіями та недугами пацієнтів і залишалися після роботи, щоби їм допомогти. Саме в цієї групи й настало емоційне вигорання. Узагалі воно починається тоді, коли ми надто заангажовані у стосунки, і професійні в тому числі. Людина виснажується в психоемоційному сенсі, бо не встигає відновлюватися. Настає апатія, небажання працювати. Таке найчастіше спостерігається у медиків, педагогів, топ-менеджерів, волонтерів – усіх, кому доводиться приймати важливі рішення і працювати з людьми”, – пояснює психолог.

Якщо ви маєте ресурси, то повинні мати й джерела їх поповнення. Підійде все, що ви любите робити у вільний від роботи час

Людське тіло та психіка влаштовані так, що можуть витримати напруження, але якщо “виклик” не закінчується, тобто людина по-справжньому не може відпочити, постійно перебуває в стані стресу, постійно відчуває, що до неї пред’являють завищені вимоги, завжди стурбована, відчуває страх, постійно є пильною, чогось очікує, то це призводить до перенапруження нервової системи. І якщо такий напружений стан стає постійним, хронічним, то вигорання уже кваліфікується як розлад.

Якщо довго “горіти”, одного дня можна перетворитися на “попіл”, який уже нікому не знадобиться – ні роботодавцям, ні вам. Замислитися над цим питанням і спробувати змінити ситуацію потрібно однозначно!

“Як боротися із емоційним вигоранням? Не таємниця, що з порожнього глека не наллєш. Так само із людиною: якщо вона забагато віддала, то десь повинна надолужити в особистісному сенсі. Тобто якщо ви маєте ресурси, то повинні мати й джерела їх поповнення. Щоби не “згоріти на роботі” остаточно, раджу зробити дві речі: перша – не поринати з головою у працю, тобто не брати надміру роботи, не розширювати свої посадові обов’язки, не перетворювати позапланові перевантаження на звичні; друга – мати власне джерело відновлення особистісних ресурсів. Підійде все, що ви любите робити у вільний від роботи час: спілкування з природою, відвідування храму, подорожі, інші заняття – рукоділля, фотографування, живопис, врешті-решт стосунки, які надихають. Головне, щоб це вам додавало емоційних сил. Якщо ви ще не знайшли такого джерела, постарайтеся його відшукати”, – радить Лариса Дідковська.

Цікаво, що в згаданого австрійського психотерапевта Альфріда Ленгле були такі ж труднощі із симптомами вигорання. Маючи намір упродовж літа написати книгу, він узяв матеріали до неї та подався на дачу. Приїхав, роззирнувся, пішов гуляти, поговорив із сусідами. На другий і третій день зробив те ж саме… Але ж він вже повинен був почати писати!І тут доктор Ленгле впіймав себе на думці, що особливого бажання писати книжку не відчуває, і дозволив собі просто спостерігати. До кінця літа він навіть не відкрив папки з матеріалами, не написав жодного рядка – тільки відпочивав і осмислював те, що в його житті важливе. У підсумку засумнівався в тому, що написання книги є таким вже необхідним. Йому набагато важливіше було побути на дачі, відчути цінні емоції у спілкуванні з людьми та не відкладати це на потім. Отож, Альфрід Ленгле пропонує кожному, хто стикається з симптомами емоційного вигорання, запитувати себе щоразу, коли виникає втома, чи хочу я заради цього жити, і тоді все стане на свої місця. 

---

Стратегії боротьби з емоційним вигоранням