Світлана Бєляєва, головний психолог - супервізор соціальних проектів і програм Західноукраїнського центру "Жіночі перспективи", про дитячу вразливість, помилки виховання і відповідальне батьківство

Два роки тому в Польщі провели соцопитування на тему "присутності" батька в поль­ській сім'ї, його участі у вихованні та інтенсивності впливу на розвиток дитини. Результати шокували: кількість поляків, які виросли без батька - фактично чи юридично, перевершила всі найпесимістичніші прогнози.

Після оприлюднення результатів опитування журналісти видання "Газета виборча" оголосили про початок соціальної акції "Напиши листа  батькові". Перший лист надійшов електронною поштою через 20 хвилин після виходу номера у світ. У наступні кілька тижнів редакцію буквально завалило листами. Зупинити цей потік редакції не вдалося. Журналісти навіть не підозрювали, якою глибокою є ця проблема у польському суспільстві. Тисячі людей дякували їм за шанс написати про те, що мучило їхні душі роками.

В Україні таких акцій не було. Як і серйозних "дослідницьких" соцопитувань. Але про те, як внутрішньо проживають  життя тисячі  людей, покинутих  у дитинстві батьком, не треба здогадуватися. Варто запитати про це най­ближчу подругу, колегу.  Пого­ворити на ці непрості теми "Пошта" вирішила з досвідченим психологом Світланою Бєляєвою.

Між стереотипами
і любов'ю

- Пані Світлано, за статистикою, понад 40% українських малюків виховуються без батька. Які небезпеки у такому вихованні? Чи можна говорити про те, що для сина від­сутність батька в  сім'ї є біль­шою небезпекою, ніж для дів­чинки? 

- Небезпека майже однакова - як для дівчинки, так  і для хлопчика. І проявляється вона у недостатньому відчутті безпеки, захисту і любові у власному домі. Бо що більше людей люблять дитину, то більше вона щаслива.

- Але куди зникає батько з української сім'ї?

- Куди зникає? Іде до іншої домівки, де інша жінка створює комфортніші умови. В алкогольну залежність та інші пастки, які руйнують особистість і гублять її. У професійну кар'єру, в надмірну увагу до заробляння грошей, в однобокі захоплення, які витісняють все інше. Я думаю, цих причин можна називати багато...

 - Як його повернути?

 - Як на мене, це запитання до кожної жінки: чого вона очі­кує від цього повернення? Хай сама себе спитає і зважить, що від цього вона  виграє, а що втратить.

 - Що є причиною слабкості сучасних чоловіків, їх нездатності приймати вольові рішення? У чому криються причини небажання батька виховувати дитину? 

- Тут дві основні причини. Перша - неусвідомленість того, що абсолютно в кожної людини є баланс чоловічого і жіночого начал, який може сильно змінюватися під впливом родинного середовища. Ймовірно, що у хлопчика, якого з дитинства виховують лише бабця і мама, може бути значно більше фемінних рис, ніж маскулінних. Але це не означає, що в цьому є щось погане. Дитина  може виховуватись без батька, але тоді жіночій половині  варто подбати про те, щоб хлопець мав усе-таки позитивні чоловічі впливи, наприклад, від спортивного тренера чи керівника гуртка.

Другою проблемою є те, що з раннього віку дитину виховують з використанням стереотипного суспільного набору, за яким дівчинка мусить бути красивою і чемною, а хлопчик - не має права на сльози і слабкість. Питання ґендерної рівності, на жаль, у виховній практиці, нині відсутнє.

Дотримання таких стереотипів стає часом для батьків важливішим, ніж розвиток особистості малюка. Тільки здоровий глузд у такому випадку може врятувати ситуацію. Не можна тлумити дитину, її природні здібності. Вона може не знати математики, але це не проблема її розвитку. Найвірогідніше, оця "нелюбов" почалася тоді, коли вчителька на першому уроці поставила двійку.

Часом краще помовчати

- Що є важливим у тому просторі, в якому виховується дитина? На що  повинні зважати батьки?

- Відомий австрійський психолог казав, що для того, щоб дитина виросла щасливою, достатньо двох дієслів - батькам потрібно "бути" і "під­тримувати". Хоча виховання дитини є значно складнішим процесом. Ні ми, ні наші батьки не проходили школи відповідального батьківства, почасти вважаючи, що вони самі знають, як виховувати  дітей. Але часто така впевненість є помилковою. Адже не так багато людей усвідомлюють, що емоційний, психологічний досвід, з яким вони прийшли з батьківського дому у власну сім'ю, суттєво впливає на розвиток їх родини, виховання дітей і також формує особисті стосунки між членами сім'ї.

Часто до мене по консультацію звертаються жінки, у яких не складаються стосунки з батьками, вони на них ображені ще з дитинства. Ці образи живуть в них і псують їм життя. Одна з моїх клієнток  розповіла про складні взаємини з ма­тір'ю, яка постійно критикує її, повчає і звинувачує. На жаль, подібні  методи застосовує ця жінка і до власної дитини.

- З чого, на Вашу думку, могла б початися модель успішного виховання малюка?

- Ті, хто планує мати дитину, мали б володіти хоча б азами відповідального батьківства, а ще краще -  пройти перед народженням малюка курс "Школа люблячих батьків".

У відомій теорії виховання Монтесорі знаходимо посилання на те, що дитину треба розвивати в тому напрямі, в якому вона найкраща. Думаю, що багатьом батькам варто зробити самоаналіз поведінки у ставленні до дітей. Дитині шкодить все, що її принижує. Перше, це команди і накази (на зразок: "Щоб більше я цього не чув(ла)", бо  в категоричних висловах дитина відчуває неповагу до себе, такі окрики  ви­кликають почуття страху, безпорадності, самотності.

Друге, попередження і погрози на кшталт: "Усе розповім татові, він тобі задасть!" Вони погані тим, що при частому повторенні діти до них звикають і перестають на них реагувати. З моралізаторства і повчання діти теж не дізнаються нічого нового, бо моральні основи виховують не стільки слова, скіль­ки атмосфера в сім'ї і вчинки  батьків.

Кожній дитині властиве бажання бути незалежною. І щоразу, коли  щось радимо, ми ніби даємо їй зрозуміти, що вона ще мала і недосвідчена. Така позиція батьків  дратує дітей, а головне, не залишає у них бажання розповідати про свої проблеми.

До нікудишніх методів належить і "читання  лекцій" ("Слід би вже знати, що перед їжею треба мити руки"), бо вони викликають у дітей активний захист або напад у відповідь. Батькам варто звертати увагу не тільки на негативні, а й позитивні сторони поведінки дитини. Не бійтесь, що похвала може її зіпсувати. Не можна дозволяти собі й формальності. Часом краще просто помовчати, притуливши  дитину до грудей.

- На жаль, у більшості моделей виховання присутні всі негативи, на які Ви звертаєте увагу...

- Так, і це найскладніше: люди бояться переступити через  невпевненість, яка їх руйнує, страх, визнання власної некомпетентності у деяких питаннях чи цілих галузях знань, якими, наприклад, є вікова психологія. Батьки не знають і навіть бояться попросити допомоги, коли виникають проблеми, пов'язані зі спілкуванням з дитиною...

Найважливіше те, що наші діти ростуть нині і цей процес не можна перенести на пізніше, коли норми суспільної моралі зростуть чи з'являться спеціалізовані програми для батьків і вчителів. Їм уже - тут і тепер - потрібен простір для гармо­нійного розвитку,  безпека у власній домівці, де б вони могли вільно розвивати закладені Богом талант та здібності.

Натомість малеча часто росте у важкій атмосфері. Батьки судяться і розлучаються, ділять майно і дитяче серце... Окрім того, діти часто травмовані шкільним середовищем, адже далеко не кожна дитина може виконувати навантаження, які вимагають у школі. Проте не меншою травмою є для них і спілкування з батьками вдома. Вимоги і бажання мати досконалих дітей призводять до важких, інколи невідворотних проблем у житті дитини.

А як бути з тим фактом, що мільйони українців  демонструють тип залежної поведінки, переважно алкогольної? Хто говорить про те, як вона винищує емоційно-психологічну, моральну, фізичну і соціальну сфери людини? Узалежнений батько чи мати часто терпить фіаско, починає себе руйнувати, але найгірше, що в цю пастку потрапляють всі, хто поруч: діти, дружина або чоловік, бать­ки. Майже все наше сус­пільство відчуває на собі прояв деструктивного впливу хі­мічних  речовин, які змінюють свідомість людини та її саму. Тільки  "SOS" із цього приводу щось не чути!

- Але Ви, очевидно, стикалися з ситуаціями, коли, попри негативний досвід власної сім'ї, батьки виховують дитину на зовсім інших, успішних засадах?

- Так, і це не поодинокі випадки. У таких батьків є усвідомлення помилок власної сім'ї, є бажання навчатись, розвиватись і вдосконалюватись. Тому для своєї  дитини вони шукають інших варіантів виховання. Думаю, велику частку відповідальності за цю  болісну ситуацію мають узяти на себе медіа, громада і всі небайдужі. Я б навіть запровадила закон, який би зобов'язував батьків проходити школу відповідального батьківства ще до народження малюка.

Розмовляла
Світлана Одинець