Якщо Великий піст – це час духовного оновлення, то Великий тиждень, зокрема Страсна п’ятниця і Велика субота, це екстракт всього того, що йому передує, коли маємо чудову нагоду побути з Христом і надолужити те, чого не встигли за всі тижні посту. Зробити це можна долучившись до богослужінь. Бо бути готовим до Пасхи – то не лише помити всі вікна в оселі й приготувати святкові наїдки, а передовсім піднятися над своєю плоттю, перебуваючи в тілі.

Один із найбільших богословів ХХ століття Олександр Шмеман писав, що богослужіння пасхального триднев’я (Страсної п’ятниці, Великої суботи і Світлого Воскресіння) розповідає про створення світу, гріхопадіння, відкуплення, смерть і воскресіння значно більше, аніж усі богословські праці разом узяті. Річ у тім, що богослужіння в ці дні особливо глибокі! 

“Найважливіші події нашого спасіння були б для сучасної людини далекими і абстрактними, якби вона не мала можливості наново пережити їх через богослужіння. Через участь в літургійному житті Церкви вірні входять у таїнство спасіння і стають його учасниками. Богослужіння Страсного тижня і Пасхи є особливими в цьому відношенні як щодо глибини змісту, так і щодо предмета, який вони оспівують. Літургійні тексти візантійського обряду – це справжній шедевр духовної творчості їхніх авторів. З них можна виокремити два основні елементи – описовий, тобто розповідь про драматичні події останніх днів Спасителя, і дидактичний, де розкривається спасенний зміст страстей, смерті та воскресіння Господа”, – каже літургіст Патріаршої літургійної комісії УГКЦ і викладач УКУ Максим Тимо (на фото). 

Від Чистого четверга Церква готує нас до переживання Тайної вечері і відкупительної жертви Христа. “Як зауважує відомий дослідник митрополит Іларіон Алфєєв, однією з особливостей богослужбових текстів Страсного тижня є їхній “іконографічний” характер: події останніх днів земного життя Ісуса представлені не лише в історичній перспективі, а й передусім у перспективі здійснення в них і через них таїнства нашого спасіння, заради якого був створений світ і заради якого Бог став людиною. Перед учасником страсних богослужінь розгортається детальний опис подій, зображених євангелістами, а разом з тим і богословська екзегеза їх спасенного значення для кожного християнина. Літургійні тексти Великої П’ятниці сповнені парадоксальних висловів, які мають на меті наче сколихнути, потрясти нашу свідомість перед лицем страшного таїнства – страждання і смерті Бога в людському тілі”, – веде далі літургіст. 

фото: Аня Мінаєва

Велика п’ятниця літургійно розпочинається в четвер ввечері з вечірні та літургії Василія Великого – спомин Тайної вечері. Це богослужіння є одним із найважливіших у році: Христос встановлює таїнство Євхаристії. Утреня страстей Великої п’ятниці присвячена читанню 12 уривків страсних Євангелій. 

“Незбагненне таїнство страждання Бога в людському тілі викликає лише подив і трепет у молільника, але разом із тим стає джерелом радості спасіння. Візантійські літургійні тексти представляють подію розп’яття Сина Божого у світлі Його воскресіння. Тут немає зосередженості лише на стражданні, адже його остаточний зміст полягає в спасінні людини і світу. Розп’яття Христа представлене в літургійних текстах як подія космічного масштабу. На тлі людської байдужості, ворожості, жорстокості та страху (зрада Юди, ненависть первосвящеників, засудження, катування, втеча учнів тощо) страждаючому Творцеві співстраждають бездушні творіння”, – пояснює Максим Тимо.  

У Велику суботу є два богослужіння – Вечірня покладення в гріб з виставленням плащаниці та Єрусалимська утреня – заупокійна служба за Ісусом. 

“Велика субота – це день, який поєднує Велику п’ятницю, тобто таїнство Хреста, Страждань і смерті Спасителя зі Світлим Воскресінням – днем його возстання з гробу, перемоги життя над смертю. У свідомості багатьох вірних важливими є П’ятниця і Воскресіння, Хрест і Пасха, і ці два дні залишаються немовби розірваними. Є день смутку і є день радості, радість змінює смуток. Однак літургійне передання Церкви виражає дещо інше – вчить нас, що Христос “смертю смерть подолав”, а це означає, що сама Його смерть була спасенною, що в ній і через неї здійснилося торжество перемоги над смертю. Іншими словами, ще до Воскресіння звершилося щось, завдяки чому печаль смерті не просто замінюється радістю Воскресіння, а сама печаль перемінюється в радість. І ось Велика субота є днем цієї переміни, днем, коли здійснюється народження справжньої перемоги, днем, коли ми споглядаємо неначе смерть самої смерті. Лейтмотивом богослужіння Великої суботи є зішестя Христа до Аду. Тема спасіння людини Христом, який зійшов до Аду, розкривається тут із особливою пов­нотою та силою. Унікальність богослужінь Великої суботи полягає в тому, що смерть Христа Спасителя переживається в них не як кінець євангельської драми, а як початок нового життя, не як поразка, а як перемога, вона стає не джерелом скорботи, а джерелом радості. Богослужіння Великої суботи – це ще не пасхальне ликування, але вже й не скорбота Великої п’ятниці, коли увага вірних була зосереджена на  передсмертних стражданнях Спасителя Христа. Смерть Христа відкриває шлях до воскресіння, а Його гріб стає “життєносним гробом” – джерелом життя для всіх людей, відкуплених Христом”, – каже літургіст.

З його слів, на утрені Великої суботи вже співають тропарі, присвячені воскресінню Христовому. Таким чином відбувається поступовий перехід від похоронного настрою до пасхального. Святкування Воскресіння Христового розпочинається не в пасхальну ніч, а вже у Велику суботу: на утрені співають воскресні піснеспіви, а на літургії читається Євангеліє, присвячене події Воскресіння, і священнослужителі переодягаються з темних одеж у світлі. Літургія Великої суботи розпочинається з вечірні, яка належить вже до самого свята Пасхи. На цьому богослужінні співають стихири, присвячені перемозі Христа над Адом.

“Закінчується той шлях, котрим Церква вела вірних протягом 10 тижнів: від покаяння великопісних богослужінь до спомину страстей Христових, смерті і поховання Спасителя, і через цей спомин – до святкування Воскресіння”, – розповідає Максим Тимо. 

Загалом усі богослужіння Великого тижня покликані нагадати людині про першочергове, про те, щоб вона піднялася над побутом і сприйняла події космічного масштабу, які відбувалися дві тисячі років тому і в особливий містичний спосіб повторюються для нас, немічних земних мандрівників, щороку. Тільки від нас залежить, чи буденні клопоти перешкодять нашому особистому воскресінню, чи ні. Але знайти час для участі хоча б у богослужіннях пасхального триднев’я на бажання може кожен! 

“В останні роки маємо таку тенденцію, коли люди, перейняті винятково страстями Христа, масово беруть участь в усіх публічних Хресних дорогах, які проводять у місті. Це дуже небезпечна тенденція! Адже богослужіння Великого тижня – це не лише страсті. Зрозумійте правильно: ми не можемо співстраждати Христові навіть якщо дуже цього захочемо, бо навіть не можемо уявити собі, як це – взяти на себе всі гріхи світу і принести спасительну жертву. Наші можливості дуже обмежені, бо ми всього лиш люди! Суть Христових страждань у тому, НАВІЩО Він це зробив, а не ЯК, яких саме терпінь зазнало Його тіло. Ми майже не знайдемо в богослужбових текстах докладного опису того, ЯК страждав Христос (зрештою, як і в описах євангелистів), зображення інтенсивності Його терпінь. Натомість раз у раз будемо чути про те, заради чого Він страждав, а точніше заради кого: заради спасіння людини від гріха і смерті. Якщо ми це зрозуміємо, тоді зрозуміємо й те, що найкраща участь у страстях Господніх – це несіння власного хреста без нарікань, тоді не будемо шукати собі релігійних практик, які дозволять “особливішим” способом “долучитися” до Христа чи шукати “містичніших” переживань упродовж Страсного тижня. Смерть Христова відбулася заради того, щоб ми жили справжнім, повноцінним життям. Тому залишаємося під хрестом до кінця – до Воскресіння”, – підсумовує літургіст.

Зрештою, нема одного шляху до Христа. Але всі шляхи завжди ведуть під хрест через особисті терпіння. І тільки від нас залежить, чи ми вистоїмо там до кінця – до Воскресіння!