У січні 2016 року портал газети New York Times рекомендував чеське місто Брно для туристів, помістивши його на 27-е місце у рейтингу міст, які варто відвідати. Американська редакція аргументувала свій вибір “неочікуваною кухнею і нічним життям в мецці архітектури”.

Чехія як країна ділиться на три основні області: власне Чехію або Богемію, Моравію та Сілезію. Кожен із регіонів відрізняється своєю кухнею, традиціями і діалектом. Наприклад, лише в моравському місті Брно на трамвай скажуть “шаліна”, а сестру назвуть “швіцею”. І хоча цей поділ носить швидше умовний характер, але якщо ви скажете на Мораві, що приїхали в Богемію – ризикуєте образити місцевих жителів!

Брно є одним із найстаріших міст у Чехії і центром Моравії. За кількістю населення поступається лише Празі – у місті проживає, за неофіційними даними, півмільйона людей (населення Праги – 1,3 мільйона), з яких – сто тисяч студентів. У місті діє близько 20 вишів, серед яких Масариків університет є найбільшим у Чехії. У ньому навчаються 38 тисяч спудеїв. Столиця Морави невимовно гарна! З українських міст за красою його можна дозволити собі порівняти зі Львовом, але в Брно всі вулички просторі і широкі, і життя міста не сконцентроване у центрі так сильно.

Чи варто їхати в Брно? Однозначно, так! Місто приваблює своєю величністю, красою, але, разом із тим, є дуже затишним, можна завжди знайти як і тихий куточок поблизу Шпілберга, так і шумну компанію в пабі. Брно відкриває свої двері перед туристами, зацікавлюючи їх архітектурою, кухнею, музеями, театрами і вуличними перфомансами. Так як у місті багато студентів (з них чимало іноземців), знання англійської чи німецької виручать вас, якщо потрібно буде спитати поради в когось. 

Центр міста починається з площі Свободи (у народі “Свободяк”). Раніше її називали книжковим ринком,  а зараз на перших поверхах будинків тут розміщують книгарні і магазини відомих брендів. Цікаво, що площа згори нагадує перевернуту літеру “А”, а в її центрі ви побачите модерний годинник у формі заокругленого циліндра.

Зовсім поряд зі “Свободяком” знаходиться стара ратуша. Сама будівля складає в собі ледь не всі архітектурні напрямки, так як неодноразово перебудовувалася. Зараз служить Центром туристичної інформації, а у внутрішньому дворику проводять різні вистави просто неба. Під входом у внутрішній дворик над стелею висять крокодил і величезне колесо – неофіційні символи міста.

Ліворуч від ратуші бачимо ще одну, не менш цікаву площу – Зелний Тирг – на якій щобудня  просто неба розміщується ринок із фруктами, овочами і квітами. Ціни тут трохи менші, ніж у супермаркетах, а продавці – найпривітніші з усіх, що мені доводилося зустрічати. До речі, після завершення свого робочого дня кожен із них повинен прибрати за собою – таким чином, наявність відкритого ринку ніяк не впливає на чистоту площі.

А вулиці тут справді чистіші, ніж у нас. І не тому, що європейці – цивілізований народ, і не дозволить собі кинути недопалок де-небудь (принаймі, чехи далеко не завжди такі виховані). Влада міста дбає про те, щоб смітників була достатня кількість і всі вони вчасно чистяться – таким чином і “спокуса” насмішити менша, а навіть якщо і знайдеться “грішник”, то вулиці ретельно прибираються щоночі. А зранку місто знову чисте і готове дивувати своєю красою.

Також прикрасою міста є старовинний замок Шпілберг. За свою багаторічну історію він був і житловим приміщенням, і бойовим укріпленням, і в’язницею. Зараз туристи можуть відвідати каземати, у деяких кімнатах – відкриті виставки. З вежі можна побачити ціле місто – як на долоні. Замок оточує просторий і доглянутий парк.

Від Зелного Тиргу піднімаємося відразу на площу Петров і підходимо до величного костелу святих Петра і Павла. Собор збудований у кінці ХІІІ ст., неодноразово потерпав від нападів і пожежі в ХVІІ ст., зараз обидві його вежі – по 84 м кожна. 

З годинником костелу пов’язана цікава історія. В середині 17 століття, під час тривалої облоги міста, шведський генерал Торстенстон пообіцяв, що залишить місто, якщо не візьме його до полудня. Коли ж дзвонар побачив, що сил боротися зі шведами вже не залишилося, побіг дзвонити у дзвін – на годину раніше. З того часу на Петрові полудень настає об 11.00.

На вулиці Обілний тирг є паб “У Чапа” (дослівно перекладається як “ У лелеки”). Називається він так тому, що знаходиться якраз навпроти пологового будинку і чи не кожного вечора зустрінеш там новоспечених схвильованих татусів, – розповідає жителька Брно Барбора Антонова. – Коли я навчалася на філософському факультеті, бувало, зранку замість лекції зайдеш на суп, що готувався з 10-ої ранку, а до обіду збереться вже компанія з твоїх одногрупників, студентів Вищого технічного і Медичного університетів.” Жінка також розповіла, що в часи боротьби з алкоголізмом заклад намагалися закрити. Тоді його відвідувачі навіть збирали підписи для петиції “Врятувати Чапа”.

Цікавим для туристів є “Бар, який не існує”, що зараз є своєрідним центром для творчої молоді і саме тут подають найкращі алкогольні коктейлі. Також не можна не згадати паб “На стояка”, який особливо популярний у теплу пору. В пабі немає жодного сидячого місця, а влітку чи навесні можна взяти пиво і вийти на площу поряд чи просто прогулятися центром, потім повернувши бокал. Пізно ввечері черга в пабі може сягати і 40 людей, а вулиця навпроти повністю заповнена компаніями молодих і навіть старших поціновувачів хмільного напою.

Стереотип про найсмачніше у світі чеське пиво розвіяти не вдалося. Та й навіщо? Чехія відома на весь світ своїм алкоголем і, зокрема, пивом. Його тут п’ють, мабуть, усі і рідко коли обмежуються одним бокалом. До речі, бармен пабу “На стояка” поділився думкою, що пиво можна називати пивом лише, коли воно міцніше за 12 градусів. Якщо менше – це навіть не алкоголь, просто напій.  

До пива смакують страви національної кухні, наприклад, гуляш із кнедликами. Кнедлики – на пару зготований пшеничний або картопляний хліб. Ще одна національна страва Чехії – картопляний (чеською “брамборовий”) салат, який від нашого “Олів’є” відрізняється відсутністю вареної ковбаси і більшою кількістю картоплі в складі. Гурмани не пройдуть повз “Свічкову” – яловичу вирізку у ніжному соусі, що поливається збитими вершками і брусничним варенням. 

Реалії життя