Коли 4 березня минало 60 років від дня народження композитора Володимира Івасюка, то передусім згадували про, на жаль, останню сторінку його біографії.

Ішов на годину...

Батьки Володимира Івасюка востаннє бачили його живим 24 квітня 1979 року. Композитор пішов того дня з дому з порт­фелем, поклавши в нього ноти й сказавши, що повернеться через годину.

У книзі Івана Лепші "Життя і смерть Володимира Івасюка", зокрема, наведено запевнення його однокурсників у тому, що вони помітили його 25 квітня на дорозі Винники - Львів. Автори публікації "Він пішов у далекі гори" в газеті "Столичные новости" за 6 березня 2007 року Юрій Кріль, Ярослав Труш встановили, що у справі про смерть композитора "є покази студентки Львівського медінституту про те, що 3 травня 1979 року вона бачила Івасюка на автостанції в Рівному й, за її словами, композитора також впізнали інші люди". І це повідомлення, на думку журналістів "Столичных новостей", "цілком корелюється зі заявою знайомого Івасюка Ауреляна Тушинського, який стверджував, що також зустрічався з Івасюком 4 травня 1979 року в Рівному на залізничному вокзалі".

Так чи інакше, але 18 травня солдат-зв'язківець Жамсунбек Чорнобаєв із розташованої в Брюховичах військової частини 42190 наткнувся неподалік неї на... напіввисячий-напівстоячий труп Івасюка з паском від плаща на шиї. Коли ж порт­фель композитора знайшли поряд із його тілом, то жодних нот у ньому... уже не було.

Та хоч про їхню відсутність у тому портфелі згадано в різних публікаціях безліч разів, ніхто з тих, кому композитор міг дати свої ноти, не зголосився й дотепер. А отже - їх взяли в Івасюка без його дозволу ті, кому не вигідно зізнаватися у своїй крадіжці.

Справу про смерть порушили... заздалегідь

І це далеко не єдиний привід засумніватися у вердикті слідчих, які стверджували, що композитор пішов із життя за власним бажанням. Перший із таких приводів один із тих слідчих дав ще... 27 квітня 1979 року, вивівши на своїй папці слова "Пошукова справа по факту смерті композитора В. Івасюка".

Зауважте - хоч на тіло композитора натрапили щойно 18 травня, однак про те, що він мертвий, "правоохоронці" уже знали 27 квітня. Щоправда, коли датували його смерть 26 - 27 квітня, то знехтували тим фактом, що до 18 травня труп Івасюка ще не... розклався.

Та й відстань від гілляки до поверхні ґрунту була меншою від суми зросту покійника та довжини паска, на якому він "напіввисів-напівстояв". А це  не може не спонукати до припущення з приводу того, що пасок на шиї Івасюка міг з'явитися уже після його смерті.

Експерти не з'ясували й іншої важливої обставини його "самогубства" - чи залишило взуття Івасюка сліди на корі того дерева, на одній із гілок якого "напіввисів-напівстояв" композитор. Бо пункти судово-медичної експертизи про це суперечать один одному.

Судіть самі: "Сліди 1, 2, 3, 4 (від зашморгу), 5 могли бути нанесені взуттям самого потерпілого за умови, що останній перед смертю залазив чи намагався залізти на дерево. Вирішити це питання в категоричній формі не уявляється можливим через відсутність якихось індивідуальних ознак"; "На наявних предметах одягу (плащі, піджаку, штанах, трикотажній сорочці та взутті) Івасюка В. М. частин кори, деревини, а також плям зеленого кольору, які б могли походити від поверхні стовбура з місця події, немає...".

Онак "правоохоронці" констатували: "Судово-трасологічною експертизою встановлено, що сліди на стовбурі дерева, на гілляці якого висів труп, залишені взуттям Івасюка В. М., коли він залазив на дерево, щоб прив'язати пасок до гілляки"...

Упізнали тільки за шрамом

Натомість не встановлене судово-трасологічною експертизою походження тих синців на колінах і руках покійника, які згадано в публікації "За що вбили автора "Червоної рути"?" на Інтернет-порталі "Український формат" 19 червня 2007 року (відтак, вочевидь, варто зацитувати цю інформацію): "Дружина поета Ростислава Братуня Неоніла, які були близькими друзями Володимира, в одному з інтерв'ю розповіла, як відбувалося впізнання. У морг вона пішла разом з матір'ю композитора... Софії Іванівні, що глянула на тіло, стало недобре. Сина вона впізнала лише за шрамом після видалення апендициту й родимкою на спині. Впізнати його було практично неможливо: обличчя знівечене, без очей, поламані пальці й все тіло в синцях. Але, незважаючи на це, слідчі завзято відпрацьовували версію про "самоповєшаніє", відкидаючи в сторону всі інші".

(Закінчення - в наступному
числі "Пошти")