Закордонна преса продовжує розмірковувати про те, чого варто чекати від президентської «суперпари» – Владіміра Путіна і Дмітрія Мєдвєдєва. Як пише «The Wall Street Journal», стосунки між ними, безумовно, близькі, але також таємничі, є прихованими і створюють грунт для різних суперечливих інтерпретацій. Експертів і пересічних росіян цікавить питання: чи зуміють колишній та нинішній президенти країни ужитися один з одним.

Після інавгурації Мєдвєдєва і переїзд Путіна у кабінет прем’єр-міністра, оптимісти сподіваються, що це двовладдя може спричинити за собою появу системи заборон і противаг, а також розширення плюралізму в політичному житті Росії. Песимісти побоюються великих конфліктів у колах правлячої еліти. Сам Путін якось помітив, що централізована влада закладена у генах Росії.

Хоча державний герб Росії прикрашений двоголовим орлом, історія привчила громадян країни бачити у «двоголовій владі» чудовисько. Один з таких випадків – початок 1990-х, коли Борис Єльцин вступив у протиборство з парламентом і, як наслідок, змусив його до слухняності шляхом артобстрілу. Сьогодні потенційні передумови для смути, всупереч протестам двох уродженців Санкт-Петербурга, з часом наростатимуть, вважає американське видання.

В епоху Путіна правляча еліта засвоїла, що накласти заборону на конкурентів зі сторони – це просто. Набагато важче зберегти контроль над елітою, як такий. Вибори проводять раз у чотири роки, але соцопитування – постійно. Боротьба за рейтинг у соцопитуваннях буде гострішою, аніж боротьба за голоси виборців. Що станеться, коли рейтинг президента Мєдвєдєва перевищить рейтинг прем’єра Путіна? Складніше буде і контролювати ЗМІ: їх легко примусити до лояльності єдиному царю, але двом? Аналогічно кремлівські олігархи – у Росії люди, яким належить країна, за випадковим збігом обставин нею й керують – тепер зможуть звертатися не до одного посередника, а до двох для вирішення суперечок між собою.

А що, коли одного разу Мєдвєдєв захоче застосувати свої президентські повноваження, нехай навіть і одержані милістю Путіна? Він не зможе цього зробити, якщо є лише клоном прем’єр-міністра на зразок Міні-Ми з фільмів про Остіна Паверса.

Отож, взаємні підозри та інтриги мєдвєдєвського Кремля і путінського Білого дому неминучі – і можуть виявитися ще страшнішими, ніж тертя між Кремлем і вашингтонським Білим домом. Сьогодні Путін і Мєдвєдєв, мабуть, щиро запевняють, що політичної війни можна уникнути. Але насправді війна між їх свитами вже розпочалася.

Як акцентує видання, плануючи це передання влади, новий прем’єр-міністр ще досі залишається найвідданішим лідером у країні – успішно зберіг політичну спадкоємність у короткотерміновій перспективі. Але, що показово, йому не вдалося створити стабільну політичну систему. За роки його перебування при владі, російська держава стала багатшою (завдяки високим цінам на нафту), а також репресивною і більш централізованою; але керувати нею легше не стало. Одна справа – організовувати потужні військові паради, а інша – правильно керувати цією величезною країною.

Система Путіна – класичний приклад  «безсилля всесилля». Сьогоднішня Росія – це міцніюча світова держава, і одночасно слабка держава з корумпованими і неефективними інститутами. Її армія і освітня система ще у минулому столітті, а зовнішня і соціальна політика – у XIX столітті. Економічний ріст Росії вражає, але підтримати його темпи неможливо. А нинішньому політичному режиму, який обтяжений великою неефективною владою, зосередженою у Кремлі, не вистачає динамічності для того, щоб дати поштовх до перетворення Росії. Будь-яка зміна у владних колах обертається кризою. Будь-яка передача влади спричиняє за собою брутальний перерозподіл власності.