“Не я б’ю – верба б’є, за тиждень – Великдень!”
Завтра святкуватимемо В’їзд Господній у Єрусалим, або Вербну неділю. “Пошта” запитала священика про справжній зміст цього свята, а етнографа – чому до в’язанки вербових галузок, які несуть для освячення в храм, почали додавати інші рослини
фото: Олег Огородник
У неділю, 24 квітня, за традицією понесемо до храму вербові галузки і вітатимемо один одного: “Не я б’ю – верба б’є, за тиждень – Великдень!”. Квітна неділя здавна вважається великим господським празником і належить до 12 найбільших свят церковного року.
“Квітна неділя – це символ пробудження природи, завершення посту, коли все навколо розквітає. І скоро ми святкуватимемо Воскресіння Христове! У Квітну неділю тим, що постять, уже дозволяється їсти рибу, хоча, звичайно, забав ніхто не справляє, адже попереду маємо Страсний тиждень”, – каже “Пошті” отець зі Святоюрського собору, капелан Львівської міськради Павло Дроздяк. Проте, як він сам признається, це свято і світле, і сумне водночас, бо вигуки “Осанна!” за кілька днів зміняться на “Розіпни Його!”.
“Я із застереженням ставлюся до Квітної неділі. Попри те що природа оживає, піст пройдено, але маємо пам’ятати, що попереду ще є Страсний тиждень. Апостоли теж тішилися і вітали Спасителя, але не знали, що вже наступного тижня буде Юдина зрада і розп’яття”, – пояснює священик.
Цього дня Церква показує нам непослідовність, непостійність нашої людської природи. Але водночас нагадує нам про необхідність особистої боротьби, особистого стосунку до того, що відбувається.
У цей день я би просив співпереживати з тими, що зустрінуть Христа без рідних і близьких, яких вони втратили…
“Жидівський народ хотів бачити свого Месію в силі та славі. Тож Ісус Христос воскресенням Лазаря і своїм тріумфальним в’їздом до Єрусалима довів свою силу і славу. Прилюдно показав, що Він не тільки пан живої й мертвої природи, але й пан людських сердець. Такого тріумфального походу Єрусалим уже давно не бачив. На цьому наголошує і святий євангелист Матей: “І коли Він увійшов у Єрусалим, заметушилося усе місто, питаючи: “Хто це такий?”. Народ же казав: “Це пророк, Ісус із Назарета в Галилеї”. Христова слава тривала коротко, бо за ним, наче тінь, уже йшла зрада Юди, зрада народу, ішла тінь осуду жидівською старшиною, тінь мук, хресної дороги і розп’яття. Ті самі, що сьогодні вигукують “Осанна!”, за кілька днів кричатимуть “Розіпни!”, пише отець Юліян Катрій у своїй книзі “Пізнай свій обряд”. Квітна неділя показує нам нестійкість людської слави та марність земного щастя. Радість і смуток на землі – як дві нерозлучні сестри. Тож якщо хочемо колись тріумфувати з Христом у небі, мусимо спочатку тут, на землі, прожити з Ним Страсний тиждень і Голгофу. Аж щойно тоді зможемо, як Він, увійти туди, де вічний тріумф, радість і воскресення.
Чому святимо вербові галузки
Українці цей день ще називають Цвітна, Шуткова, Шутна, Вербна неділя, Вербниця. Всі ці назви пов’язані зі звичаєм благословляти в церкві пальмові або ж оливові галузки. А що в Україні пальми та оливи не ростуть, то маємо звичай використовувати гілки лози чи верби, бо вони навесні найшвидше розпускаються. Раніше галузки роздавали в храмі після або перед богослужінням, нині ж несемо їх із дому.
Колись господарі, вертаючи з церкви зі свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або, якщо було близько, то в полі, “щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток”. А решту несли до хати і ставили на покуті під образами. Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, хто проспав заутреню, то били такого свяченою вербою, примовляючи: “Не я б’ю – верба б’є, за тиждень – Великдень, недалечко червоне яєчко!”. Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви і дорогою додому, кажучи: “Будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля!”. В Галичині примовляли так: “Шутка б’є – не я б’ю, віднині за тиждень буде в нас Великдень!”.
У євреїв і давніх римлян пальмова гілка була символом перемоги, тому її несли в руках під час переможного походу. На людних ігрищах переможців також нагороджували пальмовою гілкою як символом перемоги. У Новому ж Завіті вона стала символом мучеництва: у катакомбах ставили пальму на гробах мучеників як символ їхнього тріумфу. А в требнику, в молитві на благословення лози, вербова гілка – символ Воскресіння.У греків пальмові гілки звуться “баія” (в церковнослов’янській – “ваїя”), звідси й назва – “неділя Ваїй”. Не можна точно сказати, коли прийшов звичай благословляти в церкві віття пальми, оливи чи іншого дерева. Здається, він уже існував десь у VII столітті, хоч сам обряд благословення з’являється в літургійних пам’ятках щойно у IX столітті. За прикладом єрусалимської Церкви і в Греції у ІХ – Х століттях в Квітну неділю у часі процесії з ваїями вулицями Царгорода патріарх їхав на осляті.
“У цей день я би просив співпереживати з тими, що зустрінуть Христа без рідних і близьких, яких вони втратили, щоб ми могли розділити їхній стан і переживання. Квітна неділя – це й чудова нагода приготувати себе до страстей Христових, до того, що не треба розслаблятися. Щоб ще раз усвідомити, що ми також зраджуємо Господа і розпинаємо Його, а Він, знаючи цей факт, все одно любить нас та йде із хрестом на Голгофу. Квітна неділя необхідна, щоб наступила Пасха”, – підсумовує отець Павло Дроздяк.
Чудодійні властивості верби за народними повір’ями
* Вербою б’ють, щоб здорові, веселі та багаті були; дітей, щоб сильні були, добре росли та сприйняли життєву силу весни, пише www.kolyba.org.ua.
* Вербу кладуть після свячення за образи, щоб охороняла хату від лихих сил.
* Вербу садять на городі, коли приносять із церкви, на щастя молоді: якщо верба прийметься – дівчина вийде заміж, а хлопець ожениться.
* Освячені вербові котики кидали в кашу і їли ту кашу в повній вірі, що через ті котики передасться на цілий рік сила весняної енергії.
* З освяченою вербою після повернення з церкви господарі обходили бджільники, щоби бджоли роїлися; обори, стайні та кошари, щоби худібка була здорова, плідна, щоб корови давали багато молока.
* Ковтали вербові котики ще дорогою з церкви, щоб не було лихоманки.
* Обсаджували криниці вербами, щоб убезпечити воду від лихих сил, щоб вона була “пригожа та здорова”.
* Обсаджували копанки-калабані, в яких прали білизну, щоб уберегтися від хвороб, щоб вода очищалася.
* Сухою торішньою свяченою вербою розпалювали в печі під великодні паски.
Леся Горошко, кандидат історичних наук, етнолог, науковий співробітник Інституту народознавства Національної академії наук України
– Ті букетики з вербою, які продають на львівських ринках, то все, можна сказати, народна творчість. Адже жодного “канону” щодо того, що саме треба нести до церкви для освячення, немає. Це народна традиція останнього десятиліття, а не тяглість традиції!
Донедавна вербу нарізали в’язанками десь за містом чи селом, привозили ті галузки до церкви і там усім роздавали. Тепер більшість людей дуже зайняті, тож інші, підприємливіші, почали зрізати вербові гілки на продаж. Але то якось не дуже випадало взяти і продавати їх, тому ті в’язанки вирішили гарно декорувати, аби вийшла ціла композиція, яка коштує грошей. Проте роблять це, не задумуючись над біблійною історією… Інша річ – так звані “маковійчики”, які несуть до церкви на Спаса. В цей день освячують цілюще зілля, де кожна травинка має свій сенс!
Вербі здавна приписували певні оздоровчі властивості – захист від усіляких бід. Лікували нею біль голови, пропасницю, ревматизм, шлункові захворювання тощо. Здорове й невибагливе дерево, яке швидко і всюди приймається, повинно нібито передати здоров’я, силу та красу людині. А оскільки в українців Вербна неділя ще й Квітна (інша назва), то відповідно вербову галузку прикрашають квітами (нехай сушеними), оскільки природа щойно оживає. Для цього заздалегідь сушать і фарбують безсмертник і чортополох, заготовляють стрічки і бантики.
Так уже повелося, що кожен новий елемент такої композиції обростає новою обрядовістю. Деякі вірять, що якщо принести зілля до церкви, то воно набуде цілющих властивостей. От чому несуть чортополох? Сама лише назва цієї рослини дуже промовиста: чортополох нібито здатен відганяти нечистих духів. Крім того, що говорить у храмі священик, люди хочуть мати ще й “додаткову гарантію”, тому несуть усе, що знають, усі рослини, які, на їхню думку, мають “захисну” функцію.
Колись навіть їли вербові котики, “щоб горло не боліло”, а жінки, які не могли мати дітей, щоб невдовзі стати мамою. Люди сприймають усе освячене в церкві як оберіг, талісман. Але у Вербній неділі є головне, а є другорядне. Важливо розуміти, чому ми святимо в цей день вербові галузки. Ми вербові, а інші слов’янські народи (читала в одній етнографічній праці) гілки кизилу.
Що цікаво, поляки називають цей день Пальмовою неділею, але святять, як і ми, вербові галузки. Проте це все не є принципово – важливо, який зміст вкладають у цей день християни! Нема усталеного звичаю, якими повинні бути ці гілки і скільки їх має бути. Зрештою, не це важливо – важливо пригадати євангельську подію зустрічі Христа!
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
