Про те, що діти наслідують батьків, знають усі. “Бо мати і батько – найперші авторитети, і всі їхні дії сприймаються як правильні. Тому якщо батьки наказують синові чи доньці ходити щонеділі до церкви, щодня молитися, а самі цього не роблять, то такі повчання будуть неефективними”, – веде далі психолог. 

Мати двох дітей Галина виховала донечку і сина в християнському дусі на власному прикладі завдяки терпінню й наполегливості. З її слів, спершу навіть доводилося казати дітям: “Ти мусиш помолитися!”, бути строгою, коли вони шукали відмовки, щоби не йти до церкви. Лише згодом почали сприймати це як традицію. “Розпочинали ми з трьох основних молитов – “Отче наш”, “Богородице Діво!” і молитви до Ангела-хоронителя. Донька вивчила їх ще в три роки, а син – у п’ять. Буває, що помиляються, коли ми всі молимося вголос. Інколи поправляю їх, але якщо дитина якесь слово вимовила неправильно, проте збережений основний зміст молитви, то й мовчу. Головне, аби молитва була від серця! Увечері мої діти обов’язково моляться, зранку часом не встигають, коли поспіхом збираються до школи, тоді нагадую їм, щоб помолилися дорогою. У них ніколи не виникало запитання “чому?”, а якщо й ставили мені якісь питання релігійної тематики, то намагалася простими словами пояснити їм, що й до чого. Бо прості слова дитина сприймає краще, аніж повчання”, – пояснює жінка. – Стараємося щонеділі ходити до церкви, щоб діти звикали. Не буджу їх спозаранку – йдемо на Службу Божу о 12-ій, бо вона триває недовго. Не змушую дітей в храмі стояти струнко, дозволяю присісти, відійти ненадовго до ораторії (дитяча розважальна кімната при церкві), потім на основну частину Служби і на Причастя вони повертаються. Не засуджую жінок, що беруть зі собою малих дітей, які часто плачуть, бігають по церкві, а матері – за ними. І я такою була… Вважаю, це подвійна покута під час Служби. Подвійне терпіння потрібне, аби вистояти в церкві з дитиною. Та й священик заспокоює літніх людей, які такої поведінки не сприймають, мовляв, Бог не наказував приводити до храму дітей глухих або німих, а запрошував усіх”, – резюмує вона. 

У сім’ї Романа підростає четверо дітей. Навчити їх розмови з Богом теж допомогла спільна молитва. “Стараємося якщо не постійно, то хоча б у часі Великого посту щовечора молитися разом. Кожен бере вервечку і стає до молитви. Мовимо канонічні тексти, а наприкінці бажаємо нашій родині здоров’я. У віці чотири-п’ять років наші діти всяке запитували, наприклад, чому ми тієї віри, а не іншої. Відповідав, що греко-католиками були наші батьки, тому й ми себе такими визнаємо. Всілякі курйози траплялися. Інколи діти ненароком помилялися і доповнювали молитву своїми словами. Одного разу син завершив “Отче наш” так: “Як на небі, так і на землі… згасають в небі зорі, заснули зайчики малі”. Але росли, вчилися, і тепер розуміють, хто вони і про що розмовляють з Богом”.

На противагу класичним християнським родинам, де до Святого Причастя несуть немовля, де діти змалечку моляться разом із батьком та матір’ю і щонеділі ходять до церкви, є й такі, що поводяться інакше. 

“Я мати-одиначка, по неділях працюю, тому не можу піти з п’ятирічною донечкою до церкви. Сама щовечора не молюся, бо приходжу з роботи така виснажена і знервована, що не хочеться з цим настроєм приступати до молитви. Подарувала дитині дитячу Біблію і Молитовник. Біблією донька зацікавилась, основні молитви знає напам’ять, але чи молиться – не знаю. Каже, що то її справа. Надіюся, виросте доброю дитиною”, – виправдовується Юлія. 

А мати трьох дітей Марія розповіла, що в її сім’ї біблійних текстів дітей навчала бабуся. “Вважаю, що у ранньому віці їх не варто змушувати що-небудь вивчати напам’ять. Але що стосується молитви, то треба, щоб дитина вже усвідомлювала, що саме означають ті чи ті слова, Кому вони призначені. Пояснювати варто, але не змушувати і не наказувати! Треба, щоб віра була покликом серця, а не сліпим служінням обов’язку”.

На пораду психолога, дитина повинна молитися разом із батьками, які при цьому не мають права перевіряти знання нею текстів молитов напам’ять, не можуть ставити навіть умовних оцінок і сварити за помилки. “Дотримуйтеся режиму дня, аби діти молилися в один і той самий час. Це взагалі корисно і для того, аби вони вміли планувати свій час. Обирайте біблійні тексти, адаптовані для дитячого віку (з дитячої Біблії), розповідайте прості притчі. Дискутуйте на біблійні теми, коли дитина хоче вам щось розповісти з того, що прочитала, не кажіть, що ви це вже знаєте. Обов’язково навчіть її дякувати Богові, молитися за тих, що заподіяли їй шкоду, аби уникнути ситуації: “Боже, допоможи мені завтра вдало поставити підніжку однокласниці, яка в мене сьогодні забрала гумку”, – уточнює Ірина Івченко. – Не допускайте, щоб дитина розчарувалась у молитві, коли чогось у Бога просить і не отримує відразу. Поясніть, що Бог добрий, що всі негаразди насправді є випробуваннями. І якщо вона виконуватиме Божі заповіді, то неодмінно матиме щасливе життя”.

Мій Ангеле святий,
небесний друже мій,
веди мене до Бога,
бо це моя дорога.
Щодня мене пильнуй,
від злого духа порятуй,
я хочу свято жити
і Богові служити.

***

Боже, Господи, Ісусе,
на колінцях я молюся.
Всі гріхи мені прости
І від лиха захисти.
Просвіти моє серденько,
Щоби вчився я гарненько,
Щоб у школі і удома
Не робив я зла нікому,
Щоби тата шанував, 
Щоб матусі помагав!
Щоб жили ми всі здорові
Завжди в мирі і любові.

***

Ангелику мій, охоронцю мій,
Ти завжди при мені стій:
Рано, ввечері, вдень і вночі
Будь мені до помочі.
Зірочкою присвіти,
А крильцями захисти...

---

Перекручення дитиною слів молитви – не гріх