У понеділок, 15 лютого, святкуватимемо одне з найбільших свят церковного року – Стрітення Господнє. Про те, яке значення має для нас ця подія і як підготуватися до найголовнішої зустрічі – зустрічі з Богом, “Пошта” запитала отця Михайла Сивака, одного з авторитетних духівників у нашому місті, проректора Львівської православної богословської академії, кандидата богословських наук.

Зі слів отця Михайла, Стрітення – один з найбільших християнських празників, що розповідає нам про зустріч немовляти Ісуса із Симеоном та пророчицею Анною. Започатковане це свято ще в IV столітті у Єрусалимі. В цей день відбулися дві доленосні зустрічі двох невипадкових людей з часів Старого Завіту. 

“Саме слово “стрітення” означає “зустріч”, “стрічу”, коли ми когось зустрічаємо. Священне Писання розповідає нам про свято Стрітення таке: на сороковий день після Різдва Діва Марія та Йосиф Обручник прийшли із немовлям Ісусом до Єрусалимського храму, адже, згідно з приписами Старого Завіту, на сороковий день після народження дитини мати мусила принести її до храму, аби зробити жертву за дні очищення. Відповідно до тогочасних понять жінка сорок днів після народження дитини вважалась нечистою, а ще приносила жертву та викуп за первенця. Діва Марія принесла до храму дві горлиці. Коли народжувалась перша дитина, її посвячували Богові”, – розповідає отець. 

Саме слово “стрітення” означає “зустріч”, “стрічу”, коли ми когось зустрічаємо

Однак ключовою подією цього дня була зустріч Ісуса із Симеоном. “Церковне передання свідчить, що в ІІ столітті до народження Христа правитель Птолемей вирішив зібрати велику бібліотеку в Александрії і побажав Священне Писання Старого Завіту перекласти з єврейської на грецьку мову. Для цього він зібрав близько сімдесяти єврейських учених-мудреців, які знали єврейську і грецьку мови, та доручив їм це завдання. Мудреці розподілили між собою для перекладу Священне Писання. Серед цих перекладачів був Симеон, якому випало перекладати Книгу пророка Ісаї. Коли ж Симеон дійшов до слів “Ось Діва зачне і народить Сина…”, то не міг зрозуміти, як Діва може зачати і народити. Тож надумав перекласти так: “Молода жінка зачне і народить”. І щойно він про це подумав, як явився йому ангел Господній і сказав, що треба таки писати “Діва зачне” і що Симеон не помре, доки не побачить здійснення цього пророцтва. Цю дивну зустріч Христа з цими людьми ми й називаємо Стрітенням”, – веде далі отець Михайло. 

Дитятко, що Його нині бачимо в храмі, це пророками передбачений і Богом посланий Месія: “Скажи, Симеоне, – співаємо на стихирах вечірні, – кому ти, тримаючи на руках у храмі, радуєшся? Кому кажеш і кличеш: “Нині я став свобідний, бо видів мого Спасителя?”. Це Той, Хто з Діви народився, Він Бог Слово від Бога, що задля нас воплотився і спас людину, Йому поклонімося”.

За свій сумнів праведний Симеон був удостоєний дочекатися приходу Месії усупереч законам природи. За переданням, Симеону в той день, коли він зустрівся з Ісу­сом, було близько 300 років! Він узяв на руки Спасителя і сказав: “Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє...”

Другою особою, яка зустріла Ісуса, була 84-річна пророчиця Анна. Жінка рано овдовіла, з чоловіком прожила лише сім років, а решту життя провела праведно, заміж більше не виходила, жила при храмі в пості та молитві. І теж удостоїлася вздріти Спасителя! Вона сказала Його Матері такі слова, передбачаючи Її страждання: “Ось лежить Цей на падіння і на піднесення багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання. А Тобі Самій душу пройме меч, щоб відкрилися помисли багатьох сердець”.

Двоє різних людей – два різні досвіди, але суть одна – Бог дотримав свого Слова!

Цього дня у храмі ми освячуємо свічки. “Ця традиція, за одною з версій, зародилася на Заході, в Римі. Cаме там почали ходити із запаленими освяченими свічками на противагу язичникам. Українська Церква перейняла  цю традицію в часи Київського митрополита Петра Могили, – веде далі отець Михайло. – Ці свічки мають символічне значення: Симеон, коли побачив Ісуса, сказав, що Христос є світлом. Як свічка освітлює темряву, так Христос наші душі. Освячення свічок здійснюють у храмах, після літургії, і для цього є спеціальна молитва”.

Поширена думка, що стрітенська свічка – це оберіг від усяких бід. “Нічого дивного, адже лукавий боїться всього, що освячене. Коли людина запалює стрітенську свічку, з молитвою та вірою звертається до Господа, то по її вірі Господь звершує чудеса”, – пояснює священик. 

Останніми роками стали модними розваги, які прийшли до нас із Заходу, з приводу віщування раннього чи пізнього приходу весни бабаком. Проте жодного стосунку до сакрального виміру свята Стрітення ця тваринка не має! “Прокидання бабака до християнського свята Стрітення Господнього не має жодного відношення!” – застерігає отець Михайло. 

До речі, цього року львівських бабаків уперше за останні сім років не будитимуть на Стрітення, бо через надто теплу осінь ті заснули аж у середині грудня – на місяць пізніше, ніж зазвичай. Замість них весну віщуватимуть птахи та бджоли. Теж ж саме стосується й прикмет щодо зустрічі весни із зимою, адже прикмети ці вже перестали збуватися. Це радше народна традиція, а не церковна! 

Якщо запитати хрещеного і воцерковленого вірянина, який приходить до храму не лише для  того, аби освятити паску, чи відбулася ця найважливіша зустріч – зустріч із Богом – у його власних координатах, то можна наштовхнутися на шквал обурення й нерозуміння: “Та я ж щонеділі до церкви ходжу, стою на літургії, часто сповідаюся!”. А що поза релігійними практиками? Яким є наш досвід, якою є наша довіра до Бога Живого? Чи діяльна наша любов? Чи зустрілися ми, віруючі, з Христом персонально? Досвід віднайдення живої віри і є тією зустріччю. Чи вміємо ми жити цією зустріччю в будні, пам’ятати про Того, Кого зустріли, чи то пак про Того, Хто нас зустрів? Живе відчуття Христової присутності вселяє у наші серця мир і радість. Праведному Симеону з цим відчуттям не страшно було навіть помирати… І в ось цій духовній площині й маємо сприймати свята як нагоду повернутися до благодаті Божої та здобути її, а не робити культ зі свічок чи віщувань.

“Зустріч Христа із Симеоном показує нам і стверджує, що Христос – не просто людина, як кажуть, філософ чи мислитель, а воістину Бог, Який прийшов на землю, аби спасти рід людський, прийняв на Себе людську природу, прийняв плоть, скалічену гріхом, для того, щоб вилікувати її, обожити. І Він це зробив! Христос спас нас, зцілив. І причасниками цього зцілення ми є всі разом з вами, хто охрещений в ім’я Пресвятої Тройці і хто приймає Святу Євхаристію – Тіло і Кров Христову”, – резюмує отець Михайло.

Іновірці закидають християнам обрядовість, та все ж ми покликані до Любові, яка є найдіяльнішим свідченням нашої віри. Якщо втілювати Любов, можна зустрітися з Христом. Праведний Симеон чекав цієї зустрічі 300 років. Його рідні вже давно повмирали, справа його життя була виконана – переклад успішно завершений, а жив він, аби здійснилася Божа обітниця. І тоді сталася подія, до якої він готувався все життя, – достойна зустріч з Богом. Можемо тільки здогадуватися, як прагнув цієї зустрічі Симеон, як у натхненних молитвах просив Господа прискорити цей благословенний час. Та все відбулося тоді, коли мало відбутися, тобто згідно з Божим планом. Ми всі колись зустрінемося з Богом в кінці земної мандрівки: хтось швидше, хтось пізніше. І тільки від нас залежить, якою буде ця зустріч…