Навіть якщо ти маєш найдетальнішу карту Парижа, внутрішню волю, впертість і час - це не означатиме, що тобі відразу вдасться наблизитися до собору Паризької Богоматері. Зрештою, якщо взагалі вдасться.

Не відомо, чи дозволено  пи­сати про храм - простір, який завжди тремтить від напруги людської інтимності і таємниці - бо що може бути сокровеннішим від людської молитви? Але бувають випадки, коли  такі свої спроби ти робиш  без жодних докорів сумління і страху.

Сюди щороку приїжджають десять мільйонів туристів, але сотні інших мільйонів людей двері Нотр-Даму так ніколи і не прочинять. Через незнання, страх, бідність чи тисячі інших випадкових причин.  

У соборі зберігаються найвеличніші християнські реліквії - терновий вінець Ісуса Христа, покров Богородиці і найбагатша колекція автентичних вітражів. До 1063 року вінець Христа   зберігався на горі Сіон у Єрусалимі, звідки його перевезли до палацу візантійських імператорів у Константинополі. У 1238 році король Франції придбав вінець у візантійського імператора, а наступного року передав його до собору. Згодом при королівському палаці на острові Сіте збудували Сент-Шапель (Святу каплицю) для зберігання тернового вінця. Багато колючок з вінця розійшлися по храмах цілого світу. Дві з них -  у костелах Чехії. Як і на багатьох католицьких костелах, збудованих у готичному стилі, на його зовнішніх стінах - потворні химери, птахи, тварини із роззявленими пащами. Саме вони, за одним тлумаченням, відлякують усе зло від храму, яке б хотіло наблизитися, за іншим - є уособленням людських гріхів.

Проте деякі прихильники езотеричних учень стверджують, що архітектура і символіка собору Нотр-Дам - це зашифровані окультні вчення. І ніби саме  в цьому сенсі Віктор Гюго говорив про собор як про "короткий довідник з окультизму". Інші дослідники Нотр-Даму вважають, що в архітектурній геометрії собору приховано таємницю створення філософського каменя.

Собор  було збудовано в духовному серці Парижа на місці першої християнської церкви французької столиці - базиліки святого Стефана, яка, своєю чергою, з'явилася на місці галло-римського храму Юпітера. Спорудження собору почалося під час правління Людовіка VII і тривало майже двісті років. Наприкінці XVII століття частину вітражів було зруйновано, а багато скарбів собору викрадено. Реставрація почалася у 1841-му, під керівництвом архітектора Віолле-ле-Дюка. Відновлення тривало 23 роки. Саме тоді було добудовано шпиль та галерею химер. У Нотр-Дамі протягом багатьох століть відбувалися королівські одруження, імператорські коронації та національні похорони.

Собор, що розташований на широкій площі на острові Сіте, за сім хвилин ходьби від Лувру, насправді нелегко знайти. Може статися так, що його двері будуть зачинені перед тобою, бо для туристів їх зачинили 15 хвилин тому. Або так, що ти втрачаєш його перед собою - щойно побачивши - з лівого боку паризької авеню. Це може означати, що саме тобі сюди ще не час, навіть якщо дорогу до собору знаходять десять мільйонів туристів щороку.

Храм, куди щохвилини потрапляють сотні різних людей, міг би бути позбавленим камерності та спокою. Але щойно опиняєшся за межею високого порога, позбуваєшся цих припущень. Внутрішній прос­тір собору - живий, але без "уособ­лення" окремих людських настроїв, сердець і бажань. Його енергетика - найсильніша з усіх, що досі переживала, зовсім не залежить від температури емоцій тих, хто заходить сюди. Сюди приходять на молитву найревніші католики, але й тисячі таких, які  не вірять в Бога. Ті, для кого собор - це музей чи історична пам'ятка, а не простір найсильніших внутрішніх трансформацій, які хоча б раз в житті проживає в храмі людина, яка вірить.

Нотр-Дам де Парі - це інтелектуальна загадка, зашифрований знак. Тисячі людей щодня зосереджено вивчають фрески і стилі внутрішнього оздоблення, творені сім століть тому. Цей собор - це також і сильний виклик чуттю індивідуальної  естетики. Але мало хто все ж таки відчуває Нотр-Дам як живу істоту. Не підозрюючи себе у шизофренії, ти починаєш здогадуватися, що цей тисячолітній храм, такий темний і містичний вночі, коли перед тобою зачинені його двері, здатний у неймовірний спосіб оволодіти людською душею. Може, навіть сильніше, ніж той, кого любимо у реальному житті.

За висловлюванням одного із католицьких архієпископів, три символи, в яких існує Нотр-Дам, - це подив, привітання і молитва.

Але найповнішим символом собору Паризької Богоматері є  Любов. Малозрозуміла, незбагненна, нерозділена, з першого слова - відкрита на великий біль - як чуття Квазімодо до Есмеральди чи фон Ашенбаха до польського юнака зі "Смерті у Венеції" Томаса Манна. Така любов, невписана у межі логіки й Божої справедливості, завжди є таємницею для тисяч поколінь, бо від початку концентрує в собі більше страждання і смерті, ніж життя. Нею переповнений Нотр-Дам. Може, тому на його порозі у кожного з нас сповільнюється дихання.

Заповнення  потоком світла й чуття, потойбічний звук органа, гра тіней, магія фрески. "Не вистачить тільки споглядати, ми повинні жити в цьому щодня протягом довгого часу", - сказав Пауль Клаудел під час різдвяної проповіді. Жити щодня. Протягом довгого часу. Терпіння, перемога над страхом, скасування кордонів. Те, що осягаєш навіть під час кількох хвилин у соборі, є повнокровним, наскрізно проникним у запилені щілини цілої  душі. Тут витворено новий смисл і правила існування Всесвіту.

Львів - Париж - Львів