"Пошта" разом із Благодійним фондом "Карітас - Львів УГКЦ" розшукувала на нічних вулицях Львова  безпритульних дітей

Дев'ята вечора, Сихівський ра­йон Львова, супермаркет "Сільпо". На вулиці вже не так людно, тільки поодинокі городяни поспішають  на закупи до магазину. "Нам більше не варто тут стояти, все одно дітей не зустрінемо: недалеко стоїть патрульна машина, а бродяжки, як тільки побачать патрульних, відразу розбігаються", - каже керівник проекту "Мобільна допомога дітям, які опинилися в особливо важких обставинах" Благодійного фонду "Карітас - Львів УГКЦ" Степан Вовк, з яким ми вирушили на пошуки безпритульних дітей Львова.

Тож їдемо далі. Наступний пункт - ринок "Санта-Барбара". Тут значно людяніше, особливо багато молоді. А ось і кілька дітей років 12-13. Так, це саме ті, кого ми шукаємо. Розпізнати їх доволі просто - ходять невеликими групами, легко, як для лютого, одягнені.

Коли діти підійшли до кіоску, щоб щось купити, ми спробували з ними поговорити, та це виявилося доволі складно. На контакт вони не хочуть іти і на пропозицію попити гарячого чаю категорично не погоджуються, хоча з абсолютною впевненістю можна сказати, що хлопчаки добряче замерзли.

Не поговоривши з дітьми, намагаємося бодай щось довідатися від продавців квітів, яким вони допомагали. Жінки виявилися доволі комунікабельними й розповіли багато цікавого. Ці хлопчаки й справді з неблагополучних родин, вони часто вештаються вулицями,  намагаються десь підробити, та продавці не надто охоче погоджуються на їхню допомогу. Поки розмовляли, запримітили ще двох дівчаток - років 9-12, які о десятій вечора йшли самі вулицею. Як розповіли продавці, дівчатка живуть недалеко, їхні батьки зловживають алкоголем, за дітьми, а їх у родині багато, ніхто не наглядає. "Бігти за дівчатами не будемо, бо вони злякаються і втечуть, - говорить С. Вовк. - Спробуємо з ними поговорити пізніше". Довідавшись від продавців, де живуть дівчатка, вирушаємо туди. Й справді, незадовго до будинку підійшли дві  дівчинки. За зовнішнім виглядом  відразу можна сказати, що батьки про дітей зовсім не дбають - брудне волосся, давно не праний одяг. Ми запропонували дітям печиво, яке вони охоче взяли, та на запитання, чи мають що їсти, заявили, що мають, їм усього вистачає, й відразу поспішили додому.

 Вечірні виїзди вулицями Львова працівники фонду організовують кілька разів на місяць. Вони не виловлюють бродяжок, а намагаються налагодити з ними контакт, побільше дізнатися про них й спробувати допомогти їм повернутися з вулиці до нормального життя. У рейди ніколи не виїжджають з порожніми руками,  завжди беруть одяг, їжу, медикаменти. "Ці діти дуже насторожено ставляться до дорослих. Тож спершу треба налагодити з ними контакт. Ми не міліція, тож не можемо силою їх забрати. Та й, зрештою, силою тут нічого не вдієш. Намагаємося достукатися до їхньої свідомості. Якщо вдасться бодай з однією дитиною подружитися, то можна порозумітися і зі всією групою", - розповів Степан Вовк.

Чому манить невідомість?

Вулиця притягує дітей з різних причин. Одні йдуть зі сімей, бо їм набридають постійні сварки батьків-алкоголіків, сімейне насилля, інші не можуть знайти спільної мови з мамою чи татом, а дехто - просто хоче втекти з-під батьківського крила у дорослий світ. Та є й такі, в яких любов до вулиці - у крові. Як розповів Тарас Гурей, начальник відділу у справах неповнолітніх Львівської міської ради, у його практиці траплялися випадки, коли серед утікачів були діти віком 5-6 років, а коли їх повертали додому, вони знову й знову шукали пригод. "Кілька років тому в нас була дівчинка, яка з п'яти років почала втікати з дому. Спершу думали, що в неї проблеми з батьками, та виявилося, що мати була соціально благополучною жінкою, вона вдруге вийшла заміж, мала ще одну дитину, та старша дочка дому не трималася", - говорить Тарас Іванович.

Діти, які потрапляють на вулицю, по-різному до неї пристосовуються. Деякі вже після кількох безсонних ночей на холоді та в голоді повертаються до рідних стін. Проте якщо неповнолітній пробуде на вулиці кілька місяців, то це життя затягує його настільки, що повернути втікача додому дуже складно. Якщо складаються сприятливі обставини, вони починають відчувати себе незалежними, "господарями власної долі". Серед таких дітей, як і серед волоцюг, діє один закон - закон сили. Я - сильніший, отже, я тут головний, а про повагу до старших і мови не може бути. "Діти, які прожили на вулиці кілька місяців, часто потрапляють під вплив злочинних організацій. Вони стають професійними жебраками і у свої 8-10 років знають, що таке нюхати клей, крадіжки", - каже Степан Вовк.

За даними представників фонду та управління у справах неповнолітніх, до лав  жебраків найчастіше потрапляють діти з неблагополучних родин (сім'ї алкоголіків, наркоманів, неповні сім'ї та інші). За свій мало­літ­ній вік вони бачать, а не рідко відчувають на собі стіль­ки жорстокості, агресії, бруду, насильства, що вулиця їх не лякає. А агресія, яку вони раніше відчували, тепер стає нормою їхнього життя.  

Достукатися
до свідомості

У Львові, як розповів Тарас Гурей, є 21 дитина, схильна до бродяжництва та жебракування. Ці діти постійно перебувають у полі зору правоохоронців та со­ціальних працівників.

Одним із пунктів порятунку дітей з соціально неблагополучних сімей Львова є "Соці­альний центр для дітей", який заснував Благодійний фонд "Карітас - Львів УГКЦ". За словами С. Вовка, у центрі є три десятки дітей переважно шкіль­­ного віку - від 7 до 13 років. "Сю­ди ми запрошуємо тих, хто почувається незатишно в родині, хто не має друзів, в яких є проблеми чи непорозуміння з батьками", - розповідають пра­цівники центру. Тут діти вчать уроки, відпочивають, опановують комп'ютер. Окрім того, з ними працюють вихователь (сестра-монахиня), медик та  психолог, які намагаються допомогти подолати дитині страх, відчай, розв'язати проб­леми, налагодити контакт з батьками. "Коли починаєш працювати з дітьми, які пережили насилля чи були свідками постійних конфліктів у сім'ї, то бачиш, що віднайти у дитини довіру до дорослих, допомогти їй відкритися досить складно. Дуже часто діти бояться  розповідати про свої біди іншим, бо непокояться, що про це довідаються батьки й сваритимуть їх за такий вчинок", - розповідає психолог центру Ярослав Бойко. І головна мета, яку ставлять перед собою працівники центру -  допомогти дітям та батькам подолати негаразди, що виникли в їхній родині. Бо якими б поганими не були батьки - їх ніхто не замінить. 

Працівники центру сподіваються і на допомогу небайдужих городян. Якщо хтось знає дітей, які потерпають від негараздів, дзвоніть на гарячу телефонну лінію "Допомога дитині" - 240-83-92 або 8 -067-3701457.