Марія Куцин, дружина командувача військ Західного оперативного командування, про сім'ю, 16 переїздів та жіночу мудрість 

Недарма кажуть: аби стати дружиною генерала, потрібно вийти заміж за лейтенанта. Це якраз про сьогод­нішню гостю "Сімейної Пошти" Марію Куцин, дружину командувача військ Західного оперативного командування, генерал-лейтенанта Михайла Куцина. Марія Михайлівна за освітою математик, зараз - домогосподарка. Цьогоріч у травні по­дружжя, яке виховало двох чарівних доньок - Ірину та Євгенію - святкуватиме 29-ту річницю шлюбу. Всі ці роки спільного життя Куцини провели, як-то кажуть, "на валізах" - генерал змінив 16 (!) місць служби, проживаючи в Україні, Росії, Білорусі. І постійно поруч були добрі друзі, які завжди допомагали під час цих переїздів.

Зараз сім'я мешкає у Брюховичах. Загалом це дуже дружна та міцна родина, в якій пріоритетом є повага та взаєморозуміння. Вони захоплюються активним відпочинком, як-от катання на лижах. А ще полюбляють грати у великий теніс.

Шкільне кохання та лекція про валізи

- Коли і де Ви познайомилися зі своїм майбутнім чоловіком?

- Це було 31 серпня 1972-го. Ми обоє вступили у 9-й клас спеціалізованої фізико-математичної школи-інтернату. Опісля я навчалася в Ужгородському університеті, а Михайло поїхав до Благовіщенська у військове училище. У травні 1980 року одружилися. Навесні цього року святкуватимемо 29-ту річницю шлюбу. Всі ці роки подружжя минули, як один день... Певна, що перше кохання є найкрасивішим та найщирішим. Ти його легко несеш по своєму житті.

- Важко бути дружиною військового?

- Важко було тоді, коли діти були маленькі. Татко йшов на службу, коли вони ще спали, а повертався, коли вже спали. Пригадую, повечерявши, тоді ще маленька Іринка стояла на порозі й чекала: "Я тата хочу бачити!"

- ... а багато довелося Вашій родині переїздити?

- Ми змінили 16 місць служби. Спочатку був Харків, де прожили сім років. Опісля три роки - у Москві. Згодом була Білорусь, де чоловік проходив службу у двох гарнізонах, досить віддалених від цивілізації. У 1992 році повернулися в Україну.

- Змінити аж 16 разів місце проживання зможе не кожна жінка. Пані Маріє, Вам усі ці переїзди легко давалися?

- Я завжди казала: ти їдеш - і всі ми їдемо! Пригадую, коли їхали з Москви у Білорусь, то мали дві валізи, дві сумки та двоє дітей. Упродовж усього по­дружнього життя з нами поруч друзі! Якби не друзі, то було б дуже важко. Вони нам завжди допомагали.

- Наскільки комфортно чи не комфортно постійно переїздити, бути "на валізах"?

- ... ми й тут "на валізах", бо це службове житло (сміється. - "Пошта"). Перед нашим одруженням Михайло прочитав мені довгу лекцію про те, що мене чекає і на що я йду, аби я подумала... Переїздити ж мені ніколи не було важко. Щоправда, важкувато було залишати друзів. Але тепер маємо їх ще більше, і це плюс усіх поїздок. Звичайно, колись житло було легше винаймати, зокрема фінансово.

- Скажіть, будь ласка, в сімейному житті який рік був найлегшим і, навпаки, найважчим? І яка подія була найзнаменнішою?

- Найзнаменніша, коли Михайло Миколайович отримав генерала. Але водночас цей рік був і найважчим - наприкінці травня 1999-го померла його мама. Він отримав генерала до 24 серпня, Дня Незалежності України. Дуже шкодував, що мама не дожила до цього моменту і не побачила свого наймолодшого сина генералом (Михайло Куцин - 14-та дитина в родині. - "Пошта").

Хороші та чуйні доньки

- У Вас дві вродливі доні. Розкажіть, будь ласка, про них.

- Діти - це радість, наша втіха, татова та мамина гордість! У нас дуже хороші та чуйні доньки! Старшій Ірині - 27 років, молодшій Жені -  23. Ірина закінчила факультет іноземних мов. Здобула також другу освіту у Львівському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. Вона три роки пропрацювала на військовій кафедрі у "Львівській Політехніці", де викладала англійську мову. Молодша закінчила економічний факультет, ще навчається в аспірантурі - заочно. Зараз обидві доньки працюють в офтальмологічній клініці, як управлінський персонал.

- Це не є Ваш приватний бізнес?

- Ні. Вони - найняті працівники.

- Загальноприйнято, що військові керівники є строгими людьми. А вдома Ваш чоловік строгий?

- Він строгий і на службі, і вдома. Дівчат із дитинства вчив, що речі мають бути складені, як у курсантів, взуття на ранок має бути начищене, портфель зібраний, ліжко - застелене. І кожна річ має бути на своєму місці! Михайло Миколайович педантичний. Ще у школі-інтернаті, де ми вчилися, вихователь щодня перевіряв, як складені речі.

Про жіноче щастя та мудрість

- Ваш чоловік зробив хорошу військову кар'єру, у чому Ви себе зреалізували?

- У дітях та сім'ї! З 1 листопада наразі я домогосподарка. До того часу працювала у військовому інституті. У мене дуже почав падати зір, тому звільнилася. За освітою я математик. На початку своєї трудової діяльності працювала вчителем. Потім - бухгалтером. Опісля - довго науковим співробітником. У Харкові чотири роки працювала у науково-дослідному інституті програміс­том. У Москві мене брали в академію також програмістом у відділ АСУ, але я залишилася з дітьми. Тоді моє програмування закінчилося (сміється. - "Пошта"). Згодом у Москві працювала бухгалтером... Потім пішла служити в армію контрактником. Рівно сім років і 10 днів прослужила в армії... Я задоволена, що в мене хороший чоловік та діти! Сім'я доглянута, вони приходять із задоволенням додому! Це головне!

- У чому, на Вашу думку, жіноче щас­тя? Врешті - загалом щастя для людини?

- Ой, воно для кожного таке різне! Коли діти маленькі, то думаєш: сім'я буде щаслива, аби діти не хворіли, щоби вони гарно вчилися та добре себе поводили. Коли діти виросли, здобули осві­ту, влаштувались на улюблену роботу, думаєш: лише б ніхто не хворів. Певна, що здоров'я рідних, повага один до одного, розуміння, дружба - це найголовніше!

- Маріє Михайлівно, а що у Вашому розумінні жіноча мудрість?

- Це вміння лагодити з усіма членами родини, знаходити до них підхід і всі спірні ситуації вміти помаленьку та потихеньку скерувати у правильне русло. 

Є чим пишатися!

- Свою сім'ю вважаєте взірцево-показовою?

- Не знаю, чи взірцева, чи показова (сміється. - "Пошта")... Певна, що у нас гарна сім'я, і я нею пишаюся!

- А чоловік часто дарує квіти?

- На усі свята - День народження, іменини, 8 Березня, День Валентина.

- Які традиції є у Вашій сім'ї?

- Наш пріоритет - родинні свята. Маємо дуже велику родину, з усіма підтримуємо добрі стосунки. Михайло був найменшою, 14-ою дитиною в сім'ї. Я з родини, де виховали шістьох дітей. Щороку, наприкінці травня, вся родина Михайла з'їжджається на Закарпаття у батьківську хату. Також традиційно у січні збираються й усі мої рідні.

Захоплення лижами

- Знаємо, що Ваша родина полюбляє активний  відпочинок?

- Так! У дитинстві доньок завжди водили у лялькові театри, кінотеатри, у парки, де влаштовували конкурси та ігри. Донечки ніколи не соромилися виступати на сцені! Зараз полюбляємо відпочинок у горах. Взимку катаємося на лижах у Тисовці. Також граємо з чоловіком у великий теніс... Звісно, буває так, що чоловіка можуть відкликати на службу з відпустки. Зокрема, так було й минулого разу, коли ми поїхали у санаторій у Хмільник. Там він побув лише п'ять днів, його відкликали й так відпустка закінчилася. Я зі своїми кумом та кумою з Ужгорода залишилася, а чоловік поїхав.

- ... постійна бойова готовність?

- Саме так!