Дід Мороз vs Святий Миколай

Упродовж грудня у великих містах лунають звернення активістів до місцевих управлінь освіти, що містять пропозицію… “декомунізувати” Діда Мороза, не запрошувати його у садочки та школи. Так вчинили принаймні у Івано-Франківську та в Чернівцях.

Ще раніше новорічний персонаж потрапив у поле зору мислячої спільноти Європи: там на тлі боротьби з комерціалізацією Різдва за дідуся у червоній шубі взялися давно. Як стверджують у своєму листі активісти Чернівців, більшість країн соціалістичного табору вже давно відновили образи традиційних новорічно-різдвяних героїв. Зокрема, від Діда Мороза відмовились Румунія, Польща, Молдова, Угорщина, Грузія... Основний аргумент – існування традиції вшанування Святого Миколая.

“Це пережитки старої системи, а в українського народу є Святий Миколай і Різдво Христове”, – йдеться на сайті управління освіти і науки виконкому міськради Івано-Франківська. Нагадаємо, що ухваленим Верховною Радою законом про заборону комуністичної символіки місцева влада зобов’язана перейменувати області, райони, міста, села, вулиці та інші об’єкти топоніміки, які мають радянські назви. Дід Мороз, за версією івано-франківських активістів, – також пережиток цієї епохи.

Дід Мороз: поміж страхом і пропагандою

Критика Діда Мороза справедлива. “Як і все у радянській епосі, Дід Мороз насаджувався штучно, – каже “Пошті” етнограф Леся Горошко. – У різних народів світу існував казковий персонаж, пов’язаний з агресивними стихіями природи, якого запрошували на свята додому. А якщо він відмовлявся приходити, то казали, щоб не приходив упродовж року, щоб не робив збитків. Мається на увазі Мороз, Вовк. Це первісна ланка вірувань, яка базується на страхові, тому його треба було “задобрити”. В радянському минулому образ новорічного персонажа створився штучно за допомоги літератури щойно на початку ХХ століття. Народну казку про Мороза обробили і зробили його добрим дідусем, який приносить дітям подарунки до свят. Те ж саме сталося і з його онукою Снігуронькою: це персонаж російської народної казки, в якій бездітні дід і баба виліпили собі зі снігу онуку, що розтанула навесні. Так Снігуронька стала помічницею Діда Мороза, і ні в кого не виникало запитань, а де ж її батьки і бабуся. Її справно використовували на шкільних ранках і на телебаченні”.

Зі слів етнографа, казковий персонаж походить із Росії на противагу Санта Клаусу, що народився у Європі, українським аналогом якого є Святий Миколай. “Такий собі дідусь із найкращими людськими якостями, який обдаровував дітей і дорослих, був присутній у міській культурі європейських країн. Проте якщо Санта Клаус (чи святий Миколай) “виріс” із оповідок про житія, мав релігійне підґрунтя, то Дід Мороз витворений штучно”, – веде далі Леся Горошко.

Радянська влада розуміла, що треба позбавити Діда Мороза релігійних якостей, тому він був перелицьований: замість єпископських риз Святого Миколая його зодягли в довгу червону шубу (кольору революції), а замість митри наділи на голову теплу шапку. Він поставав як своєрідний вождь народів, що давав цукерку за хорошу поведінку слухняним громадянам системи. Проте робив він це не традиційно в ніч з 18 на 19 грудня, а в Новорічну ніч.

Святий Миколай – автентичний і скоропомічний

Святий Миколай (більше відомий у світі як Санта Клаус) популярніший, аніж Дід Мороз. “Для Заходу він органічніший. Як Санта Клаус, так і Святий Миколай є набагато глибшими персонажами, оскільки за ними стоїть наслідування певного способу життя, подарунки, і не лише матеріальні”, – стверджує Леся Горошко.

Українці з давніх часів вважають Святого Миколая заступником простого люду (його ім’я в перекладі з грецької означає “перемога народу”), особливо несправедливо скривджених. А ще він опікується мандрівниками й моряками. У нас цього святого називають скоропомічним, адже він завжди поспішає на допомогу потребуючим. До України свято Миколая прийшло 1088 року за часів князя Всеволода Ярославовича.

На старих українських іконах можна бачити різні зображення Святителя. Одним із найцікавіших є так званий Микола Мокрий. Чому ж “Мокрий”, спитаєте ви. Легенда оповідає “Чудо про немовля в Києві”, яке сталося не пізніше 1091 року. Подружжя, що вирушило в паломницьку подорож у Вишгород до мощей Бориса і Гліба у день їх пам’яті, поверталося до Києва Дніпром у човні. В дорозі жінка задрімала і впустила у воду немовля. У відчаї батьки дитини звернулися до Святого Миколая, “велику віру до нього маючи”. Наступного ранку дитина була знайдена неушкодженою, “…лежаще мокро перед образом св. Миколая” на хорах Софії Київської.

Традиція дарувати подарунки дітям до свята поширилась Європою із середньовічної Німеччини. Спочатку її перейняли Австрія і Польща, а далі – Україна (у нас звичай класти дітям подарунки під подушку зберігся передовсім на Правобережній Україні, яка свого часу перебувала під владою Речі Посполитої). Ця традиція проіснувала до того часу, коли, згідно з постановою ЦК ВКП (б) від 1937 року, на заміну Святому Миколаю прийшов Дід Мороз.

Львівські реалії

До маленьких львів’ян традиційно приходить Святий Миколай. “У Львові Дід Мороз поволі відійшов у минуле. Навіть попри радянську пропаганду в школі діти отримували подарунки від батьків саме через Святого Миколая. Так виросло ціле свідоме покоління, яке й далі передає цю традицію. Якщо робити все добровільно, штучні традиції самі відійдуть, як це було у нашому місті. Ранків у львівських школах і садочках за участі Діда Мороза зі Снігуронькою цього року не буде!” – наголошує Зоряна Довганик, в.о. керівника управління освіти Львівської міської ради.

Якщо у Львові з улюбленцем дітвори все зрозуміло, то решта країни не така однозначна у своїх вподобаннях. “Знаю, що лідер гурту “ТІК” Віктор Бронюк намагається активно просувати українського Діда Мороза – аналога російського. Навіть запатентував його! Він стверджує, що Дід Мороз – це інше, і українські діти мають право на свого Діда Мороза. Віктор Бронюк із Вінниці, там не дуже популярний Святий Миколай, і цих людей можна зрозуміти – тут справа в традиції, у вихованні. Якщо люди запам’ятали з дитинства Діда Мороза, то плекатимуть цю традицію. До мене особисто приходив Святий Миколай, і я хочу зберегти цю традицію”, – пояснює Леся Горошко.

Хто переможе – справа часу й піару. Зрештою, визначитися повинен кожен дорослий: яку саме казку він хоче передати своїм дітям.

Як у Львові святкували день Святого Миколая на початку ХХ ст.

Газета “Діло” в номері від 7 січня 1939 року умістила спогади доктора Олександера Надраги: “Видним знаком недалеких зимових свят обох обрядів у Львові були від давніх-давніх літ ярмарочні будки з дешевими медівничками, “николайками” і прикрасами на ялинку, що їх уже з кінцем листопада ставляють на Ринку напроти Народньої Торговлі. Поява тих перших будок була для нас малих, “шкрабів” із вселюдної школи великою втіхою, бо вони саме вводили нас в більш ніж шеститижневий період найкращих казок і мрій дитячих років. Ми всі бігли на Ринок дивитися на ті будки, а обійшовши їx ряд, ставали перед популярним тоді базаром, що містився коло нинішньої Народньої Торговлі і був побіч Кавчинського та Оберського на Галицькій головним доставцем для св. Миколая. Чого там не було на виставових вікнах?! І залізничка на шинах з льокомотивою, що її накручувалося ключем, і ріхтерівські будівельні камінчики, і маґічні ліхтарні, такі, що кидали ріжні образці на екран з малого обруса. І скриньки з усякими чародійними штуками, гри та забави. Справді, годі було між тими чудами вибирати і признатися родичам, що саме св. Миколай мав би нам принести. Найкраще було б, щоби він приніс нам цілу виставу…

Тимчасом час його приходу наближався, і я вдивлювався надійно в образ його святоюрського престола та просив його, щоб він цього року був таксамо щедрий, як минулого, і у великій своїй ласці додав ще пачку ріжнобарвних олівців, яку я бачив у Дуткевича на Краківській чи у Купфершміда на Руській. Трудно було нам, дітям, заснути напередодні гостини нашoгo добродія. Mи переверталися з боку на бік, а наша уява працювала так сильно, як тільки може працювати у малих дітей. Коли ми і заснули, то в другій-третій ночі було вже по сні. Наші головки давили якісь пакунки, і ми в сорочинках бігли з тими пакунками до вікна та при світлі наріжної аверівської ліхтарні попросту розривали їx. Є залізничка, направду є і крейдки! Боже, що за радість! Навіть вилетіла з пакунка пара нікльованих “шляйфів” з гарними ремінчиками! Сестра витягала і ляльку, таку, що закриває очі, і бляшану кухню з горнятами, риночками, сковороднями! Зуби звеніли нам від холоду, а мама гонила до ліжок. Але сну вже скоро не було та ледви над ранком ми заснули, я з залізничкою, ceстpa в обіймах ляльки. Одначе прийшла раз ніч, коли сам св. Миколай до нас не зайшов. І щирі сльози лилися нам з жалю, що ми вже “старі”, і розвіялася ще одна з чудових казок нашого дитинства!”

За матеріалами photo-lviv.in.ua

Ілько Лемко, історик і львовознавець

– Дід Мороз – це релікт радянської епохи. Його шкідливість приблизно така сама, як шкідливість традиції святкування 8 березня. Святий Миколай імпонує, бо він менш шкідливий в ідеологічному сенсі, і він тут виграє. Його майстерно хотіли замінити після війни на персонажа, позбавленого сакрального змісту, адже святе місце порожнім не буває. Для львів’ян це традиція, яка віджила. Вони звикли святкувати два Різдва – “польське” і “українське”, спілкуватися без конфліктів з іншими народами, які мешкають поруч. Пригадую своє дитинство, коли ми в школі мали подарунки від Діда Мороза, а вдома – від Святого Миколая. Малим я не був у захваті від Діда Мороза, бо, чесно кажучи, не розумів його. Але сприймався цей факт по-філософськи. До прикладу, ми, малі, шукали способів знайти користь для себе. Оскільки затяті комуністи принципово не святкували Різдва, то вже після першого січня до сьомого викидали ялинку, щоб їх бува не запідозрили у симпатії до українських традицій. Адже львів’яни ставили ялинку, як правило, аж шостого січня. Ми з хлопцями ті ялинки забирали і продавали. Пригадую, якось навіть п’ять рублів заробив на одній ялинці. Вічне залишається, штучне відходить!

коментарі відсутні

Для того щоб залишити коментар необхідно увійти