Іван Золотоустий – один із трьох Вселенських святителів, разом із Василієм Великим та Григорієм Богословом. Цей святий прославився проповідями і постраждав через них. Йому не відтяли голову, як Хрестителю через інтриги Іродіади, але він був вигнаний, потім повернений і знову вигнаний стараннями тодішньої імператриці Євдоксії.

Народився 347-го (або 349 р.) в Антіохії, помер 407-го у вигнанні дорогою до “Піфіунта” (нині Піцунда, Абхазія), похований був у Команах, прийнявши Таїнства і сказавши на прощання: “Слава Богу за все!” (“Комани” перекладається як “святе місце”).

За що він возносив Богові славу? Ісус якось сказав до юдеїв: батьки ваші побили пророків, а ви їх прославляєте і тим підтверджуєте, що теж винні. Івана Золотоустого ніде так не славлять, як у східному християнстві, яке розвинулося під візантійським впливом. Святий Іван, ставши 397 року Патріархом Константинопольським, заслужив хвалебні рядки в агіографіях – роздавав милостиню, закладав лікарні… При цьому не завжди уточнюється, як саме він цю милостиню організовував. А призначав він на допомогу вбогим і хворим кошти, які мали йти на утримання патріаршого двору в Константинополі. Будував для бідних будинки і притулки, поставив чотири лікарні за ці гроші. Вочевидь, Константинопольській Церкві жилося при імператорові непогано. Пишні бенкети, майно, одяг святий Іван ліквідував своєю владою: сам жив скромно і вимагав цього від інших. Критикував імператорський двір, бо саме звідти сходила на людей Церкви приваба вигідного життя.

Був вихований у напівмонашому стилі, коли батько помер ледь не по його народженні. Виріс при матері, читаючи релігійну літературу. Після її смерті кілька років провів у пустелі в пості й молитвах та в цілковитому мовчанні. Людину такої формації можна було поставити патріархом за вміння говорити красиві слова про Бога; просто у випадку зі святим Іваном справа не обмежилася красномовством.

Стараннями імператриці був скликаний собор, де налаштовані нею єпископи – супротивники святого – домоглися його відсторонення від патріаршества. Але це не тривало довго, бо вступився люд Божий. Незабаром розгорівся черговий конфлікт: імператриця звеліла поставити собі пам’ятник перед катедрою святої Софії, там влаштовували гучні забави, і святий Іван спротивився. Тоді вона скликала черговий синод своїх прихильників, який 404 року знову вигнав Золотоустого із Константинополя.

Перебуваючи у вигнанні, святий Іван писав численні листи (збереглося їх 245), залишилося після нього й кілька важливих богословських трактатів. Візьмімо до уваги, що Золотоустим його прозвали не за писемні твори, а за проповіді: він пропові­дував через день, а інколи й щоденно. Це був справді ревний служитель Слова, хоч інколи й надто рвучкий та запальний. Але, засуджуючи неправильне вчення, не долучився до переслідувань інакодумців.

Хрестоносці забрали його мощі з Константинополя до Рима, проте 2004 року за рішенням блаженного Папи Івана Павла ІІ їх повернули Східній Церкві. Нині мощі Івана Золотоустого є в соборі святого Георгія у Фанарі (район Стамбула, колишнього Константинополя).